Дуже цікавий вірш, дорога Таню! Якось ти про свої відчуття говориш непрямо, здається на перший погляд, а про що ж вірш? А тривога і неспокій ніби просвічує крізь усі слова і рядки. І лише в кінці твору по більш ясному Образові, де "деспот запріг у ярмо журавлів", здогадуєшся, що про що мова йде. Виявляється про майбутні бомбардування Умані і Дніпра. У жінок якесь особливе шосте відчуття біди, а у жінок - талановитих поетес - і подавно. Оця поетична екстрасенсорність твоєї поетики проявилася якось по особливому! Отут повністю дотримане неписане правило Ліни Костенко: ""Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі!" Браво, вітаю!))))