Не добре, кажу, – жалобне!
Серце твоє оздобне.
Віра твоя на зламі,
молитви́ – гамір.
Пісня твоя їдка,
мука – вивертка.

А вона мовчить.
А за тим – ячить:
вчора вчили жити,
позавчора –
вмирати...

Та як тобі, як тобі, ввірена, розказати,
що в нього не варто ні вірити, ні вкладати, –
у слово солодке, що шкода його не взяти,
у слово важке, що спробуй його підняти!
Глибоко вп'яте
слово кляте.

Ти є дзеркалом власних бід,
несповна наспівна людино!
Що є біль твій – це є твій плід.
Ось провина:
ти чекала, що з серця хлине
і затопить світ
любов.

Не затопила.
Недолюбила.
Швидко скінчилася
пісня ця:
Ти мені – мила!
Ти мені, мила,
цілий вік снилася
без кінця!

Ні!
Не любов тобі!
Не дива тобі!
Ми прийшли самі
і йдемо самі.
На порозі змін
озирнися.

Кажуть, у світі давно вже переплелися
добро і зло, правда й брехня,
впевненість і несвідомість.
Отже, зраджують всі, навіть ті, що не кличуть зрад,
навіть ті, що її не помітять в момент і після,
навіть ті, що шукають (чому ж не знаходять?) ради –
в людині вістря.
Та вселенна не має вад і не пробачає вад!
Все забере.
А натомість –
ще раз ділися!

Знаю дорогу до серця пекла,
встелену чесними помилками,
щирими помислами й зірками,
квітами з голови.
Кожного разу мої надії
падають, просто у серце пекла!
Б'юся за право, січа запекла,
тихо надіятись.
Різні та пізні ми в кожнім разі
на розуміння себе й від себе.
Знаю дорогу, що йде від неба
в світ і нижче.

Добре, кажу їй, добре!
Серце твоє хоробре,
віра твоя – мов пломінь,
молитви – вагомі,
пісня твоя витка,
мука – вигадка!

16.01.2021