Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про кошового отамана Фоку Покотила
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про кошового отамана Фоку Покотила
Сотні років Україна жила-проживала,
Але, мабуть, ні одного спокою не мала.
То москалі, а то ляхи, то турки й татари.
Тільки й знай, що відбивала ворожі удари.
Та своєю кров’ю щедро земельку кропила.
Хто й зна, скільки за свободу дітей положила.
Коли б ото не козацтво, коли б не герої,
То давно б уже лежала стоптана ордою,
Сплюндрована москалями, ляхами забита,
Розкидала б своїх діток по усьому світу.
Та були козаки славні, що край боронили
І походами супроти ворогів ходили.
І водили їх в походи отамани славні,
Що тоді по всій Європі були добре знані.
Та не всім славетним бути знаним пощастило.
Хто з вас чув про отамана Фоку Покотила?
То було в часи далекі, коли Кішка славний,
Водив «чайки» у походи проти турка вправно.
Ходив з ним і Покотило, майстерності вчився
І той досвід йому далі дуже пригодився.
Як розбили турки Кішку та в полон узяли,
Тоді саме Покотила старшим і обрали.
А якраз Іван Свірговський в Молдову подався,
Бо там саме Івон Вода з турками змагався,
Позвав поміч козацькую, щоб край захистити,
Щоби турок із ордою туди не пустити.
Козаки і молдавани турок геть побили
Та прогнали із Молдови. А Січ попросили
Не пустити флот турецький привести підмогу.
Отож велів Покотило збиратись в дорогу.
Ізладнали в Січі «чайки», козаки зібрались
Та й Дніпром у Чорне море «чайками» пода́лись.
Понад морем у фортецях турки і сиділи,
Вони більше на Молдову тривожно гляділи.
Чи не прийде звідти сила козацька й за ними.
А, тим часом, Покотило з «чайками» своїми
Підійшов до Аккермана. З моря підібрався
Та турецьку ту фортецю штурмувати взявся.
Поки турки зрозуміли, звідки небезпека,
Козаки уже на стіни видерлися легко.
Ой, дісталось тоді туркам з козацької сили,
Уже «чайки» далі морем від міста відплили,
А воно іще палало, дим стовпом здіймався.
Покотило ж до Дунаю хутенько подався,
Поки ще не долетіла про похід той вістка,
До Кілії підступає – дунайського міста.
Наче, грім з ясного неба, на турок упали,
Поки турки зрозуміли, шаблі похапали,
Вже козаки у фортеці, як господар, ходять,
Уже свої серед міста порядки наводять.
Гарнізон весь порубали, місто захопили,
А в фортеці-кам’яниці півнів напустили.
Проте й тут багато часу вони не втрачали,
Бо іще до Ізмаїлу дістатися мали.
Піднялися по Дунаю широким протоком,
Підійшли до Ізмаїлу з південного боку,
Звідки, звісно, небезпеки турки не чекали,
Бо ж на північ, на Молдову більше поглядали.
Козаки ж і тут хутенько взялись до роботи.
Швидко видерлись на стіни, їм таке в охоту.
Зчепилися вже на стінах із турками битись.
А тим уже від козаків важко боронитись.
Бо ж все більше їх на стінах, вже і у фортеці.
Звідки тільки козаків тих багато береться?
Впала, врешті й ця фортеця, турків подолали
І тоді вже панувати понад морем стали.
Полетіла швидким птахом вістка та погана
Із Молдови до Стамбула, прямо до султана.
Султан Селім розлютився – як то може бути?
Треба знов під його руку Молдову вернути.
Посилає військо грізне, двісті тисяч має,
Нехай воно у Молдові ворогів здолає.
А по морю посилає грізний флот турецький,
Нехай він із козаками в морі розбереться.
Зі страхом Литва і Польща за тим споглядали,
Бо давно уже не знали такої навали.
Та ж козакам не уперше з турком воювати,
Цілий день під Кілією гриміли гармати.
Цілий день козаки бились та турок косили,
Поки й скінчились надвечір козацькії сили.
Поліг в тім бою Свірговський, наклав головою.
А, тим часом, флот турецький теж вступив до бою.
Стріли його «чайки» бистрі у гирлі Дунаю.
Б’ють гарматами галери, «чайки» нападають.
Обступили флот турецький, зусібіч обсіли,
Хоч багато вогнем «чайок» турки потопили
Та козаків не злякали каторги високі,
Закидають дружно гаки, лізуть з усіх боків.
А попереду ота́ман Фока Покотило.
Устигає й з турком битись, й керувати вміло.
Цілий день в гирлі Дунаю кривавая січа,
Уже турки починають впадати у відчай.
Але тут підступна куля звідкись прилетіла
І прямісінько у серце жало устромила.
Упав в воду Покотило, річка підхопила
І понесла в синє море отамана тіло.
Як дізналися козаки про смерть отамана,
Напосілися помстити за смертельну рану.
Не схотіли відступати – козакам не личить.
Аж надвечір завершилась кривавая січа.
Полягли усі козаки у двобої тому.
Нікому було і вістку принести додому.
Але й туркам теж дісталось у бою добряче,
Адмірал турецький ледве від того не плаче.
Кілька галер потопили та й човнів багато,
А вже вбитих яничарів довго й рахувати…
Згинув Фока Покотило у водах Дунаю.
Десь на дні його могилу та річка ховає.
За два роки встиг багато мужнього зробити,
Що комусь життя для того прийшлось би прожити.
Було славних отаманів по нім ще багато,
Тож за ними Покотила стали забувати.
Та, хоч скільки б таких славних по тому не було,
Його ненька-Україна усе ж не забула.
Але, мабуть, ні одного спокою не мала.
То москалі, а то ляхи, то турки й татари.
Тільки й знай, що відбивала ворожі удари.
Та своєю кров’ю щедро земельку кропила.
Хто й зна, скільки за свободу дітей положила.
Коли б ото не козацтво, коли б не герої,
То давно б уже лежала стоптана ордою,
Сплюндрована москалями, ляхами забита,
Розкидала б своїх діток по усьому світу.
Та були козаки славні, що край боронили
І походами супроти ворогів ходили.
І водили їх в походи отамани славні,
Що тоді по всій Європі були добре знані.
Та не всім славетним бути знаним пощастило.
Хто з вас чув про отамана Фоку Покотила?
То було в часи далекі, коли Кішка славний,
Водив «чайки» у походи проти турка вправно.
Ходив з ним і Покотило, майстерності вчився
І той досвід йому далі дуже пригодився.
Як розбили турки Кішку та в полон узяли,
Тоді саме Покотила старшим і обрали.
А якраз Іван Свірговський в Молдову подався,
Бо там саме Івон Вода з турками змагався,
Позвав поміч козацькую, щоб край захистити,
Щоби турок із ордою туди не пустити.
Козаки і молдавани турок геть побили
Та прогнали із Молдови. А Січ попросили
Не пустити флот турецький привести підмогу.
Отож велів Покотило збиратись в дорогу.
Ізладнали в Січі «чайки», козаки зібрались
Та й Дніпром у Чорне море «чайками» пода́лись.
Понад морем у фортецях турки і сиділи,
Вони більше на Молдову тривожно гляділи.
Чи не прийде звідти сила козацька й за ними.
А, тим часом, Покотило з «чайками» своїми
Підійшов до Аккермана. З моря підібрався
Та турецьку ту фортецю штурмувати взявся.
Поки турки зрозуміли, звідки небезпека,
Козаки уже на стіни видерлися легко.
Ой, дісталось тоді туркам з козацької сили,
Уже «чайки» далі морем від міста відплили,
А воно іще палало, дим стовпом здіймався.
Покотило ж до Дунаю хутенько подався,
Поки ще не долетіла про похід той вістка,
До Кілії підступає – дунайського міста.
Наче, грім з ясного неба, на турок упали,
Поки турки зрозуміли, шаблі похапали,
Вже козаки у фортеці, як господар, ходять,
Уже свої серед міста порядки наводять.
Гарнізон весь порубали, місто захопили,
А в фортеці-кам’яниці півнів напустили.
Проте й тут багато часу вони не втрачали,
Бо іще до Ізмаїлу дістатися мали.
Піднялися по Дунаю широким протоком,
Підійшли до Ізмаїлу з південного боку,
Звідки, звісно, небезпеки турки не чекали,
Бо ж на північ, на Молдову більше поглядали.
Козаки ж і тут хутенько взялись до роботи.
Швидко видерлись на стіни, їм таке в охоту.
Зчепилися вже на стінах із турками битись.
А тим уже від козаків важко боронитись.
Бо ж все більше їх на стінах, вже і у фортеці.
Звідки тільки козаків тих багато береться?
Впала, врешті й ця фортеця, турків подолали
І тоді вже панувати понад морем стали.
Полетіла швидким птахом вістка та погана
Із Молдови до Стамбула, прямо до султана.
Султан Селім розлютився – як то може бути?
Треба знов під його руку Молдову вернути.
Посилає військо грізне, двісті тисяч має,
Нехай воно у Молдові ворогів здолає.
А по морю посилає грізний флот турецький,
Нехай він із козаками в морі розбереться.
Зі страхом Литва і Польща за тим споглядали,
Бо давно уже не знали такої навали.
Та ж козакам не уперше з турком воювати,
Цілий день під Кілією гриміли гармати.
Цілий день козаки бились та турок косили,
Поки й скінчились надвечір козацькії сили.
Поліг в тім бою Свірговський, наклав головою.
А, тим часом, флот турецький теж вступив до бою.
Стріли його «чайки» бистрі у гирлі Дунаю.
Б’ють гарматами галери, «чайки» нападають.
Обступили флот турецький, зусібіч обсіли,
Хоч багато вогнем «чайок» турки потопили
Та козаків не злякали каторги високі,
Закидають дружно гаки, лізуть з усіх боків.
А попереду ота́ман Фока Покотило.
Устигає й з турком битись, й керувати вміло.
Цілий день в гирлі Дунаю кривавая січа,
Уже турки починають впадати у відчай.
Але тут підступна куля звідкись прилетіла
І прямісінько у серце жало устромила.
Упав в воду Покотило, річка підхопила
І понесла в синє море отамана тіло.
Як дізналися козаки про смерть отамана,
Напосілися помстити за смертельну рану.
Не схотіли відступати – козакам не личить.
Аж надвечір завершилась кривавая січа.
Полягли усі козаки у двобої тому.
Нікому було і вістку принести додому.
Але й туркам теж дісталось у бою добряче,
Адмірал турецький ледве від того не плаче.
Кілька галер потопили та й човнів багато,
А вже вбитих яничарів довго й рахувати…
Згинув Фока Покотило у водах Дунаю.
Десь на дні його могилу та річка ховає.
За два роки встиг багато мужнього зробити,
Що комусь життя для того прийшлось би прожити.
Було славних отаманів по нім ще багато,
Тож за ними Покотила стали забувати.
Та, хоч скільки б таких славних по тому не було,
Його ненька-Україна усе ж не забула.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
