Було завжди в Україні ярмарок багато,
Туди їхали із крамом аби торгувати.
Везли посуд, везли збіжжя та вели скотину…
Були й ті, що продавали неньку-Україну.
Не на ярмарках, звичайно, бо не ті там гроші,
А шукали, хто заплатить їм ціну хорошу.
Виставляли честь на продаж, совість на додачу.
Ті відкрито, другі тихо, щоб ніхто не бачив.
За рублі, куруші, злоті, аби лиш купляли.
Вони б, навіть, коли можна, то й батьків продали.
Хто із жадоби своєї, а хто за «ідею»,
Торгували, менжували совістю своєю.
Були й бідні, і багаті – то нема різниці
Аби лише легким хлібом нині поживиться.
«Гроші запаху не мають». – казав імператор,
Чому б «срібляки Іуди» удома не мати?
Хоч, насправді, оті гроші, ой, смердючі були.
Лиш Іудині потомки запах той не чули.