Наталі

Мої музи – безвісність й сніг –
так вдивлятися вміють в очі,
що коли й не збивають з ніг,
то стріляють, мов дме Стрибіг,
попідшкірно збавляють моці.

Віддайсь їм
живим, нім
забагнуть мертвим!
Годи їм!
Ряди їм
найкращу жертву!

В них – полум'я і вода.
В них – зваба і заборона.
В них – сховок твого стида.
Строга ікона!

Музи мої –
сніг і безвісність –
слів переліг,
оранка пісні,
сум і отуха,
стихла яса,
віддалі скруха,
вічна краса!

27.03.2021



***



Гравюра

Запитаються через вічність:
То скажи хоч, як його звали?
Але з мене, мов керамічні,
крихко спогади поспадали.

І вишукую йому букву,
в пальцях скочую – буде кругла.
Тільки з вуст моїх ані згуку,
губи – глина від слів обвугла.

Тож вичитують в лобу зморшках,
наче тягнуть коріння, ниті...
Й нарікають мене, – волошка,
бо думки складноцвітно звиті:

він високий і рунню пахне,
очі має – розхлюпний цебер,
де відступить – земля прочахне.
Він ключився мені з-під ребер.

Лиш як виб'ється у люстерку
спільних рис наших лиць гравюра –
пригадаю, мов вийду з смерку,
що ім'я було йому – Юра.

28.03.2021