Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.20
17:44
…як завжди непостійністю єства
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
2026.06.20
13:06
В спіралі скручується час.
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
2026.06.20
12:39
Кожен ковток – це зустріч
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
2026.06.20
11:23
Вийшов я в садок фазенди
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
2026.06.20
09:20
залишилося лише тебе хотіти
згадуючи всяке чи важливе
ще стоїть і пил виловлює з повітря
кухоль у якім бувало пиво
часоплин жорстокий і безрадний
зорі падають ніхто їх не підніме
каніфоль свої сердечні рани
змінюється все нещадні зміни
згадуючи всяке чи важливе
ще стоїть і пил виловлює з повітря
кухоль у якім бувало пиво
часоплин жорстокий і безрадний
зорі падають ніхто їх не підніме
каніфоль свої сердечні рани
змінюється все нещадні зміни
2026.06.20
06:30
Навесні стара верба
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
2026.06.19
21:02
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.06.19
20:56
За спогадом летять думки
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
2026.06.19
19:13
Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґ
2026.06.19
16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
2026.06.19
15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують той механізм,
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
2026.06.19
06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про каланхое
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про каланхое
- Що, онучку, знов тече із носа?
Десь, напевно, нежить підхопив?!
Той тупцює, ноженята босі
Чорні - у багнюку десь вступив.
Оченята опускає долу,
Шморга носом, наче винен в тім.
Хоч вона й не лаяла ніколи,
Була завжди лагідною з ним,
Але він побоювався трішки,
Бо ж бабуся строгою була.
Попадало часом на горішки
Старшим його братикам. Могла
І лозину добру в руки взяти.
Тож стояв із острахом в очах.
- І куди ото дивилась мати?!
Видно, все в ділах та у ділах!
Хто там за дитиною слідкує?!
А ходи, онучку-но сюди
Я тебе гарненько полікую.
Та не бійсь, маленький мій, ходи!
Сама якесь листячко зірвала
Із рослини, що в садку росла.
Придавила, кілька крапель впало,
Хлопцеві до носа потекла
Рідина із того листя й, наче
Зразу легше стало, ніс «пробивсь».
- Та посидь іще! Чого ти скачеш?!-
Бо ж онучок швидко підхопивсь,-
Давай сяду я побіля тебе,
Щось цікаве розкажу поки.
«Лікам» ще попрацювати треба.
Хочеш знати про оці квітки̓,
Що тебе від нежиті рятують?
Каланхое цю рослину звуть.
Десь вона із Африки, пліткують.
То, цілком, онучку, може буть.
Десь колись історію читала,
Наче, на одному кораблі
Лихоманка моряка дістала
В морі. До великої землі
Ще було дістатися не просто.
Щоб команду всю не заразить
Вирішили хворого на острів
Помирати, врешті залишить.
Через місяць, як назад вертали,
Мимо, все одно їм пропливать,
Знов до того острова пристали
Аби хоч останки поховать.
Як усі вони подивувались,
Що живим побачили його
З лихоманки й сліду не зосталось.
Аж пашів здоров’ям. А чого?
Бо оцим от листям лікувався
І свою хворобу переміг.
Він з собою тих рослин набрався
І привіз на батьківщину їх.
З того часу триста літ промчало,
Прийнялась рослина, розросла.
Скільки вже життів порятувала,
Скільки вже хвороб перемогла.
Помовчала якусь мить бабуся:
- Говорила з дідом із одним...
Набрехати, звісно, не боюся,
Що почула – те й переповім.
Так мені він ще й таке повідав –
Ця рослина не з чужих країв.
Хоч чужа у неї назва, видно,
Але має корені свої
В наших землях. І було то, наче,
Кілька сотень, може, літ тому.
Проживала жінка-одиначка
У селі, говорять одному.
Ще з малого мріяла небога
Вийти заміж, діток народить.
Не, як нині, звісно - не одного,
А з десяток. Милувать, ростить.
Мріяла ще людям помагати,
Як бабуся, що в селі жила –
Травами хвороби лікувати…
Мріяла… Одначе, не змогла.
Доля її склалася невдало.
То якось наскочила орда
І дівчину у ясир погнала.
Там татарин у Буджак продав.
До паші в гарем. Але дівчина
Утекла…Хотіла утекти.
Упіймали та за її вчинок
Повелів паша її сікти.
Били довго, викололи очі,
Щоб вона дороги не знайшла
Та й пустили. Хай іде, де хоче.
Не пропала. В рідний край прийшла.
Молода, але сліпа, каліка.
Хто ж на ній одружиться? Жила
Все життя одна, без чоловіка.
Діточок теж мати не могла.
З лікуванням в неї теж не вийшло.
Як сліпій їй трави розрізнить?
Тож ночами плакала невтішно,
Бо нічого не могла змінить.
В Бога лише одного прохала,
Щоби не даремно хоч жила.
Врешті, спати вклалась і не встала.
Поховали на краю села.
Як прийшли небавом на могилу,
Здивувались, бо на ній зросла
Квітка, а на ній листочків сила
На великих на листках була.
Наче, начепились малі діти
До своєї матері. Взяли,
Спробували вдома посадити…
Диво ті листочки проросли.
Згодом люди також зрозуміли,
Що рослина зовсім не проста,
Бо хвороби лікувать уміла
І здоров’я людям поверта.
Мабуть, що омріяне збулося,
Бог таки почув її слова…
Що, уже не капає із носа?
Ну, біжи вже, шибеник, давай!
Десь, напевно, нежить підхопив?!
Той тупцює, ноженята босі
Чорні - у багнюку десь вступив.
Оченята опускає долу,
Шморга носом, наче винен в тім.
Хоч вона й не лаяла ніколи,
Була завжди лагідною з ним,
Але він побоювався трішки,
Бо ж бабуся строгою була.
Попадало часом на горішки
Старшим його братикам. Могла
І лозину добру в руки взяти.
Тож стояв із острахом в очах.
- І куди ото дивилась мати?!
Видно, все в ділах та у ділах!
Хто там за дитиною слідкує?!
А ходи, онучку-но сюди
Я тебе гарненько полікую.
Та не бійсь, маленький мій, ходи!
Сама якесь листячко зірвала
Із рослини, що в садку росла.
Придавила, кілька крапель впало,
Хлопцеві до носа потекла
Рідина із того листя й, наче
Зразу легше стало, ніс «пробивсь».
- Та посидь іще! Чого ти скачеш?!-
Бо ж онучок швидко підхопивсь,-
Давай сяду я побіля тебе,
Щось цікаве розкажу поки.
«Лікам» ще попрацювати треба.
Хочеш знати про оці квітки̓,
Що тебе від нежиті рятують?
Каланхое цю рослину звуть.
Десь вона із Африки, пліткують.
То, цілком, онучку, може буть.
Десь колись історію читала,
Наче, на одному кораблі
Лихоманка моряка дістала
В морі. До великої землі
Ще було дістатися не просто.
Щоб команду всю не заразить
Вирішили хворого на острів
Помирати, врешті залишить.
Через місяць, як назад вертали,
Мимо, все одно їм пропливать,
Знов до того острова пристали
Аби хоч останки поховать.
Як усі вони подивувались,
Що живим побачили його
З лихоманки й сліду не зосталось.
Аж пашів здоров’ям. А чого?
Бо оцим от листям лікувався
І свою хворобу переміг.
Він з собою тих рослин набрався
І привіз на батьківщину їх.
З того часу триста літ промчало,
Прийнялась рослина, розросла.
Скільки вже життів порятувала,
Скільки вже хвороб перемогла.
Помовчала якусь мить бабуся:
- Говорила з дідом із одним...
Набрехати, звісно, не боюся,
Що почула – те й переповім.
Так мені він ще й таке повідав –
Ця рослина не з чужих країв.
Хоч чужа у неї назва, видно,
Але має корені свої
В наших землях. І було то, наче,
Кілька сотень, може, літ тому.
Проживала жінка-одиначка
У селі, говорять одному.
Ще з малого мріяла небога
Вийти заміж, діток народить.
Не, як нині, звісно - не одного,
А з десяток. Милувать, ростить.
Мріяла ще людям помагати,
Як бабуся, що в селі жила –
Травами хвороби лікувати…
Мріяла… Одначе, не змогла.
Доля її склалася невдало.
То якось наскочила орда
І дівчину у ясир погнала.
Там татарин у Буджак продав.
До паші в гарем. Але дівчина
Утекла…Хотіла утекти.
Упіймали та за її вчинок
Повелів паша її сікти.
Били довго, викололи очі,
Щоб вона дороги не знайшла
Та й пустили. Хай іде, де хоче.
Не пропала. В рідний край прийшла.
Молода, але сліпа, каліка.
Хто ж на ній одружиться? Жила
Все життя одна, без чоловіка.
Діточок теж мати не могла.
З лікуванням в неї теж не вийшло.
Як сліпій їй трави розрізнить?
Тож ночами плакала невтішно,
Бо нічого не могла змінить.
В Бога лише одного прохала,
Щоби не даремно хоч жила.
Врешті, спати вклалась і не встала.
Поховали на краю села.
Як прийшли небавом на могилу,
Здивувались, бо на ній зросла
Квітка, а на ній листочків сила
На великих на листках була.
Наче, начепились малі діти
До своєї матері. Взяли,
Спробували вдома посадити…
Диво ті листочки проросли.
Згодом люди також зрозуміли,
Що рослина зовсім не проста,
Бо хвороби лікувать уміла
І здоров’я людям поверта.
Мабуть, що омріяне збулося,
Бог таки почув її слова…
Що, уже не капає із носа?
Ну, біжи вже, шибеник, давай!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
