
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.09
10:46
Щастя в птиці.
Пташка в небі.
Що ж, полетіли?
* * *
Багато щастя не треба.
Безмежно багато людині не треба.
У зайвому сяйві осліпнеш.
Шукай джерело.
* * *
Щастя – воно од всіх оском.
* * *
Де ти, щастя?!
Золоте причастя?
Молоде ко
2023.06.09
05:28
Знаю, що серце незряче,
Бачу, що доля сліпа, –
Скільки живу – стільки плачу,
Завжди жура проступа.
Холодно й темно повсюди.
Спокій ніде не приживсь.
Краще б осліп від полуди,
Щоб не блудити кудись.
Бачу, що доля сліпа, –
Скільки живу – стільки плачу,
Завжди жура проступа.
Холодно й темно повсюди.
Спокій ніде не приживсь.
Краще б осліп від полуди,
Щоб не блудити кудись.
2023.06.09
04:42
Лелійте день, можливо це останній.
Можливо завтра просто вже нема.
Нехай засяє сонце на світанні,
хіба важливо літо чи зима.
Лелійте день, плекайте кожну думку,
зростіть в собі не руйнача, – творця,
не досягти у жовчі порятунку
і не зійти одесную О
Можливо завтра просто вже нема.
Нехай засяє сонце на світанні,
хіба важливо літо чи зима.
Лелійте день, плекайте кожну думку,
зростіть в собі не руйнача, – творця,
не досягти у жовчі порятунку
і не зійти одесную О
2023.06.09
03:12
– Ой, кума, чи Ви це чули?
В славнім місті Хургада
з’їла мо–ля акула
і тепер вона звізда!
Неї постять в інтернеті,
треба ж так, одна лиш мить…
В президенсткім кабінеті
уже й орден їй лежить.
В славнім місті Хургада
з’їла мо–ля акула
і тепер вона звізда!
Неї постять в інтернеті,
треба ж так, одна лиш мить…
В президенсткім кабінеті
уже й орден їй лежить.
2023.06.08
21:17
«Та невже ж ти, моя любко,
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
2023.06.08
19:28
Лежать козаки у снігу посеред чиста поля.
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зи
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зи
2023.06.08
15:04
Кому ти стелиш гобелени,
і віддаєш частину серця,
що він в очах твоїх зелених,
мов кінь у яблуках пасеться?
Чи збожеволіла від сяйва,
що засліпило випадково,
не відчуваєш що ти зайва
і віддаєш частину серця,
що він в очах твоїх зелених,
мов кінь у яблуках пасеться?
Чи збожеволіла від сяйва,
що засліпило випадково,
не відчуваєш що ти зайва
2023.06.08
14:59
В Галі плани є секретні.
Подрузі відкрилась:
- Я приблизно на дві третіх
Вже сім’ю створила.
Вийти заміж я збираюсь,
Згодні мама й тато.
Лиш одну проблемку маю
Тільки розв’язати.
Подрузі відкрилась:
- Я приблизно на дві третіх
Вже сім’ю створила.
Вийти заміж я збираюсь,
Згодні мама й тато.
Лиш одну проблемку маю
Тільки розв’язати.
2023.06.08
14:42
Ожили герої із казок,
заходилася нечиста сила
обілити те, що наробила –
викладає світові урок,
як йому боятися дебіла.
Класика усе-таки живе.
Це Тарас, а не Макіавелі...
заходилася нечиста сила
обілити те, що наробила –
викладає світові урок,
як йому боятися дебіла.
Класика усе-таки живе.
Це Тарас, а не Макіавелі...
2023.06.08
12:11
Якщо ненависть
породжує силу,
то безсилля
вбиває людину.
Якщо людина
не бачить себе
частиною суспільства,
породжує силу,
то безсилля
вбиває людину.
Якщо людина
не бачить себе
частиною суспільства,
2023.06.08
11:20
Ми — блукальці в шерехатих пралісах жаги,
Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,
на порослий дичиною заводський периметр в Буштино
Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.
Апокаліптична картинка зіржавілого металобрух
Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,
на порослий дичиною заводський периметр в Буштино
Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.
Апокаліптична картинка зіржавілого металобрух
2023.06.08
08:52
Пригнічений, утомлений, побитий
Суворою буденністю життя, –
Продовжую лише по правді жити
Без нарікань, досади і ниття.
Сприймаю все, як напрям перехожий,
Як хід подій, або обставин збіг,
Які здолати безперечно зможу,
Хоч постарів помалу і знемі
Суворою буденністю життя, –
Продовжую лише по правді жити
Без нарікань, досади і ниття.
Сприймаю все, як напрям перехожий,
Як хід подій, або обставин збіг,
Які здолати безперечно зможу,
Хоч постарів помалу і знемі
2023.06.08
06:08
Знімаю перед Музою кашкет,
доземно б’ю чолом їй віншування,
сьогодні кожен другий в нас поет,
як не поет, то майстер віршування.
А мій Пегас комизиться – лошак,
горбаті рими вибива копитом,
що напишу не те йому й не так,
сную серед поетів паразитом
доземно б’ю чолом їй віншування,
сьогодні кожен другий в нас поет,
як не поет, то майстер віршування.
А мій Пегас комизиться – лошак,
горбаті рими вибива копитом,
що напишу не те йому й не так,
сную серед поетів паразитом
2023.06.07
12:13
Лампа сгорела насмерть.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
2023.06.07
10:58
Під прямим кутом наші лінії
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
2023.06.07
10:50
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.05.29
2023.04.06
2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.18
2023.02.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Гриць Янківська (2009) /
Проза
/
СЛІДИ ЛЯ... ДІВ
Теплим животиком на студеній землі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Теплим животиком на студеній землі
Сезон шарфів розпочато марсаловим, сезон сирості – низькою петлею з волосся. В ці передосінні дні звуки торкають мене все слабше, наче між ними і мною розтікається крапля вакууму, масниста й чорнильна, та, все ж, не помітна людському оку. Вона ковтає усі небезпеки, страхи і сумніви, вселяє у мене рішучість, втягує в рух вулиць, виштовхує з-перед автівок і веде крізь безладний гамір все далі й далі, аж доки не зупиняю її холодними подушечками пальців і змушую повернути назад усі засмоктані звуки, мов перемотую платівку, відпускаю день йти і нарешті розпочинатися.
***
Животики
Теплим животиком на студеній землі – так визріває в пам'яті цей самий день кількарічної давності. Літо тоді, здавалося, буде продовжуватися аж до грудня, а мить – до запаморочення. На серпневій галявині звуки були чіткими, а повітря дзеркально чистим. Сонце пробивало мене струменем десь поміж лопаток, а земля струменіла в черево, та перетинаючись в тілі ці потоки зливалися в єдине ціле, наче дві протилежні енергії, що творять життя.
Я лежала і дослухалася вибуху в грудях, бо відчувала себе невід'ємною частиною всесвіту, плоттю, відірвавши яку земля закровоточить і їй болітиме. Та щось спотикнулося об мої ноги і безболісно роз'єднало мить і вічність. Дітям підсилу таке і навіть більше.
Сонячні зайці застрибали з водоспаду в наші об'явлені зіниці, м'ячі і дітлахи застрибали по нашому покривалі, а запахи їжі застрибали просто у нас під носом. Мабуть, пора вставати.
Сокіл
Сокіл виявився схожим на мене, чого я аж ніяк не очікувала: риси всупереч формам, впертість всупереч послушності, пророчення всупереч мовчанню.
Отже, тезка? – Шкірячи жовті зуби притискав мене до засмальцьованої ватяної куфайки мій новий друг, доки я намагалася не опустити лівої руки з важким птахом.
Виходить, що тезка, – відлипнувши мовлю, безпорадно впираючись правою в повітря. Тепер вже розглядаю зблизька буру кінську шерсть на сірих плямах жиру, переконуючи себе, що вони не лишилися на моєму обличчі.
Як майстерно і правдиво людям вдається бути простими, якщо сприйняти реальність, як рідний дім. Всміхаюся, зазираючи знизу в очі цій високій і темній скелі.
Але не заважайте, – кажу суворо, – у мене тут ритуал! А сокіл, зачувши таку нахабність і впевненість, дереться мені на шию, залишаючи за собою тільки спітнілу шкіру і сліди від пазурів. Нам не вдасться стати ближчими за такий короткий проміжок часу. Мені не вдасться почути більше, аніж він готовий розповісти. Та, все ж, вперто, відбиваючи удар, повертаю його на передпліччя, не виказуючи відчаю, бо сьогодні він – мій противник в цій битві поглядів. Але птах відвертається, він переможець за визначенням, і я прощаюся з ледь жевріючими дитячими ілюзіями, а він вдаряє мене по щоці крилом, і плескіт від цього руху звучить як: не обманюй! Що ж, зізнаюся, я не надто й вірила в щасливий кінець.
Риба
Між дзенькотом води у водоспаді і клацанням фотокамер вона ковтає усю тишу з простору, натомість заповнює його безкінечним потоком слів. Справжні риби такого собі не дозволили б, та вона – втілення усього людського, жінка у повній мірі цього слова. Здається, тут вже досліджено всі можливі закутки і отримано увесь можливий досвід. Знаю, вже зараз їй повинен наскучити цей рай, тому випереджаю втечу і гукаю до себе.
Ось пливе моя риба в потоках золота і думок. Такій як вона, сокіл точно подивиться в очі. Ми чудові, коли разом, на фоні одна одної ми цілісні і виразні, тому у неї завжди з собою сміх і вимоги, а в мене – план і рюкзак.
Скеля праворуч мене знову оживає, брови його нависають наді мною затінком, а голос вгамовує норов сокола, тому той переступає з людини на людину і моїми очима ловить її погляд. Сталося!
Сонце вже на вершині неба, тож важко роздивитися те, що вгорі. Та чоловік у брудній куфайці прощається першим і міцно стискає мою долоню. Я дивлюся на надірваний ґудзик під шиєю, це те, що хочу запам'ятати замість комічно негарного лиця, а тоді подаю руку цій надто необережній дівчині на слизькому камінні, бо віднині мушу берегти її для майбутнього сина.
Ще чутно наспіви коломийок і напутні слова чоловіка з соколом, та не озираючись йдемо далі. Наш шлях – стежкою вверх.
***
На мокрому асфальті перше опале листя кидається крок за кроком далі за вітром. Сірі стіни одноповерхової вулиці набирають все глибшого кольору і таємниці. Дощ – провідник неквапних – ледь перекрикує Кріса Рі, що звучить у кімнаті, і я вже знаю, – сьогодні буде півсонний день, один з тих, коли чашка за чашкою грієш руки біля розслоненого вікна, не вдаючи байдужості до надто близьких перехожих. А вечором, в шарфі і беззвучності, першими холодами вкотре повернуся додому, дорогою перетворюючись на спогад.
29.08.2021
***
Животики
Теплим животиком на студеній землі – так визріває в пам'яті цей самий день кількарічної давності. Літо тоді, здавалося, буде продовжуватися аж до грудня, а мить – до запаморочення. На серпневій галявині звуки були чіткими, а повітря дзеркально чистим. Сонце пробивало мене струменем десь поміж лопаток, а земля струменіла в черево, та перетинаючись в тілі ці потоки зливалися в єдине ціле, наче дві протилежні енергії, що творять життя.
Я лежала і дослухалася вибуху в грудях, бо відчувала себе невід'ємною частиною всесвіту, плоттю, відірвавши яку земля закровоточить і їй болітиме. Та щось спотикнулося об мої ноги і безболісно роз'єднало мить і вічність. Дітям підсилу таке і навіть більше.
Сонячні зайці застрибали з водоспаду в наші об'явлені зіниці, м'ячі і дітлахи застрибали по нашому покривалі, а запахи їжі застрибали просто у нас під носом. Мабуть, пора вставати.
Сокіл
Сокіл виявився схожим на мене, чого я аж ніяк не очікувала: риси всупереч формам, впертість всупереч послушності, пророчення всупереч мовчанню.
Отже, тезка? – Шкірячи жовті зуби притискав мене до засмальцьованої ватяної куфайки мій новий друг, доки я намагалася не опустити лівої руки з важким птахом.
Виходить, що тезка, – відлипнувши мовлю, безпорадно впираючись правою в повітря. Тепер вже розглядаю зблизька буру кінську шерсть на сірих плямах жиру, переконуючи себе, що вони не лишилися на моєму обличчі.
Як майстерно і правдиво людям вдається бути простими, якщо сприйняти реальність, як рідний дім. Всміхаюся, зазираючи знизу в очі цій високій і темній скелі.
Але не заважайте, – кажу суворо, – у мене тут ритуал! А сокіл, зачувши таку нахабність і впевненість, дереться мені на шию, залишаючи за собою тільки спітнілу шкіру і сліди від пазурів. Нам не вдасться стати ближчими за такий короткий проміжок часу. Мені не вдасться почути більше, аніж він готовий розповісти. Та, все ж, вперто, відбиваючи удар, повертаю його на передпліччя, не виказуючи відчаю, бо сьогодні він – мій противник в цій битві поглядів. Але птах відвертається, він переможець за визначенням, і я прощаюся з ледь жевріючими дитячими ілюзіями, а він вдаряє мене по щоці крилом, і плескіт від цього руху звучить як: не обманюй! Що ж, зізнаюся, я не надто й вірила в щасливий кінець.
Риба
Між дзенькотом води у водоспаді і клацанням фотокамер вона ковтає усю тишу з простору, натомість заповнює його безкінечним потоком слів. Справжні риби такого собі не дозволили б, та вона – втілення усього людського, жінка у повній мірі цього слова. Здається, тут вже досліджено всі можливі закутки і отримано увесь можливий досвід. Знаю, вже зараз їй повинен наскучити цей рай, тому випереджаю втечу і гукаю до себе.
Ось пливе моя риба в потоках золота і думок. Такій як вона, сокіл точно подивиться в очі. Ми чудові, коли разом, на фоні одна одної ми цілісні і виразні, тому у неї завжди з собою сміх і вимоги, а в мене – план і рюкзак.
Скеля праворуч мене знову оживає, брови його нависають наді мною затінком, а голос вгамовує норов сокола, тому той переступає з людини на людину і моїми очима ловить її погляд. Сталося!
Сонце вже на вершині неба, тож важко роздивитися те, що вгорі. Та чоловік у брудній куфайці прощається першим і міцно стискає мою долоню. Я дивлюся на надірваний ґудзик під шиєю, це те, що хочу запам'ятати замість комічно негарного лиця, а тоді подаю руку цій надто необережній дівчині на слизькому камінні, бо віднині мушу берегти її для майбутнього сина.
Ще чутно наспіви коломийок і напутні слова чоловіка з соколом, та не озираючись йдемо далі. Наш шлях – стежкою вверх.
***
На мокрому асфальті перше опале листя кидається крок за кроком далі за вітром. Сірі стіни одноповерхової вулиці набирають все глибшого кольору і таємниці. Дощ – провідник неквапних – ледь перекрикує Кріса Рі, що звучить у кімнаті, і я вже знаю, – сьогодні буде півсонний день, один з тих, коли чашка за чашкою грієш руки біля розслоненого вікна, не вдаючи байдужості до надто близьких перехожих. А вечором, в шарфі і беззвучності, першими холодами вкотре повернуся додому, дорогою перетворюючись на спогад.
29.08.2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію