
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Гриць Янківська (2012) /
Проза
/
ЗІ СТУЛЕНИМ РОТОМ. Сліди дів
Теплим животиком на студеній землі
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Теплим животиком на студеній землі
Сезон шарфів розпочато марсаловим, сезон сирості – низькою петлею з волосся. В ці передосінні дні звуки торкають мене все слабше, наче між ними і мною розтікається крапля вакууму, масниста й чорнильна, та все ж – не помітна людському оку. Вона ковтає усі небезпеки, страхи і сумніви, вселяє у мене рішучість, втягує в рух вулиць, виштовхує з-перед автівок і веде крізь безладний гамір все далі й далі, аж доки не зупиняю її холодними подушечками пальців і змушую повернути назад усі засмоктані звуки, мов перемотую платівку, відпускаю день йти і нарешті розпочинатися.
***
Животики
Теплим животиком на студеній землі – так визріває в пам'яті цей самий день кількарічної давності. Літо тоді, здавалося, буде продовжуватися аж до грудня, а мить – до запаморочення. На серпневій галявині звуки були чіткими, а повітря дзеркально чистим. Сонце пробивало мене струменем десь поміж лопаток, а земля струменіла в черево. Перетинаючись в тілі, ці потоки зливалися в єдине ціле, наче дві нероздільні енергії, що творять життя.
Я лежала і дослухалася вибуху в грудях, бо відчувала себе невід'ємною частиною всесвіту, плоттю землі, відірвавши від себе яку – вона закровоточить. Та щось спотикнулося об мої ноги і безболісно роз'єднало мить з вічністю. Дітям до снаги таке і навіть більше.
Жовті зайчики застрибали з водоспаду в наші об'явлені сонцю зіниці, м'ячі та дітлахи застрибали по нашому покривалі, а запахи їжі застрибали просто у нас під носом. Мабуть, пора вставати.
Сокіл
Сокіл виявився схожим на мене, чого я аж ніяк не очікувала: м'які риси всупереч гострим формам, впертість всупереч послушності, багатомовність всупереч мовчанню.
Отже, тезка? – Шкірячи жовті зуби, притискав мене до засмальцьованої ватяної куфайки мій новий друг, доки я намагалася не опускати лівої руки з важким птахом.
Виходить, що тезка, – насилу відлипнувши мовлю, безпорадно впираючись правою рукою в повітря. Тепер вже можу розглядати зблизька буру кінську шерсть на сірих плямах жиру його куфайки, переконуючи себе, що вони не лишилися на моєму обличчі.
Як майстерно і правдиво людям вдається бути простими, якщо сприйняти реальність за рідний дім. Всміхаюся, зазираючи знизу в очі цій високій і темній скелі.
Тільки не заважайте, – суворо зупиняю наступну його тираду, – у мене тут ритуал! – і киваю на птаха. Сокіл, зачувши таку нахабність і зарозумілість, дереться мені на шию, залишаючи за собою спітнілу шкіру і червоні сліди від пазурів. Нам не вдасться стати ближчими за такий короткий проміжок часу, усвідомлюю я. Мені не вдасться почути більше, аніж він готовий розповісти. Та все ж, стійко відбиваючи цей удар, повертаю його на передпліччя, не виказуючи відчаю, бо сьогодні він – мій противник у битві поглядів. Але птах відвертається вкотре, він переможець за визначенням, тож я прощаюся з ледь жевріючими дитячими мріями, а він вдаряє мене по щоці крилом, знайшовши у плескоті цього руху надійний спосіб сказати: не обманюй! Що ж, зізнаюся, я не надто й вірила у щасливий кінець.
Риба
Між дзенькотом води у водоспаді та клацанням фотокамер вона ковтає усю тишу з простору, натомість заповнює його безкінечним потоком слів. Справжні риби такого собі не дозволяють, та вона – втілення усього людського, жінка у повній мірі цього слова. Здається, онтам вже досліджено усі можливі закутки і отримано увесь можливий досвід. Знаю, вже скоро їй повинен наскучити цей росяний рай, тому випереджаю її втечу і гукаю до себе. Пливе моя риба в потоках золота і думок, такій як вона сокіл точно подивиться в очі. Ми чудові, коли разом, на фоні одна одної ми унікальні та виразні, у неї завжди з собою сміх і вимоги, а в мене – план і рюкзак.
Скеля праворуч мене знову оживає, його брови нависають наді мною густим затінком, а гулкий голос вгамовує норов сокола і той переступає з людини на людину, з моєї руки на її руку, і скляними очима ловить її погляд. Сталося! – встигаю помітити я.
Сонце вже на вершечку світу, тому важко роздивитися те, що вгорі. Та чоловік у брудній куфайці прощається з нами першим і міцно стискає мою долоню. Я дивлюся на надірваний ґудзик під його шиєю, це те, що хочу запам'ятати замість комічно негарного лиця, а надивившися, подаю руку цій надто необережній дівчині на слизькому камінні, бо віднині мушу берегти її для майбутнього сина.
Ще чутно наспіви коломийок і напутні слова чоловіка з соколом, та, не озираючись, йдемо далі. Наш шлях – стежкою долі вверх.
***
На мокрому асфальті перше опале листя кидається крок за кроком далі за вітром. Сірі стіни одноповерхової вулиці набирають все глибшого кольору і таємниці. Дощ – провідник неквапних – ледь перекрикує Кріса Рі, що звучить у моїх навушниках так тихо, як тільки може. Вже знаю, – сьогодні буде півсонний день, один з тих, коли чашка за чашкою грієш руки біля розслоненого вікна, не відводячи поглядів і не вдаючи байдужості до надто близьких перехожих. А вечором, окутана шарфом та першими холодами, я так само повертатимуся додому, дорогою перетворюючись на власний спогад.
29.08.2021
***
Животики
Теплим животиком на студеній землі – так визріває в пам'яті цей самий день кількарічної давності. Літо тоді, здавалося, буде продовжуватися аж до грудня, а мить – до запаморочення. На серпневій галявині звуки були чіткими, а повітря дзеркально чистим. Сонце пробивало мене струменем десь поміж лопаток, а земля струменіла в черево. Перетинаючись в тілі, ці потоки зливалися в єдине ціле, наче дві нероздільні енергії, що творять життя.
Я лежала і дослухалася вибуху в грудях, бо відчувала себе невід'ємною частиною всесвіту, плоттю землі, відірвавши від себе яку – вона закровоточить. Та щось спотикнулося об мої ноги і безболісно роз'єднало мить з вічністю. Дітям до снаги таке і навіть більше.
Жовті зайчики застрибали з водоспаду в наші об'явлені сонцю зіниці, м'ячі та дітлахи застрибали по нашому покривалі, а запахи їжі застрибали просто у нас під носом. Мабуть, пора вставати.
Сокіл
Сокіл виявився схожим на мене, чого я аж ніяк не очікувала: м'які риси всупереч гострим формам, впертість всупереч послушності, багатомовність всупереч мовчанню.
Отже, тезка? – Шкірячи жовті зуби, притискав мене до засмальцьованої ватяної куфайки мій новий друг, доки я намагалася не опускати лівої руки з важким птахом.
Виходить, що тезка, – насилу відлипнувши мовлю, безпорадно впираючись правою рукою в повітря. Тепер вже можу розглядати зблизька буру кінську шерсть на сірих плямах жиру його куфайки, переконуючи себе, що вони не лишилися на моєму обличчі.
Як майстерно і правдиво людям вдається бути простими, якщо сприйняти реальність за рідний дім. Всміхаюся, зазираючи знизу в очі цій високій і темній скелі.
Тільки не заважайте, – суворо зупиняю наступну його тираду, – у мене тут ритуал! – і киваю на птаха. Сокіл, зачувши таку нахабність і зарозумілість, дереться мені на шию, залишаючи за собою спітнілу шкіру і червоні сліди від пазурів. Нам не вдасться стати ближчими за такий короткий проміжок часу, усвідомлюю я. Мені не вдасться почути більше, аніж він готовий розповісти. Та все ж, стійко відбиваючи цей удар, повертаю його на передпліччя, не виказуючи відчаю, бо сьогодні він – мій противник у битві поглядів. Але птах відвертається вкотре, він переможець за визначенням, тож я прощаюся з ледь жевріючими дитячими мріями, а він вдаряє мене по щоці крилом, знайшовши у плескоті цього руху надійний спосіб сказати: не обманюй! Що ж, зізнаюся, я не надто й вірила у щасливий кінець.
Риба
Між дзенькотом води у водоспаді та клацанням фотокамер вона ковтає усю тишу з простору, натомість заповнює його безкінечним потоком слів. Справжні риби такого собі не дозволяють, та вона – втілення усього людського, жінка у повній мірі цього слова. Здається, онтам вже досліджено усі можливі закутки і отримано увесь можливий досвід. Знаю, вже скоро їй повинен наскучити цей росяний рай, тому випереджаю її втечу і гукаю до себе. Пливе моя риба в потоках золота і думок, такій як вона сокіл точно подивиться в очі. Ми чудові, коли разом, на фоні одна одної ми унікальні та виразні, у неї завжди з собою сміх і вимоги, а в мене – план і рюкзак.
Скеля праворуч мене знову оживає, його брови нависають наді мною густим затінком, а гулкий голос вгамовує норов сокола і той переступає з людини на людину, з моєї руки на її руку, і скляними очима ловить її погляд. Сталося! – встигаю помітити я.
Сонце вже на вершечку світу, тому важко роздивитися те, що вгорі. Та чоловік у брудній куфайці прощається з нами першим і міцно стискає мою долоню. Я дивлюся на надірваний ґудзик під його шиєю, це те, що хочу запам'ятати замість комічно негарного лиця, а надивившися, подаю руку цій надто необережній дівчині на слизькому камінні, бо віднині мушу берегти її для майбутнього сина.
Ще чутно наспіви коломийок і напутні слова чоловіка з соколом, та, не озираючись, йдемо далі. Наш шлях – стежкою долі вверх.
***
На мокрому асфальті перше опале листя кидається крок за кроком далі за вітром. Сірі стіни одноповерхової вулиці набирають все глибшого кольору і таємниці. Дощ – провідник неквапних – ледь перекрикує Кріса Рі, що звучить у моїх навушниках так тихо, як тільки може. Вже знаю, – сьогодні буде півсонний день, один з тих, коли чашка за чашкою грієш руки біля розслоненого вікна, не відводячи поглядів і не вдаючи байдужості до надто близьких перехожих. А вечором, окутана шарфом та першими холодами, я так само повертатимуся додому, дорогою перетворюючись на власний спогад.
29.08.2021
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію