Повна поглядів і цікавості
йде людина. Картуз при ній.
Я гублюся отак – в ласкавості,
тож зажмурена, наче Вій.

Я не мавка і не палійка, та
часто тоне або ж горить
кожна риса людини, з кліки так
явно виділеної вмить.

Я ладнаю для себе відстані –
довшу стежку, гулкіший день.
Та ходи аж масніють підступом.
Найкоротший обрати чень?

У людини, завсіди стрічної,
досі дещо в очах темнить.
Я не демон, та ще з-над вічності
знаю, чим так людина снить,

що оглядки її частішають,
принципово такі прямі,
що дарма лиш завчасно змішую
хід з зупинками на тасьмі.

Знай світлішають набурмосені
лиця пильних до нас осіб.
Я не жниця, та сеї осені
мною зібраний ломлять хліб.

15.09.2021