Собачий виводок я закопав у ямі, а кошенят утопив. І не тому, що мені це подобається, а від безвиході. Голодна смерть для тварин - це катування. Краще вмерти одразу і не мучитися усе життя. Чи у когось є інші варіанти під час війни?
Є тьоті та сердобольні дяді, які мене затопчуть за такі вчинки. Хай топчуть, не заперечую. Але більше 16 тварин я утримувати нормально не можу
Якщо урізатиму пайки - здохнуть усі. Тут вибору немає. Або дам життя півтора десятку душ, або закатую усіх. Хочете бути на моєму місці? Бачу, що не хочете. А з людьми набагато складніше.
- Одарко,- питаю у сусідки.- Ти чому третій день лежачу тещу не годуєш?
- Вона мені надокучила. Увесь час просить або гречаної каші, або рисової. А в мене лишилася одна картопля.
- Ось тобі пачка рису,- кажу,- зроби інсультниці плов. Бо якщо чоловік повернеться з фронту і довідається, що ти його матір морила голодом - він тебе вижене з хати.
- Не вижене! Ця хата чоловіком переписана на мене. Тож аін на неї уже не має ніяких прав А буде варнякати - хай забирає свою матір і йде світ за очі Він і так поранений, ногу тягає. Нащо мені такий чоловік.
Грюкнув я дверима і пішов додому. Бо сусідчина логіка непереборна: якщо чоловік слабкий - він для сім'ї тягар. Краще чкурнути до роботящого бугая, яки буде окучувати господиню, як півень курку, щогодини
І не буде просити зварити борщу. Чи каші.
У мене трохи інакше. Два місяці не міг встагти з ліжка після операції. Дуже били в полоні. Жінка годувала з ложечки
Міняла просттрадла, мила як могла. І я ожив. Ну, то таке..
А оце прийшов сусід, бідкається:
- - Хотів продати теля і двійко поросят. Але перекупники дають таку ціну, що я хочу їх зарізати. А самому возити м'ясо щоденно під Святошинський міст не під силу фінансово. Дорога туди і сюди з'їсть увесь прибуток.
- - Куме! Так віддай мені рила а вуха! Я собачок спасу. І котів.
- Жінка сваритиимться, бо не буде ніякого прибутку.
- Забирай чотири вулики, я ними уже не користуюся. А тобі вони потрібні...
Взяв кум вулики. І ще дві рибальських сіті на додачу. Але тепер я не буду закопувати в землю безневинні душі, а дам їм життя. А через кілька місяців роздам сусідам
Жінка спить. А я не можу. Бо звуки вибухів над хатою тривожить мене і вдень, і вночі. У селі ще більш-менш спокійно. А от у столиці....
Цілий місяць немає дощу. А город потребує вологи. Дуже важко тачкою щоденно возити півтонни води, аби не загинула розсада. Я так втомився, шо не хочу вже нічого. Але виходу немає. Треба працювати.. Бо коти і собаки мене з'їдять, якщо не буду їх годувати.
29.05.2023р

25
05.2