Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
2026.03.18
20:36
Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
2026.03.18
19:12
Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
2026.03.18
19:05
Молочний місяць — золоте телятко,
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
2026.03.18
19:04
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце н
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Похід Запорізького корпусу Петра Болбочана на Крим у 1918 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Похід Запорізького корпусу Петра Болбочана на Крим у 1918 році
То не вітер гонить хмари вздовж Дніпра-ріки,
Йдуть на південь українські бойові полки.
Їх веде на Крим полковник Болбочан Петро,
Гнати більшовицькі зграї. Мав на те добро.
Викликав його Натієв – головний в військах
І сказав, аби той діяв на свій ризик й страх.
Бо письмового не може він наказу дать,
Попід Кримом вже німецькі он полки стоять.
Хоч прийшли допомагати побороти зло,
Більшовицькі орди гнати, щоб і не було.
Але в них у тому, звісно, власний інтерес:
Хочуть хліба, хочуть м’яса, хочуть Крим увесь.
А в Криму військові й досі кораблі стоять.
Чому б флот свій Україні не побудувать?
Як зайдем до Криму перші та візьмем порти,
Можна буде й до Одеси кораблі вести,
Коли німці зажадають Крим собі забрать.
Хоч татари разом з нами прагнуть воювать.
Тож бери свій корпус й хутко в Крим веди його.
Все залежатиме тільки з успіху твого.
Щоби часу не втрачати на більшовиків,
Болбочан вздовж залізниці корпус свій повів.
Хоч загони більшовицькі там і тут були,
Болбочана зупинити вони не змогли.
Та і що то за загони? Зграї бандюків,
Здатні лише грабувати, а от для боїв
Були зовсім непридатні. Утікали враз,
Ледве тільки воювати прибував наказ.
Увійшли у Олександрівськ. Січові стрільці
Тут до корпусу пристали. Гарні теж бійці.
Тож, посиливши свій корпус, далі він помчав
І вже скоро Мелітополь із боями взяв.
А тим часом у Армянську німці вже були,
Стали перед Перекопом, взяти не могли.
Бо гармат для того треба, бачите, важких.
Скоро й корпус Запорізький підійшов до них.
Над Сивашем зупинились, генерал фон Кош
Так і пирхав: «То все наше! Нашого не трож!»
Та не знав, як підступитись, як той Крим узять.
Болбочан його не слухав, взявся план складать.
Спершу думав катерами за Сиваш піти,
Але де у Приазов’ї катери знайти?
Із татарами зв’язався, що в Криму жили,
Ті готові в руки зброю взяти вже були.
Якщо дасть їм Україна у Криму права,
То готові гнати в шию, хто кричить: «Москва!»
Тож не став чекати довго, катери шукать,
Велів на мотодрезинах першій сотні мчать.
Ті під носом більшовицьким захопили міст
Та його розмінували. Молодецький свист
Дав сигнал. І бронепоїзд, а слідом другий
Рушили до Перекопу, зав’язали бій.
То, як грім з ясного неба для більшовиків.
Жоден, навіть в руки зброю взяти не успів.
Вже надвечір до Джанкоя наші увійшли.
Далі вже шляхи натроє у них розійшлись.
Євпаторію одні з них пішли визволять,
Феодосія для других ціллю мала стать.
Головна ж частина мала в Севастополь йти,
Щоб для неньки-України кораблі спасти.
Як таких боїв не було на шляху у них,
Їх повсюдно зустрічали радо, як своїх.
Бо ж ті орди більшовицькі, що в Криму були,
До ненависті і гніву людей довели.
Всюди бралися за зброю, гнали ту орду,
Корпус підбирав загони нові на ходу.
То татарські добровольці, то робітники.
Та ж ніяк не будуть зайві у бою штики.
За два дні впав Сімферополь і Бахчисарай.
Уже поряд Севастополь…Трохи зачекай.
Та тут німці розлютились, розходивсь фон Кош:
« Я ж казав, що то все наше! Нашого не трож!
Ви нам Крим відвоювали – дякую за те.
А тепер війська із Криму геть відведете!»
Щоб не сміли українці відсіч учинить,
Наказав фон Кош загони військом оточить.
Навели на них гармати, як на ворогів.
А полковник нові плани уже ж розробив,
Як він візьме Севастополь, Ялту, потім Керч,
А там уже й по Кубані пройде, наче смерч.
Всю ту погань більшовицьку вижене…Однак,
Німцям плани не потрібні ті були ніяк.
Болбочан же не здавався, німців геть послав,
Адже впевненість у людях у своїх він мав.
Та й на Київ сподівався – не собі ж старавсь.
Та на Київ він, виходить, дарма сподівавсь.
Стали в уряді питати, як же він посмів.
«Ми не знаємо нічого!» - Київ відповів.-
То він сам усе задумав, і все провертав.
Ніхто з Києва наказу йому не давав».
Чи то німців полякались, чи й зрада була,
Але сила українська з Криму відійшла.
Втратили тоді ще змогу приєднати Крим,
Хто зна, як би повернулось усе разом з тим.
Може б гідру більшовицьку та й перемогли,
Захопити Україну їй би не дали.
Не послухались розумних і порад і дій.
От за Крим тоді й програли вирішальний бій.
Сумна доля Болбочана. Свої ж і звели,
Розвернутись в повну силу йому не дали.
Звинуватили у тому, що, наче він сам,
Знову в корпусі своєму командиром став,
Що він заколот підняти, начебто, збиравсь.
Хтось, напевно, Болбочана в Києві боявсь.
Може й зрадники засіли. Де ж їх не було?
Посідають в м’які крісла й тихо сіють зло.
Звинуватили людину, під арешт взяли,
І вини його у тому ще й не довели,
Та веліли розстріляти (бо ж воєнний час)
Ще одного патріота вбили серед нас.
Скільки їх таких поклали голови свої,
Хто боровсь за Україну, бо любив її.
Прикро, що отак загинув, не в бою поліг.
Скільки гарних своїх планів втілити не встиг.
Йдуть на південь українські бойові полки.
Їх веде на Крим полковник Болбочан Петро,
Гнати більшовицькі зграї. Мав на те добро.
Викликав його Натієв – головний в військах
І сказав, аби той діяв на свій ризик й страх.
Бо письмового не може він наказу дать,
Попід Кримом вже німецькі он полки стоять.
Хоч прийшли допомагати побороти зло,
Більшовицькі орди гнати, щоб і не було.
Але в них у тому, звісно, власний інтерес:
Хочуть хліба, хочуть м’яса, хочуть Крим увесь.
А в Криму військові й досі кораблі стоять.
Чому б флот свій Україні не побудувать?
Як зайдем до Криму перші та візьмем порти,
Можна буде й до Одеси кораблі вести,
Коли німці зажадають Крим собі забрать.
Хоч татари разом з нами прагнуть воювать.
Тож бери свій корпус й хутко в Крим веди його.
Все залежатиме тільки з успіху твого.
Щоби часу не втрачати на більшовиків,
Болбочан вздовж залізниці корпус свій повів.
Хоч загони більшовицькі там і тут були,
Болбочана зупинити вони не змогли.
Та і що то за загони? Зграї бандюків,
Здатні лише грабувати, а от для боїв
Були зовсім непридатні. Утікали враз,
Ледве тільки воювати прибував наказ.
Увійшли у Олександрівськ. Січові стрільці
Тут до корпусу пристали. Гарні теж бійці.
Тож, посиливши свій корпус, далі він помчав
І вже скоро Мелітополь із боями взяв.
А тим часом у Армянську німці вже були,
Стали перед Перекопом, взяти не могли.
Бо гармат для того треба, бачите, важких.
Скоро й корпус Запорізький підійшов до них.
Над Сивашем зупинились, генерал фон Кош
Так і пирхав: «То все наше! Нашого не трож!»
Та не знав, як підступитись, як той Крим узять.
Болбочан його не слухав, взявся план складать.
Спершу думав катерами за Сиваш піти,
Але де у Приазов’ї катери знайти?
Із татарами зв’язався, що в Криму жили,
Ті готові в руки зброю взяти вже були.
Якщо дасть їм Україна у Криму права,
То готові гнати в шию, хто кричить: «Москва!»
Тож не став чекати довго, катери шукать,
Велів на мотодрезинах першій сотні мчать.
Ті під носом більшовицьким захопили міст
Та його розмінували. Молодецький свист
Дав сигнал. І бронепоїзд, а слідом другий
Рушили до Перекопу, зав’язали бій.
То, як грім з ясного неба для більшовиків.
Жоден, навіть в руки зброю взяти не успів.
Вже надвечір до Джанкоя наші увійшли.
Далі вже шляхи натроє у них розійшлись.
Євпаторію одні з них пішли визволять,
Феодосія для других ціллю мала стать.
Головна ж частина мала в Севастополь йти,
Щоб для неньки-України кораблі спасти.
Як таких боїв не було на шляху у них,
Їх повсюдно зустрічали радо, як своїх.
Бо ж ті орди більшовицькі, що в Криму були,
До ненависті і гніву людей довели.
Всюди бралися за зброю, гнали ту орду,
Корпус підбирав загони нові на ходу.
То татарські добровольці, то робітники.
Та ж ніяк не будуть зайві у бою штики.
За два дні впав Сімферополь і Бахчисарай.
Уже поряд Севастополь…Трохи зачекай.
Та тут німці розлютились, розходивсь фон Кош:
« Я ж казав, що то все наше! Нашого не трож!
Ви нам Крим відвоювали – дякую за те.
А тепер війська із Криму геть відведете!»
Щоб не сміли українці відсіч учинить,
Наказав фон Кош загони військом оточить.
Навели на них гармати, як на ворогів.
А полковник нові плани уже ж розробив,
Як він візьме Севастополь, Ялту, потім Керч,
А там уже й по Кубані пройде, наче смерч.
Всю ту погань більшовицьку вижене…Однак,
Німцям плани не потрібні ті були ніяк.
Болбочан же не здавався, німців геть послав,
Адже впевненість у людях у своїх він мав.
Та й на Київ сподівався – не собі ж старавсь.
Та на Київ він, виходить, дарма сподівавсь.
Стали в уряді питати, як же він посмів.
«Ми не знаємо нічого!» - Київ відповів.-
То він сам усе задумав, і все провертав.
Ніхто з Києва наказу йому не давав».
Чи то німців полякались, чи й зрада була,
Але сила українська з Криму відійшла.
Втратили тоді ще змогу приєднати Крим,
Хто зна, як би повернулось усе разом з тим.
Може б гідру більшовицьку та й перемогли,
Захопити Україну їй би не дали.
Не послухались розумних і порад і дій.
От за Крим тоді й програли вирішальний бій.
Сумна доля Болбочана. Свої ж і звели,
Розвернутись в повну силу йому не дали.
Звинуватили у тому, що, наче він сам,
Знову в корпусі своєму командиром став,
Що він заколот підняти, начебто, збиравсь.
Хтось, напевно, Болбочана в Києві боявсь.
Може й зрадники засіли. Де ж їх не було?
Посідають в м’які крісла й тихо сіють зло.
Звинуватили людину, під арешт взяли,
І вини його у тому ще й не довели,
Та веліли розстріляти (бо ж воєнний час)
Ще одного патріота вбили серед нас.
Скільки їх таких поклали голови свої,
Хто боровсь за Україну, бо любив її.
Прикро, що отак загинув, не в бою поліг.
Скільки гарних своїх планів втілити не встиг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
