Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
2026.08.02
19:43
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
2026.08.02
16:29
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
2026.08.02
16:12
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
2026.08.02
13:42
Поезія - аскеза чи надмірність,
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
2026.08.02
13:24
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2026.08.02
13:12
А.Фатьянов, С.Фогельсон
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
2026.08.02
12:49
…За 2 години до…
…Потяги колесами б’ють у скронях, повертаючи нас із тобою додому. Літо 1941 року. Ми йдемо разом. Коли я переходила радянсько-німецький кордон пішки, продираючись крізь чагарники й збиваючи ноги у кров, ти йшов на крок позаду, оберіга
2026.08.02
11:47
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
2026.08.02
11:36
Серпень, хлопче, що з тобою?
Знов зненацька задощив.
Не здивуєш нас водою!
Ти диви, ще й оточив...
Заперіщив... розізлився?
Міра жарту певно є...
Ну а після в небо змився -
Православного вдає...
Серпень, хлопче, може, досить?
Якщо чуєш, то озвись
2026.08.02
11:32
Звучали в голосі на почет
Сім нот на пагорбі,
на біс...
І щось було від них пророче,
Бо саме так рождають вість...
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися... Війна.
І тут прийшла потвора суча -
Не всіх повернуть звідтіля...
О Боже рідний...
2026.08.02
10:55
оскільки ти не зрозуміла
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
2026.08.02
06:37
І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
2026.08.02
00:02
До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
2026.08.01
23:06
Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як козаки з Сагайдачним на Кафу ходили
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як козаки з Сагайдачним на Кафу ходили
Тече Дніпро, несе води до синього моря.
Ніч вже хилиться до ранку, потьмяніли зорі.
Спить ще степ, аж до світання лежить, спочиває.
Одна Січ не спить, козацтво в похід виряджає.
Сказав батько Сагайдачний байдаки ладнати,
Захотілося до Криму в гості завітати,
Подивитись, як там Кафа живе-поживає,
Чи багато православних для торгівлі має.
Спустилися Дніпром тихо козацькі байдаки,
Ось уже на видноколі турецький Очаків.
Біля нього флот турецький стоїть на приколі.
Чого ж мають оминати той дарунок долі?
Каже хлопцям Сагайдачний: - Бачите корита?
Дуже мені захотілось ними володіти.
Приведіть мені хоч кілька, не сильно ламайте.
Вони нам іще згодяться – на увазі майте.
А козакам отаману як же не вгодити?
Налетіли на ті судна, стали турок бити.
Кого вбили, кого в море викинуть зуміли
І на каторгах турецьких підняли вітрила.
Поки турки в Очакові дотумкали, стали
Вслід стріляти, за козацтвом вже й сліди пропали.
Доки вістка про похід той до Криму дістала,
Козаки вже біля Кафи берега пристали.
З неба зорі поглядають, місяця немає,
Темна нічка козаченьків надійно ховає.
Одні зійшли та й по суші до Кафи рушають.
Інші в море тихесенько знову відпливають.
А ті каторги турецькі підняли вітрила
Та й у саму оту Кафу, у гавань заплили.
Зійшли із них козаченьки, що турецьку знають
Та й до Кафи під ворота - пустити благають.
Закликають і Пророком, і самим Аллахом,
Їх впустити, бо ж і досі трусяться від страху,
Як узнали, що у морі козаки з’явились.
А сторожа все лаялась і страшенно злилась,
Бо ж веліли їй нікого вночі не пускати,
Мають іти правовірні та ранку чекати.
Доки купчилась сторожа, розвісивши вуха,
Козаченьки вже дістались до мурів по суху.
Хутко підтягли драбини до мурів високих
І вже ходять козаченьки аж з другого боку.
На сторожу під ворота разом налетіли,
Всю побили та й ворота в місто відчинили.
А слідом ввійшли у гавань і «чайки» козацькі,
Увірвалися у місто зовсім сонне братці.
Підпалили з усіх боків, щоб місто палало,
А самі ловити турків і рубати стали.
Хоча турок було в місті на той час до біса,
Коли б вони об’єднались та разом взялися,
Подолали б козаченьків. Та хто ж його знає
Серед ночі – скільки війська на них нападає?!
Кожен думає про себе та шкуру рятує.
А паша в своїм палаці безсило лютує,
Бо не може сил зібрати аби відсіч дати.
Довелося і самому чимскоріш тікати.
Хто тікає, на тих братці зовсім не зважають,
Б’ють лиш тих, хто не здається та шаблі тримає.
Хоч таких і небагато. Поки сонце встало,
Вже все місто козаченьки у руках тримали.
Усі турки і татари, мов щурі по горах,
Мабуть, в місто повертатись захочуть не скоро.
Узялися козаченьки ту Кафу трусити,
Відбирать, що людоловським способом нажито.
Та ще братів православних з полону звільняти.
А таких у тому місті знайшлося багато.
Бо ж одвіку Кафа жила з торгівлі ясиром,
Тож добряче нагуляла з того часу жиру.
А тепер усе козацтву багатство дісталось,
Мало хто устиг сховати, що у скринях малось.
Вістка з Кафи дуже швидко Кримом полетіла,
Скоро і Бахчисараю дістатись зуміла.
Як почув то хан, схопився, дав у гори драла,
Щоби часом козаченьки його не дістали.
Уже звідти став аскерів до себе скликати
Аби козаків по Криму не пустить гуляти.
Козакам же тої Кафи доволі здалося,
Бо ж набрати добра стільки у місті вдалося,
Що аж «чайки» над водою ледве виглядають.
А тут ще колишні бранці спасіння чекають.
Не покинеш же нещасних отут пропадати.
Велить тоді Сагайдачний «чайки» розгружати.
Все, що можна, поскидали та і попалили,
Посадили невільників на «чайки» й поплили.
Кілька разів по дорозі Криму приставали,
Хану кримському і мурзам спати не давали.
Пройшли мимо Очакова, Дніпром піднялися
І уже тоді з піснями на Січ подалися.
Довго іще після того на Січі гуляли,
А невільники по світу похід прославляли.
Сагайдачному співали і хвалу і славу,
Бо ж він, справді, Україні прислужився справно.
Ніч вже хилиться до ранку, потьмяніли зорі.
Спить ще степ, аж до світання лежить, спочиває.
Одна Січ не спить, козацтво в похід виряджає.
Сказав батько Сагайдачний байдаки ладнати,
Захотілося до Криму в гості завітати,
Подивитись, як там Кафа живе-поживає,
Чи багато православних для торгівлі має.
Спустилися Дніпром тихо козацькі байдаки,
Ось уже на видноколі турецький Очаків.
Біля нього флот турецький стоїть на приколі.
Чого ж мають оминати той дарунок долі?
Каже хлопцям Сагайдачний: - Бачите корита?
Дуже мені захотілось ними володіти.
Приведіть мені хоч кілька, не сильно ламайте.
Вони нам іще згодяться – на увазі майте.
А козакам отаману як же не вгодити?
Налетіли на ті судна, стали турок бити.
Кого вбили, кого в море викинуть зуміли
І на каторгах турецьких підняли вітрила.
Поки турки в Очакові дотумкали, стали
Вслід стріляти, за козацтвом вже й сліди пропали.
Доки вістка про похід той до Криму дістала,
Козаки вже біля Кафи берега пристали.
З неба зорі поглядають, місяця немає,
Темна нічка козаченьків надійно ховає.
Одні зійшли та й по суші до Кафи рушають.
Інші в море тихесенько знову відпливають.
А ті каторги турецькі підняли вітрила
Та й у саму оту Кафу, у гавань заплили.
Зійшли із них козаченьки, що турецьку знають
Та й до Кафи під ворота - пустити благають.
Закликають і Пророком, і самим Аллахом,
Їх впустити, бо ж і досі трусяться від страху,
Як узнали, що у морі козаки з’явились.
А сторожа все лаялась і страшенно злилась,
Бо ж веліли їй нікого вночі не пускати,
Мають іти правовірні та ранку чекати.
Доки купчилась сторожа, розвісивши вуха,
Козаченьки вже дістались до мурів по суху.
Хутко підтягли драбини до мурів високих
І вже ходять козаченьки аж з другого боку.
На сторожу під ворота разом налетіли,
Всю побили та й ворота в місто відчинили.
А слідом ввійшли у гавань і «чайки» козацькі,
Увірвалися у місто зовсім сонне братці.
Підпалили з усіх боків, щоб місто палало,
А самі ловити турків і рубати стали.
Хоча турок було в місті на той час до біса,
Коли б вони об’єднались та разом взялися,
Подолали б козаченьків. Та хто ж його знає
Серед ночі – скільки війська на них нападає?!
Кожен думає про себе та шкуру рятує.
А паша в своїм палаці безсило лютує,
Бо не може сил зібрати аби відсіч дати.
Довелося і самому чимскоріш тікати.
Хто тікає, на тих братці зовсім не зважають,
Б’ють лиш тих, хто не здається та шаблі тримає.
Хоч таких і небагато. Поки сонце встало,
Вже все місто козаченьки у руках тримали.
Усі турки і татари, мов щурі по горах,
Мабуть, в місто повертатись захочуть не скоро.
Узялися козаченьки ту Кафу трусити,
Відбирать, що людоловським способом нажито.
Та ще братів православних з полону звільняти.
А таких у тому місті знайшлося багато.
Бо ж одвіку Кафа жила з торгівлі ясиром,
Тож добряче нагуляла з того часу жиру.
А тепер усе козацтву багатство дісталось,
Мало хто устиг сховати, що у скринях малось.
Вістка з Кафи дуже швидко Кримом полетіла,
Скоро і Бахчисараю дістатись зуміла.
Як почув то хан, схопився, дав у гори драла,
Щоби часом козаченьки його не дістали.
Уже звідти став аскерів до себе скликати
Аби козаків по Криму не пустить гуляти.
Козакам же тої Кафи доволі здалося,
Бо ж набрати добра стільки у місті вдалося,
Що аж «чайки» над водою ледве виглядають.
А тут ще колишні бранці спасіння чекають.
Не покинеш же нещасних отут пропадати.
Велить тоді Сагайдачний «чайки» розгружати.
Все, що можна, поскидали та і попалили,
Посадили невільників на «чайки» й поплили.
Кілька разів по дорозі Криму приставали,
Хану кримському і мурзам спати не давали.
Пройшли мимо Очакова, Дніпром піднялися
І уже тоді з піснями на Січ подалися.
Довго іще після того на Січі гуляли,
А невільники по світу похід прославляли.
Сагайдачному співали і хвалу і славу,
Бо ж він, справді, Україні прислужився справно.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
