Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Валерівна Кравчук (1985) /
Проза
Гора Фуна
Але Одного разу на кримську землю хлинули орди кочовиків, де на півночі Алуштинської долини розташувалася одна з найкрасивіших гір Кримського узбережжя – гора Демерджі або Коваль-гора. Як вогненна лава, розтікалися вони по степу, спалюючи селища, вбиваючи жителів.
Все далі і далі просувалися кочівники в глиб півострова, поки не досягли гір. Біля високої гори, вершина якої була оповита димом, вони зупинилися. Місцеві жителі називали цю гору Фуною, тобто "Димна", що димить.
А форми скель гірського масиву Демерджі (Демерджі-яйла) нагадують силуети людей, тварин та таємничих казкових істот. Часом над цією групою природних скульптур нависає туман.
І тоді здається, що кам'яні привиди оживають і починають рухатися. Не дарма вже багато років цю місцевість називають Долиною привидів.
- Кращий горн де знайдеш? Тут будемо кувати зброю, - сказав старший воєначальник.
Він підкликав до себе одного зі своїх наближених. Був той високий, широкогрудий, мав довгу чорну бороду, очі великі, гарні, а погляд - страшний.
Сказав воєначальник кілька слів чорнобородому, той кивнув головою і з загоном спустився до села. Відібравши найсильніших чоловіків, він повів їх на вершину Фуни. Там на самій вершині чорнобородий влаштував гігантську кузню. Цілими днями і ночами виготовляв зброю та звідти Дим розвіювався на багато кілометрів навколо, із неї танцювало полум'я, чувся дзвін заліза та стук молотів.
З тієї пори у завойовників з'явилося багато зброї. І тому, що чорнобородий володів якоюсь таємною силою, сталь з гори Фуни була така міцна, що рубала будь-яку іншу.
Палає на горі полум'я сушило землю. Вичерпувалися джерела, міліли річки, Від нього вмирали рослини, тварини та птахи та чахли сади. Не витримали від непосильної праці та голоду люди.
Зібралися старійшини кількох сіл, щоб обміркувати, як загасити пекельну кузню. Найшанованіших послали вони до коваля - пішли просити головного коваля припинити роботи хоча б на якийсь час, тобто піти з гори. Довго їх не було, і раптом доставили з Фуни ще гарячий глечик із попелом та залишками кісток.
Але жорстокий воїн убив тих, хто прибув до нього з благанням.
Добре зрозуміли в селищі, що хотів сказати їм коваль.
Тоді одна безстрашна сільська дівчина, яку розглядали як погруддя жінки вирушила піти до кочівників одна, точніше до володаря вогню, щоб умовити їх пощадити місцевих жителів. Звали її Марією. Трохи помітними стежками, ховаючись від варти, дісталася вона до кузні. Похмуру картину побачила Марія. Під навісом клекотіли вогнем десятки горнів, гули хутра, іскри розліталися яскравими снопами. У ковадел стояли напівголі люди, били молотами по розпеченому залізу.
Марія підійшла до чорнобородого.
- Слухай мене, чужинець, - сказала вона, - йди з гори, не губи наших людей.
Засміявся коваль.
- Ні, не піду я. І тебе тут залишу. Ти будеш моєю.
Вона довго розмовляла з ним. Але головний коваль і не слухав дівчину. Натомість одразу вирішив зробити її своєю наложницею. Дуже вже Марія йому сподобалася! Не хотіла молода жінка такого життя і спробувала вибратися з кузні.
Раптом він простягнув руки до дівчини. Відштовхнула вона його з шаленою силою. Упав він біля горна, обпалив волосся, одяг.
Заревів коваль, схопив щойно викуваний гострий кинджал із піхви і встромив дівчині в серце. І впала Марія мертвою до його ніг. Кажуть, не витримала стара сива гора не витримала такого злодійства. Здригнулася вона від основи до вершини і ще сильніше почала дихати вогнем. Розверзлася земля і впала важким тягарем на кузню, коваля та його народ.
Коли погасло полум'я, вляглися уламки скель, жителі навколишніх селищ побачили незвичайне видовище: На тому місці виникло химерне каміння, яке й назвали Долиною привидів. А
на схилі гори височіли вигадливі кам'яні статуї. А на самій вершині з'явилася скеля, обрисами своїми схожа на жіночу голову. Вона дуже нагадувала всім про дівчину Марію - останню жертву жорстокого коваля.
Тому незвичайні скелі виникли внаслідок впливу на кам'яні брили опадів, сонця, вітру та землетрусів. А коли гори огортає туман, кам'яна скульптура молодої жінки оживає. З тих пір заспокоїлася Фуна, не стало видно вогню над її вершиною, і люди назвали її іншим ім'ям - Демерджі, що значить коваль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гора Фуна
Легенда
Наташа
Давним-давно біля підніжжя гори Фуна жили добрі мирні люди. Вони займалися господарством, рибальством, збирали трави.Але Одного разу на кримську землю хлинули орди кочовиків, де на півночі Алуштинської долини розташувалася одна з найкрасивіших гір Кримського узбережжя – гора Демерджі або Коваль-гора. Як вогненна лава, розтікалися вони по степу, спалюючи селища, вбиваючи жителів.
Все далі і далі просувалися кочівники в глиб півострова, поки не досягли гір. Біля високої гори, вершина якої була оповита димом, вони зупинилися. Місцеві жителі називали цю гору Фуною, тобто "Димна", що димить.
А форми скель гірського масиву Демерджі (Демерджі-яйла) нагадують силуети людей, тварин та таємничих казкових істот. Часом над цією групою природних скульптур нависає туман.
І тоді здається, що кам'яні привиди оживають і починають рухатися. Не дарма вже багато років цю місцевість називають Долиною привидів.
- Кращий горн де знайдеш? Тут будемо кувати зброю, - сказав старший воєначальник.
Він підкликав до себе одного зі своїх наближених. Був той високий, широкогрудий, мав довгу чорну бороду, очі великі, гарні, а погляд - страшний.
Сказав воєначальник кілька слів чорнобородому, той кивнув головою і з загоном спустився до села. Відібравши найсильніших чоловіків, він повів їх на вершину Фуни. Там на самій вершині чорнобородий влаштував гігантську кузню. Цілими днями і ночами виготовляв зброю та звідти Дим розвіювався на багато кілометрів навколо, із неї танцювало полум'я, чувся дзвін заліза та стук молотів.
З тієї пори у завойовників з'явилося багато зброї. І тому, що чорнобородий володів якоюсь таємною силою, сталь з гори Фуни була така міцна, що рубала будь-яку іншу.
Палає на горі полум'я сушило землю. Вичерпувалися джерела, міліли річки, Від нього вмирали рослини, тварини та птахи та чахли сади. Не витримали від непосильної праці та голоду люди.
Зібралися старійшини кількох сіл, щоб обміркувати, як загасити пекельну кузню. Найшанованіших послали вони до коваля - пішли просити головного коваля припинити роботи хоча б на якийсь час, тобто піти з гори. Довго їх не було, і раптом доставили з Фуни ще гарячий глечик із попелом та залишками кісток.
Але жорстокий воїн убив тих, хто прибув до нього з благанням.
Добре зрозуміли в селищі, що хотів сказати їм коваль.
Тоді одна безстрашна сільська дівчина, яку розглядали як погруддя жінки вирушила піти до кочівників одна, точніше до володаря вогню, щоб умовити їх пощадити місцевих жителів. Звали її Марією. Трохи помітними стежками, ховаючись від варти, дісталася вона до кузні. Похмуру картину побачила Марія. Під навісом клекотіли вогнем десятки горнів, гули хутра, іскри розліталися яскравими снопами. У ковадел стояли напівголі люди, били молотами по розпеченому залізу.
Марія підійшла до чорнобородого.
- Слухай мене, чужинець, - сказала вона, - йди з гори, не губи наших людей.
Засміявся коваль.
- Ні, не піду я. І тебе тут залишу. Ти будеш моєю.
Вона довго розмовляла з ним. Але головний коваль і не слухав дівчину. Натомість одразу вирішив зробити її своєю наложницею. Дуже вже Марія йому сподобалася! Не хотіла молода жінка такого життя і спробувала вибратися з кузні.
Раптом він простягнув руки до дівчини. Відштовхнула вона його з шаленою силою. Упав він біля горна, обпалив волосся, одяг.
Заревів коваль, схопив щойно викуваний гострий кинджал із піхви і встромив дівчині в серце. І впала Марія мертвою до його ніг. Кажуть, не витримала стара сива гора не витримала такого злодійства. Здригнулася вона від основи до вершини і ще сильніше почала дихати вогнем. Розверзлася земля і впала важким тягарем на кузню, коваля та його народ.
Коли погасло полум'я, вляглися уламки скель, жителі навколишніх селищ побачили незвичайне видовище: На тому місці виникло химерне каміння, яке й назвали Долиною привидів. А
на схилі гори височіли вигадливі кам'яні статуї. А на самій вершині з'явилася скеля, обрисами своїми схожа на жіночу голову. Вона дуже нагадувала всім про дівчину Марію - останню жертву жорстокого коваля.
Тому незвичайні скелі виникли внаслідок впливу на кам'яні брили опадів, сонця, вітру та землетрусів. А коли гори огортає туман, кам'яна скульптура молодої жінки оживає. З тих пір заспокоїлася Фуна, не стало видно вогню над її вершиною, і люди назвали її іншим ім'ям - Демерджі, що значить коваль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
