І будуть навколо квіти цвісти, і будуть навколо птахи співати, та я й надалі відчуватиму біль України, нехай буду за сотню, ні, за тисячу кілометрів.

Дар'я Самойленко

Безтурботний вечірок, розливається сміх,
А я відчуваю біль в грудях й донині
Ллється вино, всюди галас і сніг,
А що в Україні? В моїй Україні?

В моїй Україні залізнії камені з неба,
В моїй Україні земля просочена кров'ю,
Дітей, їх батьків, і старих, і живих.

І квітучі дерева дурманом солоду
І красою блідою своєю
Охопили мої спогади.

В моїй Україні залізнії камені з неба,
В моїй Україні трава просочена кров'ю
Дітей, їх батьків, і старих, і живих.

Золотом землю й руїни вкриває княгиня,
Журавлі відлітають останнім примарним клином
Вони не змогли повернутися того літа

Не змогли повернутись додому й цього літа,
А з ними і я.

В моїй Україні залізнії камені з неба,
В моїй Україні злото притрусить могили
Дітей, їх батьків, і старих, і молодих.


Теплий вечірок, цвіте жасмін на дворі
Від болю, журби й гарячих сліз простирадла знову мокрі.

2023 рік

Взагалі це пісня, і співаю я про те, що життя за кордоном України і в її кордонах дуже відрізняється. Тут все так... мирно. Здавалося б, що ще треба? Але в святкову зиму ти не відчуваєш свята, в золоту осінь останнє сонце світить усім, окрім тебе, в квітучу весну все навколо тебе цвіте і живе, а серце вмирає разом з серцями тих, хто зараз вдома, а літня спека лише нагадує, що в пеклі війни зараз набагато гарячіше. Знаходячись за кордоном України ти ніколи не зрозумієш до кінця, що відчуває кожна жива українська людиночка в тих пекельних умовах, але завжди будеш тягнутись додому думкою і серцем. І кожного янгола із залізними крилами та благословить Бог, і нехай вогонь справедливості покарає всіх тих російських нелюдів, що зробили цей жах з нашою країною.