Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
повсихали грядки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблі,
висохли колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
повсихали грядки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблі,
висохли колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По украй розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння,
З ароматами поперемінно, -
Слабне тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По украй розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння,
З ароматами поперемінно, -
Слабне тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:43
Яків Хелемський (1914-2003; народився й провів юність в Україні)
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче кістколиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче кістколиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Скарби Парагільмена
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скарби Парагільмена
У Кримських го́рах є багато місць,
Що таємниці древні зберігають.
Віки й віки в долини з гір збігають,
Ламаючи фортець камінних міць,
Лишаючи останці, що стримлять,
Тримаючись і гордо й незалежно.
Їм люди шану віддають належну,
Ім’я ,при тому, власне можуть дать.
Бо ж заслужив в жорстокій боротьбі
Із часом зміг зостатись, не зламатись.
Якщо на Бабуган-яйлу піднятись,
Одразу в очі кинуться тобі
Високі скелі, що стоять, немов
Фортеця неприступна. Не піднятись.
До тих вершин, здається не дістатись,
Бо ж стіни вертикальні – будь здоров.
Останець зветься той Парагільмен –
«Йди за грошима», власне, означає.
Які він гроші у собі ховає?
Звідкіль взялись? Багато є легенд
Про той останець. Ось одна із них.
Було то у часі тепер далекі,
Селилися в Криму вже давні греки.
Жили тоді вони і в горах тих.
Навкруг було багато ворогів,
Які постійно здобичі шукали,
Степами, а то й горами блукали.
Заходили й пірати з берегів.
Свої багатства аби зберегти,
Місцеві по вузькій крутій стежині
Несли на гору. І чужа людина
Її у скелях не змогла б знайти.
А на яйлі ховали власний скот
До часу, поки й мине небезпека.
Коли вже ворог відступав далеко,
Тоді вже, заспокоївшись, народ,
Зганяв худобу до гірських долин,
А глави роду в гору відправлялись,
Де горщики з багатством зберігались
У заповітнім місці… Жив один
В Ламбаті всім відомий чоловік.
Кривий Суфракіс – всі його так звали.
З народження людина ваду мала –
Одна нога коротша, тож убік
Його з дороги зводило весь час.
Ледь розженеться по дорозі прямо,
Дивись, уже десь збоку бур’янами.
Тож, розігнавшись трохи, кожен раз,
Збавляв він хід, «вирівнюючи курс».
Ото за ті зігзаги хитромудрі
«Кривим» його й прозвали «добрі» люди.
Хоча за те він на людей не дувсь.
Кривий то і Кривий. Бо ж кожен мав
Тоді якеєсь прозвисько між люди.
Тож хай Кривим він прозиватись буде…
А тут тривожний час в краю настав.
Якісь незнані вороги кругом
Усіх грабують. Вістка прилетіла.
Чоловіки багатства прихопили
Та й на Парагільмен ховать бігом.
Суфракіс також горщик прихопив
Із золотими, що встиг наскладати
Та й покульгав за усіма ховати.
Ті вже й вертались, коли він добрів.
Та він на те уваги не звернув.
Орієнтир став перше обирати,
Звідкіль почати кроки рахувати.
В ущелині там тис великий був.
Від нього він на північ відступив
Стонадцять кроків, звідтіля – на захід
Ще стільки ж і тоді уже без страху
Копати став і горщик схоронив…
На цей раз ворог не спішив іти,
Застряг надовго, аж на кілька років.
Поки товчеться ворог той під боком,
Хто ж в село буде золото нести?
Так і лежало воно в тайниках,
Аж доки ворог, врешті не забрався.
Тоді вже кожен з глав родів зібрався
Забрати те, що сховано в горах.
Але Суфракіс став уже старий.
Куди йому стежину ту долати,
Рішив синів за схованим послати
І їм секрет отой повідав свій.
Сказав, як можна той тайник знайти,
Куди і скільки кроків відміряти.
Пішли сини, щоб горщик відшукати.
Тис там же і продовжував рости,
Тож старший першим взявся відмірять
Від нього кроки. Напрям перплутав
І вийшов аж до самої Алушти
Та й заходився там тоді копать.
Другий задовгі ноги надто мав,
Отож дістався аж до Партеніту.
А третій взявсь так само походити,
Як батько й до Ламбата докульгав.
Повиривали ями чималі,
Але знайти нічого не вдалося,
Ні з чим всім трьом вертати довелося.
Старий сердито стрів їх у селі:
- Парагільмен(Йдіть за грошима)! – він
Кричав на них. І знов сини забрались.
Як не шукали, як вже не старались
Та скарбу не знайшов з них ні один.
Вже і сусіди стали помагать,
До хрипоту щоденно сперечались,
Кульгання повторити намагались,
Щоб визначити точно – де копать.
Куди того старого занесло?
Уже всю гору геть перекопали
Та горщика з грошима не дістали,
Як, наче, зачаровано було.
Суфракіс так і вмер, не дочекав,
Коли сини знайдуть його багатство.
«Парагільмен» повторював він часто,
Його й з останнім подихом сказав…
Вже сотні літ минули із тих пір.
Але ще й нині люди зустрічають
Когось, що на горі отій копає,
«Надійний» десь дістав орієнтир.
Хто зна, а, може, й справді, десь лежить
В землі надійно сховане горнятко.
Комусь його удасться відкопати
І скарбом давнім тим заволодіть.
Що таємниці древні зберігають.
Віки й віки в долини з гір збігають,
Ламаючи фортець камінних міць,
Лишаючи останці, що стримлять,
Тримаючись і гордо й незалежно.
Їм люди шану віддають належну,
Ім’я ,при тому, власне можуть дать.
Бо ж заслужив в жорстокій боротьбі
Із часом зміг зостатись, не зламатись.
Якщо на Бабуган-яйлу піднятись,
Одразу в очі кинуться тобі
Високі скелі, що стоять, немов
Фортеця неприступна. Не піднятись.
До тих вершин, здається не дістатись,
Бо ж стіни вертикальні – будь здоров.
Останець зветься той Парагільмен –
«Йди за грошима», власне, означає.
Які він гроші у собі ховає?
Звідкіль взялись? Багато є легенд
Про той останець. Ось одна із них.
Було то у часі тепер далекі,
Селилися в Криму вже давні греки.
Жили тоді вони і в горах тих.
Навкруг було багато ворогів,
Які постійно здобичі шукали,
Степами, а то й горами блукали.
Заходили й пірати з берегів.
Свої багатства аби зберегти,
Місцеві по вузькій крутій стежині
Несли на гору. І чужа людина
Її у скелях не змогла б знайти.
А на яйлі ховали власний скот
До часу, поки й мине небезпека.
Коли вже ворог відступав далеко,
Тоді вже, заспокоївшись, народ,
Зганяв худобу до гірських долин,
А глави роду в гору відправлялись,
Де горщики з багатством зберігались
У заповітнім місці… Жив один
В Ламбаті всім відомий чоловік.
Кривий Суфракіс – всі його так звали.
З народження людина ваду мала –
Одна нога коротша, тож убік
Його з дороги зводило весь час.
Ледь розженеться по дорозі прямо,
Дивись, уже десь збоку бур’янами.
Тож, розігнавшись трохи, кожен раз,
Збавляв він хід, «вирівнюючи курс».
Ото за ті зігзаги хитромудрі
«Кривим» його й прозвали «добрі» люди.
Хоча за те він на людей не дувсь.
Кривий то і Кривий. Бо ж кожен мав
Тоді якеєсь прозвисько між люди.
Тож хай Кривим він прозиватись буде…
А тут тривожний час в краю настав.
Якісь незнані вороги кругом
Усіх грабують. Вістка прилетіла.
Чоловіки багатства прихопили
Та й на Парагільмен ховать бігом.
Суфракіс також горщик прихопив
Із золотими, що встиг наскладати
Та й покульгав за усіма ховати.
Ті вже й вертались, коли він добрів.
Та він на те уваги не звернув.
Орієнтир став перше обирати,
Звідкіль почати кроки рахувати.
В ущелині там тис великий був.
Від нього він на північ відступив
Стонадцять кроків, звідтіля – на захід
Ще стільки ж і тоді уже без страху
Копати став і горщик схоронив…
На цей раз ворог не спішив іти,
Застряг надовго, аж на кілька років.
Поки товчеться ворог той під боком,
Хто ж в село буде золото нести?
Так і лежало воно в тайниках,
Аж доки ворог, врешті не забрався.
Тоді вже кожен з глав родів зібрався
Забрати те, що сховано в горах.
Але Суфракіс став уже старий.
Куди йому стежину ту долати,
Рішив синів за схованим послати
І їм секрет отой повідав свій.
Сказав, як можна той тайник знайти,
Куди і скільки кроків відміряти.
Пішли сини, щоб горщик відшукати.
Тис там же і продовжував рости,
Тож старший першим взявся відмірять
Від нього кроки. Напрям перплутав
І вийшов аж до самої Алушти
Та й заходився там тоді копать.
Другий задовгі ноги надто мав,
Отож дістався аж до Партеніту.
А третій взявсь так само походити,
Як батько й до Ламбата докульгав.
Повиривали ями чималі,
Але знайти нічого не вдалося,
Ні з чим всім трьом вертати довелося.
Старий сердито стрів їх у селі:
- Парагільмен(Йдіть за грошима)! – він
Кричав на них. І знов сини забрались.
Як не шукали, як вже не старались
Та скарбу не знайшов з них ні один.
Вже і сусіди стали помагать,
До хрипоту щоденно сперечались,
Кульгання повторити намагались,
Щоб визначити точно – де копать.
Куди того старого занесло?
Уже всю гору геть перекопали
Та горщика з грошима не дістали,
Як, наче, зачаровано було.
Суфракіс так і вмер, не дочекав,
Коли сини знайдуть його багатство.
«Парагільмен» повторював він часто,
Його й з останнім подихом сказав…
Вже сотні літ минули із тих пір.
Але ще й нині люди зустрічають
Когось, що на горі отій копає,
«Надійний» десь дістав орієнтир.
Хто зна, а, може, й справді, десь лежить
В землі надійно сховане горнятко.
Комусь його удасться відкопати
І скарбом давнім тим заволодіть.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
