Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.19
23:14
Не можна існувати без
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
2026.03.19
18:14
Я заплутався в сітях дрімучих,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
2026.03.19
16:57
Сиджу, бувало та дивлюсь новини,
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
2026.03.19
16:26
Біль тисне на скроні — розквітнув зірчастий,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
2026.03.19
11:07
Шок від того, що літо минає,
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
2026.03.19
05:55
Ясне сонечко пригріло
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
2026.03.18
20:36
Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
2026.03.18
19:12
Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
2026.03.18
19:05
Молочний місяць — золоте телятко,
Візьму тебе на руки й притулю...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все до
Візьму тебе на руки й притулю...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все до
2026.03.18
19:04
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце н
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Скарби Парагільмена
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скарби Парагільмена
У Кримських го́рах є багато місць,
Що таємниці древні зберігають.
Віки й віки в долини з гір збігають,
Ламаючи фортець камінних міць,
Лишаючи останці, що стримлять,
Тримаючись і гордо й незалежно.
Їм люди шану віддають належну,
Ім’я ,при тому, власне можуть дать.
Бо ж заслужив в жорстокій боротьбі
Із часом зміг зостатись, не зламатись.
Якщо на Бабуган-яйлу піднятись,
Одразу в очі кинуться тобі
Високі скелі, що стоять, немов
Фортеця неприступна. Не піднятись.
До тих вершин, здається не дістатись,
Бо ж стіни вертикальні – будь здоров.
Останець зветься той Парагільмен –
«Йди за грошима», власне, означає.
Які він гроші у собі ховає?
Звідкіль взялись? Багато є легенд
Про той останець. Ось одна із них.
Було то у часі тепер далекі,
Селилися в Криму вже давні греки.
Жили тоді вони і в горах тих.
Навкруг було багато ворогів,
Які постійно здобичі шукали,
Степами, а то й горами блукали.
Заходили й пірати з берегів.
Свої багатства аби зберегти,
Місцеві по вузькій крутій стежині
Несли на гору. І чужа людина
Її у скелях не змогла б знайти.
А на яйлі ховали власний скот
До часу, поки й мине небезпека.
Коли вже ворог відступав далеко,
Тоді вже, заспокоївшись, народ,
Зганяв худобу до гірських долин,
А глави роду в гору відправлялись,
Де горщики з багатством зберігались
У заповітнім місці… Жив один
В Ламбаті всім відомий чоловік.
Кривий Суфракіс – всі його так звали.
З народження людина ваду мала –
Одна нога коротша, тож убік
Його з дороги зводило весь час.
Ледь розженеться по дорозі прямо,
Дивись, уже десь збоку бур’янами.
Тож, розігнавшись трохи, кожен раз,
Збавляв він хід, «вирівнюючи курс».
Ото за ті зігзаги хитромудрі
«Кривим» його й прозвали «добрі» люди.
Хоча за те він на людей не дувсь.
Кривий то і Кривий. Бо ж кожен мав
Тоді якеєсь прозвисько між люди.
Тож хай Кривим він прозиватись буде…
А тут тривожний час в краю настав.
Якісь незнані вороги кругом
Усіх грабують. Вістка прилетіла.
Чоловіки багатства прихопили
Та й на Парагільмен ховать бігом.
Суфракіс також горщик прихопив
Із золотими, що встиг наскладати
Та й покульгав за усіма ховати.
Ті вже й вертались, коли він добрів.
Та він на те уваги не звернув.
Орієнтир став перше обирати,
Звідкіль почати кроки рахувати.
В ущелині там тис великий був.
Від нього він на північ відступив
Стонадцять кроків, звідтіля – на захід
Ще стільки ж і тоді уже без страху
Копати став і горщик схоронив…
На цей раз ворог не спішив іти,
Застряг надовго, аж на кілька років.
Поки товчеться ворог той під боком,
Хто ж в село буде золото нести?
Так і лежало воно в тайниках,
Аж доки ворог, врешті не забрався.
Тоді вже кожен з глав родів зібрався
Забрати те, що сховано в горах.
Але Суфракіс став уже старий.
Куди йому стежину ту долати,
Рішив синів за схованим послати
І їм секрет отой повідав свій.
Сказав, як можна той тайник знайти,
Куди і скільки кроків відміряти.
Пішли сини, щоб горщик відшукати.
Тис там же і продовжував рости,
Тож старший першим взявся відмірять
Від нього кроки. Напрям перплутав
І вийшов аж до самої Алушти
Та й заходився там тоді копать.
Другий задовгі ноги надто мав,
Отож дістався аж до Партеніту.
А третій взявсь так само походити,
Як батько й до Ламбата докульгав.
Повиривали ями чималі,
Але знайти нічого не вдалося,
Ні з чим всім трьом вертати довелося.
Старий сердито стрів їх у селі:
- Парагільмен(Йдіть за грошима)! – він
Кричав на них. І знов сини забрались.
Як не шукали, як вже не старались
Та скарбу не знайшов з них ні один.
Вже і сусіди стали помагать,
До хрипоту щоденно сперечались,
Кульгання повторити намагались,
Щоб визначити точно – де копать.
Куди того старого занесло?
Уже всю гору геть перекопали
Та горщика з грошима не дістали,
Як, наче, зачаровано було.
Суфракіс так і вмер, не дочекав,
Коли сини знайдуть його багатство.
«Парагільмен» повторював він часто,
Його й з останнім подихом сказав…
Вже сотні літ минули із тих пір.
Але ще й нині люди зустрічають
Когось, що на горі отій копає,
«Надійний» десь дістав орієнтир.
Хто зна, а, може, й справді, десь лежить
В землі надійно сховане горнятко.
Комусь його удасться відкопати
І скарбом давнім тим заволодіть.
Що таємниці древні зберігають.
Віки й віки в долини з гір збігають,
Ламаючи фортець камінних міць,
Лишаючи останці, що стримлять,
Тримаючись і гордо й незалежно.
Їм люди шану віддають належну,
Ім’я ,при тому, власне можуть дать.
Бо ж заслужив в жорстокій боротьбі
Із часом зміг зостатись, не зламатись.
Якщо на Бабуган-яйлу піднятись,
Одразу в очі кинуться тобі
Високі скелі, що стоять, немов
Фортеця неприступна. Не піднятись.
До тих вершин, здається не дістатись,
Бо ж стіни вертикальні – будь здоров.
Останець зветься той Парагільмен –
«Йди за грошима», власне, означає.
Які він гроші у собі ховає?
Звідкіль взялись? Багато є легенд
Про той останець. Ось одна із них.
Було то у часі тепер далекі,
Селилися в Криму вже давні греки.
Жили тоді вони і в горах тих.
Навкруг було багато ворогів,
Які постійно здобичі шукали,
Степами, а то й горами блукали.
Заходили й пірати з берегів.
Свої багатства аби зберегти,
Місцеві по вузькій крутій стежині
Несли на гору. І чужа людина
Її у скелях не змогла б знайти.
А на яйлі ховали власний скот
До часу, поки й мине небезпека.
Коли вже ворог відступав далеко,
Тоді вже, заспокоївшись, народ,
Зганяв худобу до гірських долин,
А глави роду в гору відправлялись,
Де горщики з багатством зберігались
У заповітнім місці… Жив один
В Ламбаті всім відомий чоловік.
Кривий Суфракіс – всі його так звали.
З народження людина ваду мала –
Одна нога коротша, тож убік
Його з дороги зводило весь час.
Ледь розженеться по дорозі прямо,
Дивись, уже десь збоку бур’янами.
Тож, розігнавшись трохи, кожен раз,
Збавляв він хід, «вирівнюючи курс».
Ото за ті зігзаги хитромудрі
«Кривим» його й прозвали «добрі» люди.
Хоча за те він на людей не дувсь.
Кривий то і Кривий. Бо ж кожен мав
Тоді якеєсь прозвисько між люди.
Тож хай Кривим він прозиватись буде…
А тут тривожний час в краю настав.
Якісь незнані вороги кругом
Усіх грабують. Вістка прилетіла.
Чоловіки багатства прихопили
Та й на Парагільмен ховать бігом.
Суфракіс також горщик прихопив
Із золотими, що встиг наскладати
Та й покульгав за усіма ховати.
Ті вже й вертались, коли він добрів.
Та він на те уваги не звернув.
Орієнтир став перше обирати,
Звідкіль почати кроки рахувати.
В ущелині там тис великий був.
Від нього він на північ відступив
Стонадцять кроків, звідтіля – на захід
Ще стільки ж і тоді уже без страху
Копати став і горщик схоронив…
На цей раз ворог не спішив іти,
Застряг надовго, аж на кілька років.
Поки товчеться ворог той під боком,
Хто ж в село буде золото нести?
Так і лежало воно в тайниках,
Аж доки ворог, врешті не забрався.
Тоді вже кожен з глав родів зібрався
Забрати те, що сховано в горах.
Але Суфракіс став уже старий.
Куди йому стежину ту долати,
Рішив синів за схованим послати
І їм секрет отой повідав свій.
Сказав, як можна той тайник знайти,
Куди і скільки кроків відміряти.
Пішли сини, щоб горщик відшукати.
Тис там же і продовжував рости,
Тож старший першим взявся відмірять
Від нього кроки. Напрям перплутав
І вийшов аж до самої Алушти
Та й заходився там тоді копать.
Другий задовгі ноги надто мав,
Отож дістався аж до Партеніту.
А третій взявсь так само походити,
Як батько й до Ламбата докульгав.
Повиривали ями чималі,
Але знайти нічого не вдалося,
Ні з чим всім трьом вертати довелося.
Старий сердито стрів їх у селі:
- Парагільмен(Йдіть за грошима)! – він
Кричав на них. І знов сини забрались.
Як не шукали, як вже не старались
Та скарбу не знайшов з них ні один.
Вже і сусіди стали помагать,
До хрипоту щоденно сперечались,
Кульгання повторити намагались,
Щоб визначити точно – де копать.
Куди того старого занесло?
Уже всю гору геть перекопали
Та горщика з грошима не дістали,
Як, наче, зачаровано було.
Суфракіс так і вмер, не дочекав,
Коли сини знайдуть його багатство.
«Парагільмен» повторював він часто,
Його й з останнім подихом сказав…
Вже сотні літ минули із тих пір.
Але ще й нині люди зустрічають
Когось, що на горі отій копає,
«Надійний» десь дістав орієнтир.
Хто зна, а, може, й справді, десь лежить
В землі надійно сховане горнятко.
Комусь його удасться відкопати
І скарбом давнім тим заволодіть.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
