
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Скарби Парагільмена
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скарби Парагільмена
У Кримських го́рах є багато місць,
Що таємниці древні зберігають.
Віки й віки в долини з гір збігають,
Ламаючи фортець камінних міць,
Лишаючи останці, що стримлять,
Тримаючись і гордо й незалежно.
Їм люди шану віддають належну,
Ім’я ,при тому, власне можуть дать.
Бо ж заслужив в жорстокій боротьбі
Із часом зміг зостатись, не зламатись.
Якщо на Бабуган-яйлу піднятись,
Одразу в очі кинуться тобі
Високі скелі, що стоять, немов
Фортеця неприступна. Не піднятись.
До тих вершин, здається не дістатись,
Бо ж стіни вертикальні – будь здоров.
Останець зветься той Парагільмен –
«Йди за грошима», власне, означає.
Які він гроші у собі ховає?
Звідкіль взялись? Багато є легенд
Про той останець. Ось одна із них.
Було то у часі тепер далекі,
Селилися в Криму вже давні греки.
Жили тоді вони і в горах тих.
Навкруг було багато ворогів,
Які постійно здобичі шукали,
Степами, а то й горами блукали.
Заходили й пірати з берегів.
Свої багатства аби зберегти,
Місцеві по вузькій крутій стежині
Несли на гору. І чужа людина
Її у скелях не змогла б знайти.
А на яйлі ховали власний скот
До часу, поки й мине небезпека.
Коли вже ворог відступав далеко,
Тоді вже, заспокоївшись, народ,
Зганяв худобу до гірських долин,
А глави роду в гору відправлялись,
Де горщики з багатством зберігались
У заповітнім місці… Жив один
В Ламбаті всім відомий чоловік.
Кривий Суфракіс – всі його так звали.
З народження людина ваду мала –
Одна нога коротша, тож убік
Його з дороги зводило весь час.
Ледь розженеться по дорозі прямо,
Дивись, уже десь збоку бур’янами.
Тож, розігнавшись трохи, кожен раз,
Збавляв він хід, «вирівнюючи курс».
Ото за ті зігзаги хитромудрі
«Кривим» його й прозвали «добрі» люди.
Хоча за те він на людей не дувсь.
Кривий то і Кривий. Бо ж кожен мав
Тоді якеєсь прозвисько між люди.
Тож хай Кривим він прозиватись буде…
А тут тривожний час в краю настав.
Якісь незнані вороги кругом
Усіх грабують. Вістка прилетіла.
Чоловіки багатства прихопили
Та й на Парагільмен ховать бігом.
Суфракіс також горщик прихопив
Із золотими, що встиг наскладати
Та й покульгав за усіма ховати.
Ті вже й вертались, коли він добрів.
Та він на те уваги не звернув.
Орієнтир став перше обирати,
Звідкіль почати кроки рахувати.
В ущелині там тис великий був.
Від нього він на північ відступив
Стонадцять кроків, звідтіля – на захід
Ще стільки ж і тоді уже без страху
Копати став і горщик схоронив…
На цей раз ворог не спішив іти,
Застряг надовго, аж на кілька років.
Поки товчеться ворог той під боком,
Хто ж в село буде золото нести?
Так і лежало воно в тайниках,
Аж доки ворог, врешті не забрався.
Тоді вже кожен з глав родів зібрався
Забрати те, що сховано в горах.
Але Суфракіс став уже старий.
Куди йому стежину ту долати,
Рішив синів за схованим послати
І їм секрет отой повідав свій.
Сказав, як можна той тайник знайти,
Куди і скільки кроків відміряти.
Пішли сини, щоб горщик відшукати.
Тис там же і продовжував рости,
Тож старший першим взявся відмірять
Від нього кроки. Напрям перплутав
І вийшов аж до самої Алушти
Та й заходився там тоді копать.
Другий задовгі ноги надто мав,
Отож дістався аж до Партеніту.
А третій взявсь так само походити,
Як батько й до Ламбата докульгав.
Повиривали ями чималі,
Але знайти нічого не вдалося,
Ні з чим всім трьом вертати довелося.
Старий сердито стрів їх у селі:
- Парагільмен(Йдіть за грошима)! – він
Кричав на них. І знов сини забрались.
Як не шукали, як вже не старались
Та скарбу не знайшов з них ні один.
Вже і сусіди стали помагать,
До хрипоту щоденно сперечались,
Кульгання повторити намагались,
Щоб визначити точно – де копать.
Куди того старого занесло?
Уже всю гору геть перекопали
Та горщика з грошима не дістали,
Як, наче, зачаровано було.
Суфракіс так і вмер, не дочекав,
Коли сини знайдуть його багатство.
«Парагільмен» повторював він часто,
Його й з останнім подихом сказав…
Вже сотні літ минули із тих пір.
Але ще й нині люди зустрічають
Когось, що на горі отій копає,
«Надійний» десь дістав орієнтир.
Хто зна, а, може, й справді, десь лежить
В землі надійно сховане горнятко.
Комусь його удасться відкопати
І скарбом давнім тим заволодіть.
Що таємниці древні зберігають.
Віки й віки в долини з гір збігають,
Ламаючи фортець камінних міць,
Лишаючи останці, що стримлять,
Тримаючись і гордо й незалежно.
Їм люди шану віддають належну,
Ім’я ,при тому, власне можуть дать.
Бо ж заслужив в жорстокій боротьбі
Із часом зміг зостатись, не зламатись.
Якщо на Бабуган-яйлу піднятись,
Одразу в очі кинуться тобі
Високі скелі, що стоять, немов
Фортеця неприступна. Не піднятись.
До тих вершин, здається не дістатись,
Бо ж стіни вертикальні – будь здоров.
Останець зветься той Парагільмен –
«Йди за грошима», власне, означає.
Які він гроші у собі ховає?
Звідкіль взялись? Багато є легенд
Про той останець. Ось одна із них.
Було то у часі тепер далекі,
Селилися в Криму вже давні греки.
Жили тоді вони і в горах тих.
Навкруг було багато ворогів,
Які постійно здобичі шукали,
Степами, а то й горами блукали.
Заходили й пірати з берегів.
Свої багатства аби зберегти,
Місцеві по вузькій крутій стежині
Несли на гору. І чужа людина
Її у скелях не змогла б знайти.
А на яйлі ховали власний скот
До часу, поки й мине небезпека.
Коли вже ворог відступав далеко,
Тоді вже, заспокоївшись, народ,
Зганяв худобу до гірських долин,
А глави роду в гору відправлялись,
Де горщики з багатством зберігались
У заповітнім місці… Жив один
В Ламбаті всім відомий чоловік.
Кривий Суфракіс – всі його так звали.
З народження людина ваду мала –
Одна нога коротша, тож убік
Його з дороги зводило весь час.
Ледь розженеться по дорозі прямо,
Дивись, уже десь збоку бур’янами.
Тож, розігнавшись трохи, кожен раз,
Збавляв він хід, «вирівнюючи курс».
Ото за ті зігзаги хитромудрі
«Кривим» його й прозвали «добрі» люди.
Хоча за те він на людей не дувсь.
Кривий то і Кривий. Бо ж кожен мав
Тоді якеєсь прозвисько між люди.
Тож хай Кривим він прозиватись буде…
А тут тривожний час в краю настав.
Якісь незнані вороги кругом
Усіх грабують. Вістка прилетіла.
Чоловіки багатства прихопили
Та й на Парагільмен ховать бігом.
Суфракіс також горщик прихопив
Із золотими, що встиг наскладати
Та й покульгав за усіма ховати.
Ті вже й вертались, коли він добрів.
Та він на те уваги не звернув.
Орієнтир став перше обирати,
Звідкіль почати кроки рахувати.
В ущелині там тис великий був.
Від нього він на північ відступив
Стонадцять кроків, звідтіля – на захід
Ще стільки ж і тоді уже без страху
Копати став і горщик схоронив…
На цей раз ворог не спішив іти,
Застряг надовго, аж на кілька років.
Поки товчеться ворог той під боком,
Хто ж в село буде золото нести?
Так і лежало воно в тайниках,
Аж доки ворог, врешті не забрався.
Тоді вже кожен з глав родів зібрався
Забрати те, що сховано в горах.
Але Суфракіс став уже старий.
Куди йому стежину ту долати,
Рішив синів за схованим послати
І їм секрет отой повідав свій.
Сказав, як можна той тайник знайти,
Куди і скільки кроків відміряти.
Пішли сини, щоб горщик відшукати.
Тис там же і продовжував рости,
Тож старший першим взявся відмірять
Від нього кроки. Напрям перплутав
І вийшов аж до самої Алушти
Та й заходився там тоді копать.
Другий задовгі ноги надто мав,
Отож дістався аж до Партеніту.
А третій взявсь так само походити,
Як батько й до Ламбата докульгав.
Повиривали ями чималі,
Але знайти нічого не вдалося,
Ні з чим всім трьом вертати довелося.
Старий сердито стрів їх у селі:
- Парагільмен(Йдіть за грошима)! – він
Кричав на них. І знов сини забрались.
Як не шукали, як вже не старались
Та скарбу не знайшов з них ні один.
Вже і сусіди стали помагать,
До хрипоту щоденно сперечались,
Кульгання повторити намагались,
Щоб визначити точно – де копать.
Куди того старого занесло?
Уже всю гору геть перекопали
Та горщика з грошима не дістали,
Як, наче, зачаровано було.
Суфракіс так і вмер, не дочекав,
Коли сини знайдуть його багатство.
«Парагільмен» повторював він часто,
Його й з останнім подихом сказав…
Вже сотні літ минули із тих пір.
Але ще й нині люди зустрічають
Когось, що на горі отій копає,
«Надійний» десь дістав орієнтир.
Хто зна, а, може, й справді, десь лежить
В землі надійно сховане горнятко.
Комусь його удасться відкопати
І скарбом давнім тим заволодіть.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію