Є між нами такі люди – молоді, амбітні,
Що до влади і до слави зовсім ненаситні.
Ради того, щоб піднятись сходами нагору,
Ладні будь-кому служити – хай то буде й ворог.
І розумні, і умілі, але безпринципні,
Продадуть і продадуться, навіть і не кліпнуть.
Та то, звісно, їхня справа, якби їх діяння
Не завдали Україні незліковні рани.
Отаким був і Петро, що Суховієм звався
І до гетьманської влади молодим дорвався.
Був він родом з Полтавщини, хоча батьки знялись
Й до Московщини поближче скоро перебрались.
Де він вчився – невідомо, проте, добре знався
І на польській, і московській, латинській, татарській.
Тож, коли ще молодим він до Січі прибився,
То одразу ж товариству, як слід і згодився.
Його писарем обрали, а то вже чимало,
Не всі, звісно, в його роки так стрімко злітали.
То були часи нелегкі – москалі і ляхи
Розділили Україну по Дніпру. Як плаха
Став Дніпро. Та українці того не сприймали,
Проти поділу отого усі виступали:
Й правобічний Дорошенко, і на лівім боці
Брюховецький. Та не було ні у кого моці
Поділу протистояти. Дорошенко кинувсь
До султана, щоби поміч надав Україні.
Та на Січі товариству то не до вподоби,
Посланців рішили слати в Крим до хана, щоби
Поміг скинуть Дорошенка – ненадійний, наче.
Хочуть гетьманом другого когось вони бачить,
Щоб і їхні інтереси міг він врахувати.
Довго думали-гадали, кого би послати.
А тут прямо перед ними писар, хоч і ранній
Та розумний і амбітний, до того ж старанний.
Ще й ідею дуже гарну зумів підказати,
Що раніше лиш на Січі могли обирати
Гетьманів. То чому б зараз те не відродити?!
І зумів на тому руки гарненько погріти.
Бо його ж і одіслали з посольством козачим.
А він в тому собі Божий промисел побачив.
Як утерся товариству хутко у довіру,
То й за хана із диваном узявся допіру.
Так зумів себе поставить, хана «облизати»,
Що той його і до Січі не хоче пускати.
Але вмовив Петро хана гетьманом зробити,
Щоби міг на Україні ханові служити.
Хан пішов йому назустріч, гетьманом призначив,
Ще й печатку свою ханську видав йому, наче.
Бо ж на гетьманській печатці також лук і стріли.
Він прийняв і мусульманство в Криму, говорили,
І його Ашпат-Мурзою татари прозвали.
Хоч тоді іще козаки нічого не знали.
Їхав писарем до Криму – гетьманом вернувся.
От, як гарно у Криму тім Петро провернувся.
Й на Січі його, до того ж, радісно зустріли,
Бо ж того вони, здається, саме і хотіли.
Ставши третім вже гетьманом. А слід ще додати,
Що тоді вже Многогрішний став гетьманувати
На Лівобережжі. А́дже на раді козачій
Брюховецького убили і казали, наче
За наказом Дорошенка. Січ ще більш озлилась
І скинути із гетьманства того заходилась.
Правда, Суховій, як його стали прозивати,
Не збирався з Дорошенком зразу й воювати.
Він хитрішим був, аніж ті козаки наївні,
Розумівся, як потрібно вигравати війни.
Тож подався знов до хана помочі прохати.
Повернувся із ордою й пішов воювати
Та зовсім не Дорошенка. Якраз на ту пору
Ромодановський із військом упхався «до двору»
Дорошенка покарати. От супроти нього
Суховієнко й направив всього війська свого.
Тут би, може, й Дорошенку було підключитись.
Разом би було спідручніш обом боронитись.
Таж прорахував нетяга Дорошенка вдачу –
Не пішов сам Дорошенко – небезпеку бачив,
Що татари його схоплять та й на смерть скарають.
Отож, брата Григорія в похід посилає.
Роздовбали московітів знов під Конотопом,
Злякалися московіти, що знову їх втоплять
В болотах та й відступили до свого Путивля.
Суховій же, ледь відчувши в руках своїх силу,
З військом за Дніпро подався, раду став скликати ,
Щоб, як кажуть, «всім народом» гетьмана обрати.
Та не клюнув Дорошенко на хитру принаду,
Тож без нього довелося проводити раду.
Звісно, рада Суховія гетьманом й обрала.
Хоча, більшість полків того визнавать не стала.
Щоб утвердитись при владі уже остаточно,
Шле послів він до султана, просить того хоче
Визнати його гетьманом , замість Дорошенка
Та і хану веліть, щоби поміг хорошенько.
Вже в руках у Суховія Чигирин, Черкаси
Та чимало міст й містечок. Не втрачав він часу.
Та не визнав Дорошенко рішень ради тої,
Велів людям не ділитись нічим із ордою.
Поховали від ординців добро своє люди
По лісах і по яругах. Орда лізе всюди –
Нема здобичі – озлились мурзи голомозі
На гетьмана, покарали б, але той проноза
Передбачливо у поміч Сірка взявся звати.
Не схотіли із Шайтаном мурзи воювати
Та й до Криму подалися. Суховій - до Січі.
З Дорошенком воювати стало йому нічим.
Отож, виграв Дорошенко від того усього.
Вже й на Січі Суховію тепер не до того,
Щоб змагатись з Дорошенком - хто із булавою.
Не хочеться запорожцям дружить з татарвою.
Дорошенківці до того теж руку приклали,
Мовляв, рідну Україну ханові продали.
Вже й прибічники Петрові скоса позирають,
Дивись, скоро Суховія й у Дніпрі «скупають».
Не став тоді неборака спокушати долю,
Узяв загін однодумців та й рвонув у поле.
Знов подався в Крим до хана помочі шукати,
Тепер вже умови ханські прийдеться приймати.
Бо ж у хана свої плани на гетьмана того.
Як в Петра із Дорошенком, так з султаном в нього.
Хоче бути незалежним Аділь від султана,
А для того Україну мати б непогано.
Коли є вже «гетьман ханський», як він величався,
То вже б з ханом у союзі, мабуть, постарався
Вигнати із Криму турків. Поки сил ще мало,
Бо ж козаки Дорошенка тому заважали.
Не став гетьмана за хитрість хан тоді журити,
Дав орду, щоб Дорошенка врешті-решт розбити.
Пішла орда полем-степом аж до Чигирина
Та не змогла, правда, взяти високії стіни.
З Суховієм Сірко також в похід спорядився.
Але гетьман Дорошенко все-таки відбився.
Більше того – з Суховієм підписав угоду,
Щоби разом бити ляхів – тих обом не шкода.
Та побили Суховія побіля Вільшанки,
А тоді й орду татарську потовкли козаки.
Суховієві козаки до Сірка побігли,
Канцелярію гетьманську прихопити встигли.
Залишившись геть без війська, той на Січ вертає,
Звідти знову поміч хана собі закликає.
Знову пише Дорошенку та кличе на раду,
Хоче-таки відібрати в нього усю владу.
Дорошенко знов відмовивсь, став пропонувати
Суховію свою доньку в дружини віддати.
Той і той плели тенета один на другого.
Та страждала Україна постійно від того.
Вже, мабуть, й один, і другий козаків дістали,
Вже до кого притулитись вони і не знали.
Дорошенка довше знають, тож до Суховія
Стали полки переходить – там більше надії.
Вже і синок недолугий - Юрій Хмельниченко
До отого ж Суховія втік від Дорошенка.
А той бачить – не в його бік справи повертають,
Сам тепер почав казати – хай раду збирають
Козаки та й обирають гетьмана одного,
Поки ще є ті, хто буде стояти за нього.
Уже ж, наче й домовились стрітись на Росаві
Та козаки поламали гетьманам всі справи.
Заявили Дорошенку, що із Суховієм
На одному полі й стати, навіть не посміють.
А тут прибули татари Суховію в поміч,
То ж на тому й закінчились про раду розмови.
Стрілись вже на полі бою під селом Комончі.
Один одному, нарешті, подивились в очі.
Не витримав Дорошенко татарського шалу,
Ледве його на тім полі у полон не взяли.
Якби чауш був турецький не зупинив бою,
Хто зна, може й заплатив би тоді головою.
Суховій на посланця був страшно розлютився,
Що той чауш у темниці, навіть, опинився.
Та татари йому того, звісно не простили
Та й до Криму подалися, самого лишили.
Козаки під Чигирином ще мури штурмують,
А хан Аділь за тим часом каверзу готує.
Поки козаки із Січі воюють столицю,
Він вирішив, що на Січі гарно б поживиться.
Налетіла орда люта на Січ серед літа,
Сподівалась дуже швидко її захопити.
Та, хоч мало залишилось козаків на Січі,
Все ж, змогли, як слід татарам влаштувати стрічу
Ті вернулися до Криму рани зализати,
Та від того розлютились січові козаки:
Що за гетьмана такого вони в себе мають,
Коли його союзники на Січ нападають?
Залишився Суховій той взагалі без війська,
Хоч на Січ знов повертайся та кланяйся низько.
Та чи приймуть козаченьки, чи у Дніпрі втоплять,
Чи на Січі його кров’ю землю врешті скроплять?
А тут якраз попід руку Михайло Ханенко,
Що його на полк у Умань послав Дорошенко.
Такий самий же мисливець був за булавою.
Вертав в Умань, Суховія позвав із собою.
Ще й Юрась з ними подався – три чобота пара.
Суховій, хоч булавою гетьманською марив
Та погодився Ханенку все ж її «віддати»
(Колись зможе якимсь робом назад її взяти)
У Ханенка ж є козаки, а в нього – нічого.
Та ж попереду ще довга життєва дорога.
В Умані зізвали раду і Ханенка того
Собі в гетьмани обрали. Писарем у нього
Суховій став. Нове коло треба починати,
Під Ханенка того яму глибоку копати.
Сам Ханенко більше в ляхів підтримку шукає,
Суховій же досі з Кримом зв’язки не втрачає.
Тож взялися з усіх боків Дорошенка скубти.
Аби з гетьманського столу врешті-решт зіпхнути.
Потіснили Дорошенка, кілька міст забрали
Та під Стеблевом добряче від нього дістали.
Бо за того Сірко з військом січовим вступився,
Хоч до того у Ханенка на стороні бився.
Вже, здавалось, брали гору, от-от і здолають,
Аж тут козаки Сіркові на них нападають.
Розігнали орду полем, полки порубали,
Ледь самого Суховія у полон не взяли.
Дорошенківці не взя́ли, так взяли татари,
Повели, неначе в’язня степом до Чонгару.
Та Суховій – хлопець битий, тож зміг раду дати,
Скоро знову у Ханенка став писарювати.
Але бачить, що у того перспектив немає,
Скоро його така ж доля, як в Петра чекає.
Тож не став того триматись, вкрав єфимок купу
Та й послав того Ханенка, як то кажуть, в дупу.
Сам подавсь на лівий берег москалям служити.
Многогрішному дорогу до Криму стелити.
Він же був «спеціалістом» в татарськім питанні,
А тоді такі уміння були не останні.
Проте, скоро вся старшина на гетьмана вз’їлась
Та дорогу до Сибіру стелить заходилась.
Нажалілися цареві, а той, звісно, згодний
І поїхав Многогрішний у Сибір холодний.
Поміж тою старшиною й Суховій крутився,
Біля гетьмана нового поближче мостився.
Самойловичу ж, одначе він не до потреби,
Тож відтіснив Суховія подалі від себе.
От на тому й закінчилась кар’єра невдахи.
І не знати, чи до Криму подався від страху,
Чи осів в Лівобережжі – грошики ж нахапав.
Дав якомусь полковнику із того «на лапу»
Та й осів, купив землиці. Хто там знає нині?
Скільки таких пройдисвітів було в Україні.
Ті до ляхів, ті до турків, ті із москалями,
Розтягли ту Україну, як на «дибі» прямо.
Не було б їх, може б, врешті, Україна встала,
Ворогів усіх нахабних тоді ще здолала.
А так геть її роздерли між сусідів клятих,
Не змогла вона синів всіх заодно зібрати.
Є такі от «суховії» в Україні й досі.
Прагнуть булави тієї, аж крутить у носі.
Нахапали по дурному грошей та купляють
Тих, хто в гетьмани такого звідусіль волають.
Але «пшиком» закінчиться та їхня затія,
Буде доля пройдисвітів, як у Суховія.