Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
2026.03.20
05:44
Я гадаю
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
2026.03.19
23:14
Не можна існувати без
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
2026.03.19
18:47
Імла незгод і світлий смуток –
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
2026.03.19
18:14
Я заплутався в сітях дрімучих,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
2026.03.19
16:57
Сиджу, бувало та дивлюсь новини,
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
2026.03.19
16:26
Біль тисне на скроні — розквітнув зірчастий,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
2026.03.19
11:07
Шок від того, що літо минає,
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
2026.03.19
05:55
Ясне сонечко пригріло
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Богатирська застава
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Богатирська застава
У степу не самотній лише вітер гуляє.
Там пасуться без ліку диких турів стада.
Табуни диких коней там спокійно блукають.
А орел з піднебесся здобичі вигляда.
От він зайця побачив, що присів на осонні,
Втратив пильність. Орел став падати з висоти.
Буде чим ласувати йому, мабуть сьогодні.
Уже випустив кігті він і хвіст розпустив…
Але заєць зненацька щось такого злякався
І шугнув у кущі вмить. Орел коло зробив,
Потім ще одне, ще, вище вгору піднявся
І весь степ навколишній з висоти оглядів.
Он воно – те, що здобич його так налякало –
Степом суне орда зла, також здобич шука.
З її тупоту, певно аж земля задрижала
І той тупіт далекий сірого й налякав.
Орел вище піднявся, бо ж частенько бувало,
Коли він над ордою дуже низько літав,
То вони в нього стріли з своїх луків пускали.
Отож ризикувати він тепер вже не став.
Йшла орда ота степом, наче стрімким потоком.
Пил здіймала угору та топтала траву.
Звірина розбігалася звідти на усі боки,
Бо відчула для себе небезпеку нову.
Йшла орда. Що могло би стати їй на заваді?
Що могло зупинити той стрімкий її біг?
Уже скоро вони всі гелготітимуть радо,
Бо стрімкий і нежданий їх зі степу набіг
В землі руські дасть здобичі дуже багато.
І зерно, і худоба ще й купа рабів –
Все у селах й містах можна вдосталь узяти.
Аби лише їх князь з військом не перестрів.
Та ж не знає ніхто ще, що орда степом суне,
Хан і час такий вибрав, та і шлях, аби їх
Не чекали в Русі тій. А там злато і куни…
Тож орда приострожує бистрих коней своїх.
Скоро брід, а за ним же будуть землі багаті,
Клуні повні зерна там і вгодований скот.
Не з пустими руками їм назад повертати.
Тільки річку здолати оцим бродом. Та от,
Біля самої річки враз орда зупинилась.
На тім боці білів вже свіжозроблений зруб,
Гостряками міцними стіна в небо дивилась.
Окрики здивування враз зірвалися з губ.
Коли ж русичі встигли заруб той збудувати?
То усе Володимир – новий князь на Русі.
Здумав по прикордонню такі заруби мати,
Тож і набудували, не жаліли лісів.
Та ж назад не вертати? Стали річку долати,
А навстріч довгі стріли полетіли зі стін.
Стали тіла ординські, як голки прошивати.
Хоч вода і доходить коням лиш до колін,
Та, коли кров із тебе цебенить, як із діжки,
То і в тому втопитись запросто, далебі.
Та вже перші здолали майже річку, ще трішки
І ті кляті відчують гнів орди на собі.
Але коні з розгону на кілки налетіли,
Що утиканий ними дуже густо був брід.
З несподіванки вої сторчголов полетіли
На те кілля, кривавий залишаючи слід.
А все стріли дзижчали і знаходили жертви,
Бо ж орда ішла тісно, щоб скоріш перейти.
Тож у ній багатьом ще довелося померти,
Перш ніж берега того, вже близького дійти.
Перші в річці тупцюють, задні все напирають.
У тій купі стрілою промахнутись ніяк.
І той посвист щомиті так ординців лякає,
Бо ж вони повернути вже не можуть, однак.
Врешті, перші здолали із кілків перешкоду,
На слизькому камінні спотикається кінь,
А їх теж накидали, щоб ординцям зашкодить.
Тут з-за стін іще кінний появився загін
Та накинувсь на перших, що брід подолали,
Порубали умить, скинули у ріку.
Як з’явилися, так вони раптом й пропали.
Правда, стріли пустили іще раз на скаку.
Врешті, військо ординське вже на боці другому.
Обійшли перепони, можна далі іти.
Адже дертись на стіни не охота нікому.
Та і здобичі, мабуть в зарубі не знайти.
Хоч і страшно лишати той загін позад себе.
Але ж часу втрачати хто ж захоче дарма.
А на пагорбі дим став підніматись у небо
І тривогу в окрузі всій, мабуть, піднімав.
Коли так, то даремно буде здобич шукати.
Хто в лісах схорониться, хто за стінами міст.
Доведеться з набігу без добутку вертати.
І від того у хана розгоряється злість.
Повелів своїх коней він до стін повертати,
Наказав зруйнувати та спалити усе.
Щоб не сміли ординцям на дорозі стояти.
Тих за стінами, клятих вже ніщо не спасе.
І подерлись ординці на загострені палі,
Мотузки стали кидать, щоб забратись скоріш.
А згори у них з луків без упину стріляли
І кривавив їм груди чи то меч, чи то ніж.
Аж до самої ночі орда лізла на стіни.
Били з луків здалека та паліччя несли,
Щоб усе підпалити. Хоч багато їх гине,
Та й за стінами тими теж убиті були.
А ординців багато, тих, за стінами – мало.
Скоро вже і не стало кому стін боронить.
Лише двоє останніх разом спинами стали,
Щоб не дати ординцям клятим їх полонить.
Відбивались мечами доки й стачило сили.
Обступили ординці із усіх їх боків,
Поки, врешті ,вдалося шаблями прохромити.
Тоді заруб спалити хан ординцям велів…
Коли князь і дружина підоспіли до броду,
Вже орди тої й сліду у степу не було
І від крові ріка вже свої вимила води.
Вороння лиш нахабно себе тут вже вело.
Від зарубу одні лиш головешки зостались.
Поміж них відшукали всіх загиблих, знесли
До могили одної. Та, що братською звалась.
А всі вої загиблі молоді ж геть були.
Їм би жити та жити, а вони мертві впали.
Хоч життя і недарма, все ж своє віддали –
Від набігу ординців землю порятували.
Так зробити герої лише справжні могли.
Тож, як богатирів їх тут всіх і поховали.
Мов героям великим - юним честь віддали.
Довго понад рікою та могила стояла
В пам’ять, що тут герої у бою полягли.
Там пасуться без ліку диких турів стада.
Табуни диких коней там спокійно блукають.
А орел з піднебесся здобичі вигляда.
От він зайця побачив, що присів на осонні,
Втратив пильність. Орел став падати з висоти.
Буде чим ласувати йому, мабуть сьогодні.
Уже випустив кігті він і хвіст розпустив…
Але заєць зненацька щось такого злякався
І шугнув у кущі вмить. Орел коло зробив,
Потім ще одне, ще, вище вгору піднявся
І весь степ навколишній з висоти оглядів.
Он воно – те, що здобич його так налякало –
Степом суне орда зла, також здобич шука.
З її тупоту, певно аж земля задрижала
І той тупіт далекий сірого й налякав.
Орел вище піднявся, бо ж частенько бувало,
Коли він над ордою дуже низько літав,
То вони в нього стріли з своїх луків пускали.
Отож ризикувати він тепер вже не став.
Йшла орда ота степом, наче стрімким потоком.
Пил здіймала угору та топтала траву.
Звірина розбігалася звідти на усі боки,
Бо відчула для себе небезпеку нову.
Йшла орда. Що могло би стати їй на заваді?
Що могло зупинити той стрімкий її біг?
Уже скоро вони всі гелготітимуть радо,
Бо стрімкий і нежданий їх зі степу набіг
В землі руські дасть здобичі дуже багато.
І зерно, і худоба ще й купа рабів –
Все у селах й містах можна вдосталь узяти.
Аби лише їх князь з військом не перестрів.
Та ж не знає ніхто ще, що орда степом суне,
Хан і час такий вибрав, та і шлях, аби їх
Не чекали в Русі тій. А там злато і куни…
Тож орда приострожує бистрих коней своїх.
Скоро брід, а за ним же будуть землі багаті,
Клуні повні зерна там і вгодований скот.
Не з пустими руками їм назад повертати.
Тільки річку здолати оцим бродом. Та от,
Біля самої річки враз орда зупинилась.
На тім боці білів вже свіжозроблений зруб,
Гостряками міцними стіна в небо дивилась.
Окрики здивування враз зірвалися з губ.
Коли ж русичі встигли заруб той збудувати?
То усе Володимир – новий князь на Русі.
Здумав по прикордонню такі заруби мати,
Тож і набудували, не жаліли лісів.
Та ж назад не вертати? Стали річку долати,
А навстріч довгі стріли полетіли зі стін.
Стали тіла ординські, як голки прошивати.
Хоч вода і доходить коням лиш до колін,
Та, коли кров із тебе цебенить, як із діжки,
То і в тому втопитись запросто, далебі.
Та вже перші здолали майже річку, ще трішки
І ті кляті відчують гнів орди на собі.
Але коні з розгону на кілки налетіли,
Що утиканий ними дуже густо був брід.
З несподіванки вої сторчголов полетіли
На те кілля, кривавий залишаючи слід.
А все стріли дзижчали і знаходили жертви,
Бо ж орда ішла тісно, щоб скоріш перейти.
Тож у ній багатьом ще довелося померти,
Перш ніж берега того, вже близького дійти.
Перші в річці тупцюють, задні все напирають.
У тій купі стрілою промахнутись ніяк.
І той посвист щомиті так ординців лякає,
Бо ж вони повернути вже не можуть, однак.
Врешті, перші здолали із кілків перешкоду,
На слизькому камінні спотикається кінь,
А їх теж накидали, щоб ординцям зашкодить.
Тут з-за стін іще кінний появився загін
Та накинувсь на перших, що брід подолали,
Порубали умить, скинули у ріку.
Як з’явилися, так вони раптом й пропали.
Правда, стріли пустили іще раз на скаку.
Врешті, військо ординське вже на боці другому.
Обійшли перепони, можна далі іти.
Адже дертись на стіни не охота нікому.
Та і здобичі, мабуть в зарубі не знайти.
Хоч і страшно лишати той загін позад себе.
Але ж часу втрачати хто ж захоче дарма.
А на пагорбі дим став підніматись у небо
І тривогу в окрузі всій, мабуть, піднімав.
Коли так, то даремно буде здобич шукати.
Хто в лісах схорониться, хто за стінами міст.
Доведеться з набігу без добутку вертати.
І від того у хана розгоряється злість.
Повелів своїх коней він до стін повертати,
Наказав зруйнувати та спалити усе.
Щоб не сміли ординцям на дорозі стояти.
Тих за стінами, клятих вже ніщо не спасе.
І подерлись ординці на загострені палі,
Мотузки стали кидать, щоб забратись скоріш.
А згори у них з луків без упину стріляли
І кривавив їм груди чи то меч, чи то ніж.
Аж до самої ночі орда лізла на стіни.
Били з луків здалека та паліччя несли,
Щоб усе підпалити. Хоч багато їх гине,
Та й за стінами тими теж убиті були.
А ординців багато, тих, за стінами – мало.
Скоро вже і не стало кому стін боронить.
Лише двоє останніх разом спинами стали,
Щоб не дати ординцям клятим їх полонить.
Відбивались мечами доки й стачило сили.
Обступили ординці із усіх їх боків,
Поки, врешті ,вдалося шаблями прохромити.
Тоді заруб спалити хан ординцям велів…
Коли князь і дружина підоспіли до броду,
Вже орди тої й сліду у степу не було
І від крові ріка вже свої вимила води.
Вороння лиш нахабно себе тут вже вело.
Від зарубу одні лиш головешки зостались.
Поміж них відшукали всіх загиблих, знесли
До могили одної. Та, що братською звалась.
А всі вої загиблі молоді ж геть були.
Їм би жити та жити, а вони мертві впали.
Хоч життя і недарма, все ж своє віддали –
Від набігу ординців землю порятували.
Так зробити герої лише справжні могли.
Тож, як богатирів їх тут всіх і поховали.
Мов героям великим - юним честь віддали.
Довго понад рікою та могила стояла
В пам’ять, що тут герої у бою полягли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
