На небі, мов насіяно – зірки.
Ще місяць, певно, спочива в ярузі.
Багаття блима над ріку на лузі.
Легким туманом тягне від ріки.
Навкруг багаття хлопчаки сидять.
По лузі коні спутані пасуться.
І голоси притишені несуться,
Бо хлопці між собою гомонять.
І старші, й менші. Старші, на правах
Досвідчених, малечу поучають.
Ті, як належить, їх слова сприймають,
В очах цікавість світиться жива.
Коли розмова затиха на мить,
Хтось у вогонь паліччя підкладає,
А хтось нове питання закидає.
І знов розмова, як вогонь, горить.
Отож, один з малечі і пита:
- Скажіть, а звідки коні узялися?
Чи то вони одвіку вже велися?
Найстарший на таке зареготав
Та й каже: - Хто ж про те іще не зна?
Хіба батьки тобі не розказали,
Коли і як найперше коні стали?
Той знітився, немов його вина
У тому. Але старший проказав
Повчально: - Такі речі треба знати.
Як же ти можеш коні випасати,
Не знаючи, як перший кінь постав?
Та добре, слухай. Слухайте усі,
Хто ще не зна, де коні узялися.
Події ті давно вже відбулися,
Ще у часи, ледь наш Господь успів
Світ сотворити, а у нім – людей –
Адама й Єву, що в Раю сиділи.
Усе, що можна, вони пили й їли,
Не мали заборон вони ніде,
Окрім, хіба лиш дерева добра
І зла. Адже плоди із нього
Були під забороною від Бога.
Тому ніхто з людей їх і не брав.
Але завівся у Раю один
Підступний чорт. Як він туди пробрався,
Що, навіть, Бог про те не здогадався?
Отож, узявся спокушати він
Адама плід із дерева зірвати
І скуштувати. Та Адам, однак,
На ті спокуси не купивсь ніяк.
Тож чорт узявся Єву спокушати.
А ті дівки, ви ж знаєте які?!
Їм варто гарних слів наговорити
Й словами тими легко підкупити.
Купилась Єва на слова такі.
Давай тоді Адама спокушати,
Зірвати заборонений той плід.
Адам не встояв. Скуштував .І світ
Тепер став по-другому він сприймати.
А чорт дививсь на те і реготав,
Бо ж його хитра підлість удалася.
Бог, звісно, хутко про той гріх дізнався,
Морочитися із людьми не став
І вигнав з Раю, ще й сказав услід,
Щоб хліб свій тепер в поті здобували.
Нелегке у людей життя настало,
Щоденні, й справді, мозолі і піт.
Адам соху із дерева зробив,
Зорав ділянку, сам, як віл тягався,
Засіявся, боронувати взявся,
Щоб птах зерно на полі не поїв.
Тяг борону, напружував всі сили.
А чорт на бороні отій сидів
Й підступним своїм вигадкам радів…
Бог з ангелом тоді якраз сиділи
На хмарці і дивились звисока,
Як потом хліб Адам свій здобуває.
Тож Бог помітив чорта та й питає
У ангела: - Ти бачиш псяюка́,
Який розсівся ген на бороні?
- Та ж бачу, Боже. – Зроби добре діло.
Бо ж бачу, що Адамові не сила,
Що, навіть, жаль зробилося мені.
Зроби із чорта доброго коня,
Нехай вже він ту борону тягає.
Отож, на землю ангел той злітає.
І, поки чорт Адамом поганяв,
Узяв оброть й на чорта враз накинув.
І тої ж миті чорт конем зробивсь.
Говорить тоді ангел: - Зупинись,
Адаме, Бог послав тоді скотину,
Що зветься кінь. Скидай-но упряж ти!
Щоб не самому борону тягати,
Коня цього у неї запрягати.
Йому за тебе все тепер тягти.
Отак-то перший кінь і появивсь.
А, що від чорта… іноді буває,
Що отой чорт у ньому просинає
Й тоді за ним у два ока дивись…