Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Луценко (1984) /
Проза
Сільський вісник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сільський вісник
Ну і спека! Краще б уже лило, зітхала про себе Одарка, йдучи городами додому, щоб ще бува сусідів не зустріти, а то ж побачать які сумки може тягти сама, так знову під вечер тиск підніметься, точно зурочать!Та що там казати, навіть після відвідин родичів треба хату ладаном девʼять разів обкурювати, а сусіди навколо так і зазирають, що в пакеті є! А грошей же немає,так що там нести
- пʼять хлібин, ковбаска, сальце, сирочок і всого з два кіло шоколадних цукерок до чаю...Нема спокою ніяк, не те що в місті, знову зітхає вона, згадуючи про задавлену дівочу мрію стати містянкою. Але тут на думку, як би цього не хотілось, спадає ота невістка, хай би їй грець! Взяв син з міста, ні здоров'я ні покори - все по науці і все по своєму, міському, ну ніякої користі, ще й його туди забрала! Нікому тепер ні відра занести, ні банки в підвал спустити, ні собак по лісу вигулять, виють бідні вечорами...Раптом на осяяному закатними променями, трохи стомленому обличчі викарбовується рішучість: та хай живуть як хочуть, наживуться ще - он багато хто вже й розійшовся...та й дитинка в них шось часто хворіє, тож точно Бог наказав за те, що відірвала кровиночку від матері.
І вже майже посміхаючись, дійшла неквапливо до двору, нікого не зустріла- значить капусту висаджувать можна! Тільки донечок зараз погодувати, бо ж приїхали з танців і досі напевно нічого не їли. Такі ж красуні та куди тількі ті хлопці дивляться, їй Богу! Правда сільських залицяльників нам не треба, не для того діти днями вчили руську мову і ще ж їздять на розтяжку по суботам, щоб отут все життя на городі в бур'янах провести. Меньша взагалі на йогу пішла вчитись, каже, що тепер вона - просвітлена і приведе всю сім'ю до благополуччя.Ото тільки й надія, бо чоловік - то таке, нічого від нього не доб'єшся...Все життя ось мрію, щоб в спальні обої шовкові поклеїв, як у Гальки з сусідньої вулиці і люстру таку величезну з гірського хрусталю з фільму про царську родину повісив в коридорі, так зась.
І знову, насупившись,- піду приляжу, а то шось поки йшла втомилась більше ніж за день на роботі, чого воно так? Мабуть, хтось таки бачив, завтра полем піду, хоч довше кілометрів на три, та все ж надійніше, там в таку спеку хіба собаки бігають...
- пʼять хлібин, ковбаска, сальце, сирочок і всого з два кіло шоколадних цукерок до чаю...Нема спокою ніяк, не те що в місті, знову зітхає вона, згадуючи про задавлену дівочу мрію стати містянкою. Але тут на думку, як би цього не хотілось, спадає ота невістка, хай би їй грець! Взяв син з міста, ні здоров'я ні покори - все по науці і все по своєму, міському, ну ніякої користі, ще й його туди забрала! Нікому тепер ні відра занести, ні банки в підвал спустити, ні собак по лісу вигулять, виють бідні вечорами...Раптом на осяяному закатними променями, трохи стомленому обличчі викарбовується рішучість: та хай живуть як хочуть, наживуться ще - он багато хто вже й розійшовся...та й дитинка в них шось часто хворіє, тож точно Бог наказав за те, що відірвала кровиночку від матері.
І вже майже посміхаючись, дійшла неквапливо до двору, нікого не зустріла- значить капусту висаджувать можна! Тільки донечок зараз погодувати, бо ж приїхали з танців і досі напевно нічого не їли. Такі ж красуні та куди тількі ті хлопці дивляться, їй Богу! Правда сільських залицяльників нам не треба, не для того діти днями вчили руську мову і ще ж їздять на розтяжку по суботам, щоб отут все життя на городі в бур'янах провести. Меньша взагалі на йогу пішла вчитись, каже, що тепер вона - просвітлена і приведе всю сім'ю до благополуччя.Ото тільки й надія, бо чоловік - то таке, нічого від нього не доб'єшся...Все життя ось мрію, щоб в спальні обої шовкові поклеїв, як у Гальки з сусідньої вулиці і люстру таку величезну з гірського хрусталю з фільму про царську родину повісив в коридорі, так зась.
І знову, насупившись,- піду приляжу, а то шось поки йшла втомилась більше ніж за день на роботі, чого воно так? Мабуть, хтось таки бачив, завтра полем піду, хоч довше кілометрів на три, та все ж надійніше, там в таку спеку хіба собаки бігають...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
