Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Луценко (1984) /
Проза
Сільський вісник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сільський вісник
Ну і спека! Краще б уже лило, зітхала про себе Одарка, йдучи городами додому, щоб ще бува сусідів не зустріти, а то ж побачать які сумки може тягти сама, так знову під вечер тиск підніметься, точно зурочать!Та що там казати, навіть після відвідин родичів треба хату ладаном девʼять разів обкурювати, а сусіди навколо так і зазирають, що в пакеті є! А грошей же немає,так що там нести
- пʼять хлібин, ковбаска, сальце, сирочок і всого з два кіло шоколадних цукерок до чаю...Нема спокою ніяк, не те що в місті, знову зітхає вона, згадуючи про задавлену дівочу мрію стати містянкою. Але тут на думку, як би цього не хотілось, спадає ота невістка, хай би їй грець! Взяв син з міста, ні здоров'я ні покори - все по науці і все по своєму, міському, ну ніякої користі, ще й його туди забрала! Нікому тепер ні відра занести, ні банки в підвал спустити, ні собак по лісу вигулять, виють бідні вечорами...Раптом на осяяному закатними променями, трохи стомленому обличчі викарбовується рішучість: та хай живуть як хочуть, наживуться ще - он багато хто вже й розійшовся...та й дитинка в них шось часто хворіє, тож точно Бог наказав за те, що відірвала кровиночку від матері.
І вже майже посміхаючись, дійшла неквапливо до двору, нікого не зустріла- значить капусту висаджувать можна! Тільки донечок зараз погодувати, бо ж приїхали з танців і досі напевно нічого не їли. Такі ж красуні та куди тількі ті хлопці дивляться, їй Богу! Правда сільських залицяльників нам не треба, не для того діти днями вчили руську мову і ще ж їздять на розтяжку по суботам, щоб отут все життя на городі в бур'янах провести. Меньша взагалі на йогу пішла вчитись, каже, що тепер вона - просвітлена і приведе всю сім'ю до благополуччя.Ото тільки й надія, бо чоловік - то таке, нічого від нього не доб'єшся...Все життя ось мрію, щоб в спальні обої шовкові поклеїв, як у Гальки з сусідньої вулиці і люстру таку величезну з гірського хрусталю з фільму про царську родину повісив в коридорі, так зась.
І знову, насупившись,- піду приляжу, а то шось поки йшла втомилась більше ніж за день на роботі, чого воно так? Мабуть, хтось таки бачив, завтра полем піду, хоч довше кілометрів на три, та все ж надійніше, там в таку спеку хіба собаки бігають...
- пʼять хлібин, ковбаска, сальце, сирочок і всого з два кіло шоколадних цукерок до чаю...Нема спокою ніяк, не те що в місті, знову зітхає вона, згадуючи про задавлену дівочу мрію стати містянкою. Але тут на думку, як би цього не хотілось, спадає ота невістка, хай би їй грець! Взяв син з міста, ні здоров'я ні покори - все по науці і все по своєму, міському, ну ніякої користі, ще й його туди забрала! Нікому тепер ні відра занести, ні банки в підвал спустити, ні собак по лісу вигулять, виють бідні вечорами...Раптом на осяяному закатними променями, трохи стомленому обличчі викарбовується рішучість: та хай живуть як хочуть, наживуться ще - он багато хто вже й розійшовся...та й дитинка в них шось часто хворіє, тож точно Бог наказав за те, що відірвала кровиночку від матері.
І вже майже посміхаючись, дійшла неквапливо до двору, нікого не зустріла- значить капусту висаджувать можна! Тільки донечок зараз погодувати, бо ж приїхали з танців і досі напевно нічого не їли. Такі ж красуні та куди тількі ті хлопці дивляться, їй Богу! Правда сільських залицяльників нам не треба, не для того діти днями вчили руську мову і ще ж їздять на розтяжку по суботам, щоб отут все життя на городі в бур'янах провести. Меньша взагалі на йогу пішла вчитись, каже, що тепер вона - просвітлена і приведе всю сім'ю до благополуччя.Ото тільки й надія, бо чоловік - то таке, нічого від нього не доб'єшся...Все життя ось мрію, щоб в спальні обої шовкові поклеїв, як у Гальки з сусідньої вулиці і люстру таку величезну з гірського хрусталю з фільму про царську родину повісив в коридорі, так зась.
І знову, насупившись,- піду приляжу, а то шось поки йшла втомилась більше ніж за день на роботі, чого воно так? Мабуть, хтось таки бачив, завтра полем піду, хоч довше кілометрів на три, та все ж надійніше, там в таку спеку хіба собаки бігають...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
