Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.24
23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
2026.09.24
22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
2026.09.24
20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
2026.09.24
18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
2026.09.24
17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
2026.09.24
16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
2026.09.24
14:26
Колись доводиться прощатись
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
2026.09.24
06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
2026.09.24
05:29
VІ. ТЯГАР СИНІВСЬКОГО ОБОВ'ЯЗКУ
У задимленій майстерні коваля Квінта ранок почався з важкої розмови. За довгим дерев'яним столом сиділи двоє братів. Квінт, широкоплечий, із мозолястими від молота руками, та Марцелл – стрункий, загартований у боях ле
2026.09.24
00:00
вітер тихий і вітер злобний
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
2026.09.23
20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
2026.09.23
19:32
Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:
– Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто супроводитиме ме
2026.09.23
15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
2026.09.23
15:16
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
2026.09.23
14:40
Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
2026.09.23
11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Луценко (1984) /
Проза
Сільський вісник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сільський вісник
Ну і спека! Краще б уже лило, зітхала про себе Одарка, йдучи городами додому, щоб ще бува сусідів не зустріти, а то ж побачать які сумки може тягти сама, так знову під вечер тиск підніметься, точно зурочать!Та що там казати, навіть після відвідин родичів треба хату ладаном девʼять разів обкурювати, а сусіди навколо так і зазирають, що в пакеті є! А грошей же немає,так що там нести
- пʼять хлібин, ковбаска, сальце, сирочок і всого з два кіло шоколадних цукерок до чаю...Нема спокою ніяк, не те що в місті, знову зітхає вона, згадуючи про задавлену дівочу мрію стати містянкою. Але тут на думку, як би цього не хотілось, спадає ота невістка, хай би їй грець! Взяв син з міста, ні здоров'я ні покори - все по науці і все по своєму, міському, ну ніякої користі, ще й його туди забрала! Нікому тепер ні відра занести, ні банки в підвал спустити, ні собак по лісу вигулять, виють бідні вечорами...Раптом на осяяному закатними променями, трохи стомленому обличчі викарбовується рішучість: та хай живуть як хочуть, наживуться ще - он багато хто вже й розійшовся...та й дитинка в них шось часто хворіє, тож точно Бог наказав за те, що відірвала кровиночку від матері.
І вже майже посміхаючись, дійшла неквапливо до двору, нікого не зустріла- значить капусту висаджувать можна! Тільки донечок зараз погодувати, бо ж приїхали з танців і досі напевно нічого не їли. Такі ж красуні та куди тількі ті хлопці дивляться, їй Богу! Правда сільських залицяльників нам не треба, не для того діти днями вчили руську мову і ще ж їздять на розтяжку по суботам, щоб отут все життя на городі в бур'янах провести. Меньша взагалі на йогу пішла вчитись, каже, що тепер вона - просвітлена і приведе всю сім'ю до благополуччя.Ото тільки й надія, бо чоловік - то таке, нічого від нього не доб'єшся...Все життя ось мрію, щоб в спальні обої шовкові поклеїв, як у Гальки з сусідньої вулиці і люстру таку величезну з гірського хрусталю з фільму про царську родину повісив в коридорі, так зась.
І знову, насупившись,- піду приляжу, а то шось поки йшла втомилась більше ніж за день на роботі, чого воно так? Мабуть, хтось таки бачив, завтра полем піду, хоч довше кілометрів на три, та все ж надійніше, там в таку спеку хіба собаки бігають...
- пʼять хлібин, ковбаска, сальце, сирочок і всого з два кіло шоколадних цукерок до чаю...Нема спокою ніяк, не те що в місті, знову зітхає вона, згадуючи про задавлену дівочу мрію стати містянкою. Але тут на думку, як би цього не хотілось, спадає ота невістка, хай би їй грець! Взяв син з міста, ні здоров'я ні покори - все по науці і все по своєму, міському, ну ніякої користі, ще й його туди забрала! Нікому тепер ні відра занести, ні банки в підвал спустити, ні собак по лісу вигулять, виють бідні вечорами...Раптом на осяяному закатними променями, трохи стомленому обличчі викарбовується рішучість: та хай живуть як хочуть, наживуться ще - он багато хто вже й розійшовся...та й дитинка в них шось часто хворіє, тож точно Бог наказав за те, що відірвала кровиночку від матері.
І вже майже посміхаючись, дійшла неквапливо до двору, нікого не зустріла- значить капусту висаджувать можна! Тільки донечок зараз погодувати, бо ж приїхали з танців і досі напевно нічого не їли. Такі ж красуні та куди тількі ті хлопці дивляться, їй Богу! Правда сільських залицяльників нам не треба, не для того діти днями вчили руську мову і ще ж їздять на розтяжку по суботам, щоб отут все життя на городі в бур'янах провести. Меньша взагалі на йогу пішла вчитись, каже, що тепер вона - просвітлена і приведе всю сім'ю до благополуччя.Ото тільки й надія, бо чоловік - то таке, нічого від нього не доб'єшся...Все життя ось мрію, щоб в спальні обої шовкові поклеїв, як у Гальки з сусідньої вулиці і люстру таку величезну з гірського хрусталю з фільму про царську родину повісив в коридорі, так зась.
І знову, насупившись,- піду приляжу, а то шось поки йшла втомилась більше ніж за день на роботі, чого воно так? Мабуть, хтось таки бачив, завтра полем піду, хоч довше кілометрів на три, та все ж надійніше, там в таку спеку хіба собаки бігають...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
