Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
2026.05.17
17:44
Втомився украй, не спавши, зовсім не
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Луценко (1984) /
Проза
Сільський вісник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сільський вісник
Ну і спека! Краще б уже лило, зітхала про себе Одарка, йдучи городами додому, щоб ще бува сусідів не зустріти, а то ж побачать які сумки може тягти сама, так знову під вечер тиск підніметься, точно зурочать!Та що там казати, навіть після відвідин родичів треба хату ладаном девʼять разів обкурювати, а сусіди навколо так і зазирають, що в пакеті є! А грошей же немає,так що там нести
- пʼять хлібин, ковбаска, сальце, сирочок і всого з два кіло шоколадних цукерок до чаю...Нема спокою ніяк, не те що в місті, знову зітхає вона, згадуючи про задавлену дівочу мрію стати містянкою. Але тут на думку, як би цього не хотілось, спадає ота невістка, хай би їй грець! Взяв син з міста, ні здоров'я ні покори - все по науці і все по своєму, міському, ну ніякої користі, ще й його туди забрала! Нікому тепер ні відра занести, ні банки в підвал спустити, ні собак по лісу вигулять, виють бідні вечорами...Раптом на осяяному закатними променями, трохи стомленому обличчі викарбовується рішучість: та хай живуть як хочуть, наживуться ще - он багато хто вже й розійшовся...та й дитинка в них шось часто хворіє, тож точно Бог наказав за те, що відірвала кровиночку від матері.
І вже майже посміхаючись, дійшла неквапливо до двору, нікого не зустріла- значить капусту висаджувать можна! Тільки донечок зараз погодувати, бо ж приїхали з танців і досі напевно нічого не їли. Такі ж красуні та куди тількі ті хлопці дивляться, їй Богу! Правда сільських залицяльників нам не треба, не для того діти днями вчили руську мову і ще ж їздять на розтяжку по суботам, щоб отут все життя на городі в бур'янах провести. Меньша взагалі на йогу пішла вчитись, каже, що тепер вона - просвітлена і приведе всю сім'ю до благополуччя.Ото тільки й надія, бо чоловік - то таке, нічого від нього не доб'єшся...Все життя ось мрію, щоб в спальні обої шовкові поклеїв, як у Гальки з сусідньої вулиці і люстру таку величезну з гірського хрусталю з фільму про царську родину повісив в коридорі, так зась.
І знову, насупившись,- піду приляжу, а то шось поки йшла втомилась більше ніж за день на роботі, чого воно так? Мабуть, хтось таки бачив, завтра полем піду, хоч довше кілометрів на три, та все ж надійніше, там в таку спеку хіба собаки бігають...
- пʼять хлібин, ковбаска, сальце, сирочок і всого з два кіло шоколадних цукерок до чаю...Нема спокою ніяк, не те що в місті, знову зітхає вона, згадуючи про задавлену дівочу мрію стати містянкою. Але тут на думку, як би цього не хотілось, спадає ота невістка, хай би їй грець! Взяв син з міста, ні здоров'я ні покори - все по науці і все по своєму, міському, ну ніякої користі, ще й його туди забрала! Нікому тепер ні відра занести, ні банки в підвал спустити, ні собак по лісу вигулять, виють бідні вечорами...Раптом на осяяному закатними променями, трохи стомленому обличчі викарбовується рішучість: та хай живуть як хочуть, наживуться ще - он багато хто вже й розійшовся...та й дитинка в них шось часто хворіє, тож точно Бог наказав за те, що відірвала кровиночку від матері.
І вже майже посміхаючись, дійшла неквапливо до двору, нікого не зустріла- значить капусту висаджувать можна! Тільки донечок зараз погодувати, бо ж приїхали з танців і досі напевно нічого не їли. Такі ж красуні та куди тількі ті хлопці дивляться, їй Богу! Правда сільських залицяльників нам не треба, не для того діти днями вчили руську мову і ще ж їздять на розтяжку по суботам, щоб отут все життя на городі в бур'янах провести. Меньша взагалі на йогу пішла вчитись, каже, що тепер вона - просвітлена і приведе всю сім'ю до благополуччя.Ото тільки й надія, бо чоловік - то таке, нічого від нього не доб'єшся...Все життя ось мрію, щоб в спальні обої шовкові поклеїв, як у Гальки з сусідньої вулиці і люстру таку величезну з гірського хрусталю з фільму про царську родину повісив в коридорі, так зась.
І знову, насупившись,- піду приляжу, а то шось поки йшла втомилась більше ніж за день на роботі, чого воно так? Мабуть, хтось таки бачив, завтра полем піду, хоч довше кілометрів на три, та все ж надійніше, там в таку спеку хіба собаки бігають...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
