Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Луценко (1984) /
Проза
Сільський вісник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сільський вісник
Ну і спека! Краще б уже лило, зітхала про себе Одарка, йдучи городами додому, щоб ще бува сусідів не зустріти, а то ж побачать які сумки може тягти сама, так знову під вечер тиск підніметься, точно зурочать!Та що там казати, навіть після відвідин родичів треба хату ладаном девʼять разів обкурювати, а сусіди навколо так і зазирають, що в пакеті є! А грошей же немає,так що там нести
- пʼять хлібин, ковбаска, сальце, сирочок і всого з два кіло шоколадних цукерок до чаю...Нема спокою ніяк, не те що в місті, знову зітхає вона, згадуючи про задавлену дівочу мрію стати містянкою. Але тут на думку, як би цього не хотілось, спадає ота невістка, хай би їй грець! Взяв син з міста, ні здоров'я ні покори - все по науці і все по своєму, міському, ну ніякої користі, ще й його туди забрала! Нікому тепер ні відра занести, ні банки в підвал спустити, ні собак по лісу вигулять, виють бідні вечорами...Раптом на осяяному закатними променями, трохи стомленому обличчі викарбовується рішучість: та хай живуть як хочуть, наживуться ще - он багато хто вже й розійшовся...та й дитинка в них шось часто хворіє, тож точно Бог наказав за те, що відірвала кровиночку від матері.
І вже майже посміхаючись, дійшла неквапливо до двору, нікого не зустріла- значить капусту висаджувать можна! Тільки донечок зараз погодувати, бо ж приїхали з танців і досі напевно нічого не їли. Такі ж красуні та куди тількі ті хлопці дивляться, їй Богу! Правда сільських залицяльників нам не треба, не для того діти днями вчили руську мову і ще ж їздять на розтяжку по суботам, щоб отут все життя на городі в бур'янах провести. Меньша взагалі на йогу пішла вчитись, каже, що тепер вона - просвітлена і приведе всю сім'ю до благополуччя.Ото тільки й надія, бо чоловік - то таке, нічого від нього не доб'єшся...Все життя ось мрію, щоб в спальні обої шовкові поклеїв, як у Гальки з сусідньої вулиці і люстру таку величезну з гірського хрусталю з фільму про царську родину повісив в коридорі, так зась.
І знову, насупившись,- піду приляжу, а то шось поки йшла втомилась більше ніж за день на роботі, чого воно так? Мабуть, хтось таки бачив, завтра полем піду, хоч довше кілометрів на три, та все ж надійніше, там в таку спеку хіба собаки бігають...
- пʼять хлібин, ковбаска, сальце, сирочок і всого з два кіло шоколадних цукерок до чаю...Нема спокою ніяк, не те що в місті, знову зітхає вона, згадуючи про задавлену дівочу мрію стати містянкою. Але тут на думку, як би цього не хотілось, спадає ота невістка, хай би їй грець! Взяв син з міста, ні здоров'я ні покори - все по науці і все по своєму, міському, ну ніякої користі, ще й його туди забрала! Нікому тепер ні відра занести, ні банки в підвал спустити, ні собак по лісу вигулять, виють бідні вечорами...Раптом на осяяному закатними променями, трохи стомленому обличчі викарбовується рішучість: та хай живуть як хочуть, наживуться ще - он багато хто вже й розійшовся...та й дитинка в них шось часто хворіє, тож точно Бог наказав за те, що відірвала кровиночку від матері.
І вже майже посміхаючись, дійшла неквапливо до двору, нікого не зустріла- значить капусту висаджувать можна! Тільки донечок зараз погодувати, бо ж приїхали з танців і досі напевно нічого не їли. Такі ж красуні та куди тількі ті хлопці дивляться, їй Богу! Правда сільських залицяльників нам не треба, не для того діти днями вчили руську мову і ще ж їздять на розтяжку по суботам, щоб отут все життя на городі в бур'янах провести. Меньша взагалі на йогу пішла вчитись, каже, що тепер вона - просвітлена і приведе всю сім'ю до благополуччя.Ото тільки й надія, бо чоловік - то таке, нічого від нього не доб'єшся...Все життя ось мрію, щоб в спальні обої шовкові поклеїв, як у Гальки з сусідньої вулиці і люстру таку величезну з гірського хрусталю з фільму про царську родину повісив в коридорі, так зась.
І знову, насупившись,- піду приляжу, а то шось поки йшла втомилась більше ніж за день на роботі, чого воно так? Мабуть, хтось таки бачив, завтра полем піду, хоч довше кілометрів на три, та все ж надійніше, там в таку спеку хіба собаки бігають...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
