Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.09
19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
2026.02.09
16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
2026.02.09
16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
2026.02.09
14:24
«Служу Україні!» — від віку й донині
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
2026.02.09
14:06
В червоній сукні жінка чарівна,
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.
2026.02.09
10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
2026.02.09
10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися чорти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися чорти
Сидять діди на лавці у неділю,
Про щось поміж собою гомонять.
Коли то чують, щось гуде. Глядять,
Аж суне комарів велика сила.
Один і каже: - Мабуть, знов чорти
На болотах весілля святкували,
Що комарів всіх звідти розігнали.
Діди пороззявляли аж роти.
- Ти звідки взяв, - один його пита,-
Що то чорти? -Ну, знаю та і знаю.
Другий із боку іншого питає:
- А чи багато в світі є чорта́?
- До біса його світом розвелось.
- А чому так? – А ви, хіба не чули?
То у часи ще найдавніші було,
Як Богу світ створити удалось.
- Не чули, - один каже, - розкажи.
Прокашлявсь дід та і почав казати:
- Шість днів прийшлося Богу працювати,
Аж доки світ з’явився і ожив.
Та ж треба світ іще й перехрестить.
А, як то все зробити, він не знає.
Тож у Петра Святого і питає:
- Не знаєш, як би нам таке зробить?
Петро ж хитрющий був, хоч і святий:
- Чому ж не знаю?! – Богу отвічає.
- Ну, коли так, тоді роби, як знаєш.
Петро закликав чорта. Той, як стій,
З’явився вмить: - Чого тобі? – пита.
- Звези мене он до води отої,
Що бачиш, чорте, ти перед собою.
- А що за те від тебе б я дістав?
- Зроблю, що схочеш? – Добре, - відповів, -
Але за те помічників бажаю,
Бо сам один у світі не встигаю.
Петро пообіцяв, на чорта сів
І той помчав його на самий край
Землі – аж там води зовсім немає.
Вода з другого боку проглядає,
Звідкіль вони приїхали. Давай
Чорт завертати та іти назад.
Дійшли кінця – і там води немає.
Вона по правий бік десь проглядає.
Чорт через те, що взявся, вже й не рад.
Та мусить йти. Прийшли на правий край.
Та й тут води немає. Щось навпроти
Біліє, як вода. Чорт без охоти
Брести у тому напрямі давай.
Дійшли кінця, чорт змучився зовсім.
Петро ж йому: - Ну, досить вже ходити.
Нам удалося світ перехрестити.
Тож, чорте й розпрощаємося з тим.
- А обіцянка? – аж підскочив чорт.
На радощах, що світ перехрестили,
Петро зовсім забув, з ким має діло
Та й розказав секрет чортові: - От,
Як хочеш ти помічників собі,
То встань в суботу, ще зоря у небі,
Візьми води та й бризкай позад себе
І кожна бризка буде чорт тобі.
Чорт так і робить, бо з тії пори
Чортів все тільки більшає по світу…
Хтось із дідів: - А міг би й одурити.
Хіба ж то гріх, як чорта одурив?
Про щось поміж собою гомонять.
Коли то чують, щось гуде. Глядять,
Аж суне комарів велика сила.
Один і каже: - Мабуть, знов чорти
На болотах весілля святкували,
Що комарів всіх звідти розігнали.
Діди пороззявляли аж роти.
- Ти звідки взяв, - один його пита,-
Що то чорти? -Ну, знаю та і знаю.
Другий із боку іншого питає:
- А чи багато в світі є чорта́?
- До біса його світом розвелось.
- А чому так? – А ви, хіба не чули?
То у часи ще найдавніші було,
Як Богу світ створити удалось.
- Не чули, - один каже, - розкажи.
Прокашлявсь дід та і почав казати:
- Шість днів прийшлося Богу працювати,
Аж доки світ з’явився і ожив.
Та ж треба світ іще й перехрестить.
А, як то все зробити, він не знає.
Тож у Петра Святого і питає:
- Не знаєш, як би нам таке зробить?
Петро ж хитрющий був, хоч і святий:
- Чому ж не знаю?! – Богу отвічає.
- Ну, коли так, тоді роби, як знаєш.
Петро закликав чорта. Той, як стій,
З’явився вмить: - Чого тобі? – пита.
- Звези мене он до води отої,
Що бачиш, чорте, ти перед собою.
- А що за те від тебе б я дістав?
- Зроблю, що схочеш? – Добре, - відповів, -
Але за те помічників бажаю,
Бо сам один у світі не встигаю.
Петро пообіцяв, на чорта сів
І той помчав його на самий край
Землі – аж там води зовсім немає.
Вода з другого боку проглядає,
Звідкіль вони приїхали. Давай
Чорт завертати та іти назад.
Дійшли кінця – і там води немає.
Вона по правий бік десь проглядає.
Чорт через те, що взявся, вже й не рад.
Та мусить йти. Прийшли на правий край.
Та й тут води немає. Щось навпроти
Біліє, як вода. Чорт без охоти
Брести у тому напрямі давай.
Дійшли кінця, чорт змучився зовсім.
Петро ж йому: - Ну, досить вже ходити.
Нам удалося світ перехрестити.
Тож, чорте й розпрощаємося з тим.
- А обіцянка? – аж підскочив чорт.
На радощах, що світ перехрестили,
Петро зовсім забув, з ким має діло
Та й розказав секрет чортові: - От,
Як хочеш ти помічників собі,
То встань в суботу, ще зоря у небі,
Візьми води та й бризкай позад себе
І кожна бризка буде чорт тобі.
Чорт так і робить, бо з тії пори
Чортів все тільки більшає по світу…
Хтось із дідів: - А міг би й одурити.
Хіба ж то гріх, як чорта одурив?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
