тобі каву з цукром? вершки?
ні, мені просту
чорну каву зі смертю.

прифронтове українське місто,
венеція пекла.
напівзруйновані висотки стирчать -
обігріли чаплі завмерли на одній нозі,
друга відірвана.
це запам'ятаєш навіки.
так тільки можуть збожеволіти від жаху дома.
демон сирітства - витягнутомордий, худорлявий -
з дудкою, вплавленою в пащу -
зазирає в порожні вікна, хрипко свистить.
купка випраних шкарпеток та носочків.
розбита пляшка молока.
нічого страшного.
до смерті заживе.
кремлівський пацюк посміхається.
рфz вперед.
небо кольору розрізаної гематоми навпіл.
усі годинники у будинку збожеволіли.
квартирі зробили фронтальну лоботомію
і як шматок мозку, що відмирає -
крізь дірку в стіні видно захід сонця.
довгі іскри ракет.
низка автомобілів до самого небокраю -
пізанська вежа з біженцями
розгойдується, хитається,
ось-ось впаде
у голодне небо.
напівпрозорі обличчя дітей та собак у вікнах машин -
маленькі наляканi святі
на іконах, що смикаються.
церковки на колесах
мирного життя.
обстріл колони, вискакують, біжать у поле.
а ти коли-небудь під час обстрілу
заривався обличчям у трави?
є у цьому щось інтимне.
коники здивовані.
і цей запах.
квітучоi гірчиці.
з нотками свіжозавареної чорної кави
і смерті, звичайно ж, смерті.


2023