— дозвольте спитати нежартома:
чому ви блукаєте полем сама?
тут водяться дикі перепели —
глядіть, щоб вони вас не підвели.

— я тут живу за горбом недалечко
в моєму приватному міні-містечку.
а прийшла, щоб набрати трохи вівса,
поки не впала вечірня роса;
а також пшениці, жита й ячменю,
скільки поміститься в повну кишеню;
а ще — кукурудзи, маку й гороху,
і гречки, й квасолі, і всього потроху.

а наше містечко оточено лісом,
і має 2200 воріт:
якщо в ті ворота гримнути списом,
блимає світло й здригається світ.

ось: не схотіла йти до воріт,
то й полізла, як стій, через ту огорожу.
маю тепер. не прийшла на обід,
повернутися так, в цій спідниці, не можу.

— вам пощастило, адже перед вами —
кравчик хоробрий, король королів.
він вміє робити своїми руками
все, й навіть те, чого ще не робив.

бачите цю королівську футболку
всю в кольорових охайних латках?
маю в запасі нитку та голку, —
шию на совість, латаю на страх.

дам, отже, ради вашій спідниці,
поправлю вам цю випадкову біду;
а потім її збережу в таємниці,
й додому безпечно вас проведу.

— добре, латайте. я дякую дуже:
по-правді, на це й сподівалася, друже.
ще й боса, як бачите. певно, завдам
забагато вам клопотів — втім, не журіться:
кохання — це свічка на вітрі, а вам
вдячна вже й ця, як новенька, спідниця

— тю, отакої! все буде добре.
кравчик хоробрий сказав — зав'язав.
донесу. ви не знали: тут водяться кобри,
і жуки, й будяки, — ще й гриби, хто не знав