Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки беруться нечесні гроші
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки беруться нечесні гроші
- А скажи, дідусю, чому так буває?
Коли хтось бува багато грошей має,
То його усі в окрузі поважають
І за приклад для дітей своїх вважають.
А другий хтось також має купу грошей
Та всі дивляться с презирством, як на вошу?
То від кількості залежить чи від чого?
- Ні, онучку, навіть, зовсім не від того.
А від того, звідки гроші ті взялися.
Он, Петро Гаєцький, тільки подивися.
Як не глянеш, він постійно у роботі,
Свої гроші здобуває своїм потом.
Тож у нього й дім здоровий, і машина
Та високого нема навколо тина,
Бо немає чоловіку що ховати.
А Мусія, он Онопенка узяти.
Та ж з дитинства він був хитрий і ледачий.
Тим не менше, має дім, і має дачу,
І машину. Й дня, напевно, не трудився.
А, глянь, тином он яким обгородився.
Бо нечесні гроші. Є чого ховати.
То ж чого би його людям поважати?
Коли гроші щедро потом не политі,
Їх не можна було чесно заробити.
Щоб багатство без зусиль отак надбати
Треба, кажуть, душу чортові продати.
Колись дід мені малому ще повідав
Те, що чув колись іще від свого діда.
Чоловік жив хитрий у селі одному,
Все хотілося багатим стати йому,
Але так, аби зусиль не витрачати.
Довго думав, як багатство те надбати.
І надумався був чорта одурити.
Взявся перше глибоченну яму рити.
Коли вирив, то накрив її, зоставив
Лише дірку невелику. В неї вставив
Свою шапку також з діркою. По тому
Узяв книгу – «Чорну магію» відому,
Заклинання взявся з неї він читати,
З-під землі до себе чорта викликати.
Чорт почув те заклинання і з’явився:
- Чого, - каже, - чоловіче, розходився?
Чого кликав? - Хочу душу я продати!
- А за душу ти чого хотів би мати?
Та багато не загадуй. Душа в тебе
Вже гниленька. Хоч у пеклі такі й треба
Та вона багато зовсім не затягне.
- Шапку золота лише від тебе прагну!
Глянув чорт – та шапка зовсім невелика.
Крива усмішка заграла на всю пику.
- Що ж, я згоден. Став він золото тягати
І у шапку чоловікову скидати.
Та, що кине, гроші в дірку провалились
І нічого у тій шапці не лишилось.
Знову чорт вертає, золото таскає.
Вже упрів, але кінця тому немає.
Чоловік радіє – втомиться чортяка
І домовленість не сповниться ніяка.
Хай у шапці собі гроші залишає,
А все інше чоловіку бути має.
Раз не виконає чорт, що домовлялись,
То й душа би чоловікові зосталась.
Але рано він радів, бо чорт упертий,
Все не втомлювався золото те перти.
Зумів яму усю золотом напхати,
Що й із шапки вже не стало випадати.
Чоловік же на таке не сподівався
Та ж під договором кров’ю розписався.
Забрав золото, нехай його й багато,
Але душу мусив чортові віддати.
Хотів чорта обдурити – не вдалося.
Дуже дорого багатство те далося.
Як нізвідки хтось надбав собі багато,
То нема його за віщо поважати.
Заробити чесно то б навряд вдалося,
Тож без чорта тут ніяк не обійшлося
Коли хтось бува багато грошей має,
То його усі в окрузі поважають
І за приклад для дітей своїх вважають.
А другий хтось також має купу грошей
Та всі дивляться с презирством, як на вошу?
То від кількості залежить чи від чого?
- Ні, онучку, навіть, зовсім не від того.
А від того, звідки гроші ті взялися.
Он, Петро Гаєцький, тільки подивися.
Як не глянеш, він постійно у роботі,
Свої гроші здобуває своїм потом.
Тож у нього й дім здоровий, і машина
Та високого нема навколо тина,
Бо немає чоловіку що ховати.
А Мусія, он Онопенка узяти.
Та ж з дитинства він був хитрий і ледачий.
Тим не менше, має дім, і має дачу,
І машину. Й дня, напевно, не трудився.
А, глянь, тином он яким обгородився.
Бо нечесні гроші. Є чого ховати.
То ж чого би його людям поважати?
Коли гроші щедро потом не политі,
Їх не можна було чесно заробити.
Щоб багатство без зусиль отак надбати
Треба, кажуть, душу чортові продати.
Колись дід мені малому ще повідав
Те, що чув колись іще від свого діда.
Чоловік жив хитрий у селі одному,
Все хотілося багатим стати йому,
Але так, аби зусиль не витрачати.
Довго думав, як багатство те надбати.
І надумався був чорта одурити.
Взявся перше глибоченну яму рити.
Коли вирив, то накрив її, зоставив
Лише дірку невелику. В неї вставив
Свою шапку також з діркою. По тому
Узяв книгу – «Чорну магію» відому,
Заклинання взявся з неї він читати,
З-під землі до себе чорта викликати.
Чорт почув те заклинання і з’явився:
- Чого, - каже, - чоловіче, розходився?
Чого кликав? - Хочу душу я продати!
- А за душу ти чого хотів би мати?
Та багато не загадуй. Душа в тебе
Вже гниленька. Хоч у пеклі такі й треба
Та вона багато зовсім не затягне.
- Шапку золота лише від тебе прагну!
Глянув чорт – та шапка зовсім невелика.
Крива усмішка заграла на всю пику.
- Що ж, я згоден. Став він золото тягати
І у шапку чоловікову скидати.
Та, що кине, гроші в дірку провалились
І нічого у тій шапці не лишилось.
Знову чорт вертає, золото таскає.
Вже упрів, але кінця тому немає.
Чоловік радіє – втомиться чортяка
І домовленість не сповниться ніяка.
Хай у шапці собі гроші залишає,
А все інше чоловіку бути має.
Раз не виконає чорт, що домовлялись,
То й душа би чоловікові зосталась.
Але рано він радів, бо чорт упертий,
Все не втомлювався золото те перти.
Зумів яму усю золотом напхати,
Що й із шапки вже не стало випадати.
Чоловік же на таке не сподівався
Та ж під договором кров’ю розписався.
Забрав золото, нехай його й багато,
Але душу мусив чортові віддати.
Хотів чорта обдурити – не вдалося.
Дуже дорого багатство те далося.
Як нізвідки хтось надбав собі багато,
То нема його за віщо поважати.
Заробити чесно то б навряд вдалося,
Тож без чорта тут ніяк не обійшлося
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
