Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.13
17:24
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчувається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчувається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
У кожного своя доля. Інак не буває.
Один долю свою дуже трудящую має,
А другому дісталася до того лінива,
Що уже й позаростала бур’янами нива.
Один боки пролежує, а все одно має
І що їсти, і де спати – доля помагає.
А другий до ночі з ранку трудиться у полі,
Але десь у цей час гуляє ота його доля.
Жили –були двоє братів – багатий і бідний.
Наче ж із одної хати та й по крові рідні,
Та багатий не париться, п’є собі й гуляє,
А добра у нього в домі тільки прибуває.
Бідний же з рання до ночі трудиться, небога
Та не має, окрім хати старої, нічого.
Скосив якось бідний ниву – три копи поставив.
На братову подивився – там зліва і справа
Стоять копи у рядочках – аж завидно стало.
На своє ще раз поглянув та, щоб не покрали
Й того, вирішив на полі він заночувати.
Прокинувся серед ночі – щось не дає спати.
Бачить, жінка якась ходить по його покосах,
Колоски збира, що впали та й до брата носить.
Він тихенько підхопився, підкрався до неї,
Ухопив та і питає у жінки тієї:
- Ти хто така? Що тут робиш на моєму полі?
- Я – вона відповідає,- твого брата Доля.
Йому служу, помагаю… - Еге ж, зрозуміло…
Чом не пити й не гуляти, коли таке діло.
Чом не спати, коли Доля не спить, помагає.
Отож, люди дарма кажуть: хто робить – той має.
Чого ж воно так: я б’юся, роблю без спочинку,
Але добре, коли маю на обід скоринку?
- Ти хіба того не знаєш? – та відповідає,-
Твоя Доля у корчмі он у місті гуляє.
Сходи, хлопче у корчму ту, там музики грають,
Всякі ледарі й п’янички танцюють, стрибають.
Візьми доброї нагайки, та Долю за патли,
Бий, поки не поклянеться кинути гуляти.
Пустив бідний брата Долю, дотерпів до ранку,
А вже вранці з нагайкою у корчмі на ганку.
Зайшов туди, а і справді – там музики грають,
А його пропаща Доля у танку кружляє.
Розпашіла, підстрибує, ходить вихилясом
Та й музикам підспівує щось вульгарне часом.
Ухопив її за косу та й взявся учити,
Замашною нагайкою ледачу лупити.
Лупить, лупить, приказує: - Не роби дурного!
Не марнуй, не розбазарюй господарства мого!
Кидай гульки та берися скоріш до роботи!
Уже аж йому сорочка змокріла від поту.
Бачить Доля – біда буде, проситися стала:
- Поки житиму, щоб я ще хоч раз танцювала?!
Буду все в тебе робити, не буду гуляти,
Щоб було у тебе в хаті та і коло хати!
Лиш тоді пустив він Долю та й вернувсь додому.
З того часу повернуло все на краще йому.
Поправилось господарство, нива уродила.
Вже й худоба завелася – череда ходила.
Став він хутко багатіти. Бо ж Доля старалась,
Дні і ночі працювала й більш не лінувалась.
Один долю свою дуже трудящую має,
А другому дісталася до того лінива,
Що уже й позаростала бур’янами нива.
Один боки пролежує, а все одно має
І що їсти, і де спати – доля помагає.
А другий до ночі з ранку трудиться у полі,
Але десь у цей час гуляє ота його доля.
Жили –були двоє братів – багатий і бідний.
Наче ж із одної хати та й по крові рідні,
Та багатий не париться, п’є собі й гуляє,
А добра у нього в домі тільки прибуває.
Бідний же з рання до ночі трудиться, небога
Та не має, окрім хати старої, нічого.
Скосив якось бідний ниву – три копи поставив.
На братову подивився – там зліва і справа
Стоять копи у рядочках – аж завидно стало.
На своє ще раз поглянув та, щоб не покрали
Й того, вирішив на полі він заночувати.
Прокинувся серед ночі – щось не дає спати.
Бачить, жінка якась ходить по його покосах,
Колоски збира, що впали та й до брата носить.
Він тихенько підхопився, підкрався до неї,
Ухопив та і питає у жінки тієї:
- Ти хто така? Що тут робиш на моєму полі?
- Я – вона відповідає,- твого брата Доля.
Йому служу, помагаю… - Еге ж, зрозуміло…
Чом не пити й не гуляти, коли таке діло.
Чом не спати, коли Доля не спить, помагає.
Отож, люди дарма кажуть: хто робить – той має.
Чого ж воно так: я б’юся, роблю без спочинку,
Але добре, коли маю на обід скоринку?
- Ти хіба того не знаєш? – та відповідає,-
Твоя Доля у корчмі он у місті гуляє.
Сходи, хлопче у корчму ту, там музики грають,
Всякі ледарі й п’янички танцюють, стрибають.
Візьми доброї нагайки, та Долю за патли,
Бий, поки не поклянеться кинути гуляти.
Пустив бідний брата Долю, дотерпів до ранку,
А вже вранці з нагайкою у корчмі на ганку.
Зайшов туди, а і справді – там музики грають,
А його пропаща Доля у танку кружляє.
Розпашіла, підстрибує, ходить вихилясом
Та й музикам підспівує щось вульгарне часом.
Ухопив її за косу та й взявся учити,
Замашною нагайкою ледачу лупити.
Лупить, лупить, приказує: - Не роби дурного!
Не марнуй, не розбазарюй господарства мого!
Кидай гульки та берися скоріш до роботи!
Уже аж йому сорочка змокріла від поту.
Бачить Доля – біда буде, проситися стала:
- Поки житиму, щоб я ще хоч раз танцювала?!
Буду все в тебе робити, не буду гуляти,
Щоб було у тебе в хаті та і коло хати!
Лиш тоді пустив він Долю та й вернувсь додому.
З того часу повернуло все на краще йому.
Поправилось господарство, нива уродила.
Вже й худоба завелася – череда ходила.
Став він хутко багатіти. Бо ж Доля старалась,
Дні і ночі працювала й більш не лінувалась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
