ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Спогад
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спогад
Дорогі мої сестри та брати! Кріпіться. На 76-му році життя померла Ніна Митрофанівна Матвієнко.
Вона для мене була однією з тих людей, у якої я вчився. Вона мені допомагала. А скільки спільних концертів ми провели разом! Скільки я сам організував, аби люди мали змогу її почути...
Ніни Митрофанівни уже немає. Немає мого вчителя і наставника Дмитра Павличка. Боюся почути, що не стане і Тараса Петриненка, мого друга, мого колегу.
Я розгублений. У мене немає слів..
Даю Вам спогад про нашу першу зустріч з Ніною Митрофанівною.
Йшов 1992-й рік. Спілка українців Придністров’я вирішила зробити подарунок жителям давньоукраїнського села Рашків, якому виповнилося півтисячі років. Тож за домовленістю Тирасполя із Кишиневом зробили тимчасове перемир’я на цій ділянці фронту аби дати змогу провести захід.
На цю подію запросили артистів з України – Ніну Матвієнко, гурт «Соколи», Валерія Маренича та наш скромний дует братів Сушків.
Добиралися потягом до Вапнярки. Там нас зустрів голова Спілки українців Олександр Бут (уже покійний), посадовив у свого «жужика» і повіз на захід сонця. Тричі нас витягували з машини патрулі, ретельно обшукували, примушуючи відкрити гітарні кейси. Але не знайшовши в них кулеметів – відпускали.
Нарешті дібралися до Кам'янки. Зайшли до готелю, влаштувалися в номерах. Дивувало, що всі стіни були оброблені панелями з червоного дерева, килимові доріжки та дорогі гардини на вікнах були новими. Була й сауна, і басейн. Згодом дізналися, що то колишній готель обкому комуністичної партії Молдавії. Попри помпезність відчувалася напруга, бойові дії йшли повним ходом, тож скрізь ходили озброєні ватаги чоловіків. Єдине чого не було в готелі – скляного посуду: ні стаканів, ні графинів – нічого у що б можна було налити води.
Сцену встановили на березі Дністра. На протилежному - молдавські військовики облаштували вогневу точку: над насипом вивищувався спарений авіаційний крупнокаліберний кулемет. Було чути як він повертався на турелі, коли стрілець ловив наші силуети в його приціл. Ми були як на долоні. Тож вистачить тільки натиснути на гашетку аби ми розлетілися на шмаття.
У долині облаштувалася ціла ярмарка, куди метикуватий люд звіз свій крам із усього Придністров’я. Розплачувалися за товар і російськими рублями, і українськими купонами. Рублями з нами розрахувалися згодом за виступ під дулами кулеметів.
Гарне вийшло свято, і грошей у люду було чимало. Торгували навіть поросятами. Приїхав керівник Придністров'я пан Смирнов, зачитав зі сцени поздоровлення і швидко звідти чкурнув, оскільки кулеметні цівки були направлені прямо йому в груди, а на тому березі заметушилися солдати.
Після виступу організатори туру закотили у готель дві двохстотлітрові бочки вина: одна з шампанським, інша – з якимось червоним вином двадцятилітньої витримки.
- Хм,- мовив брат. А склянок немає. То з чого будемо куштувати це чудо?
-Ех, вимовив керівник гурту «Соколи»,- хоч у жменю лий. Або лягай під шпунт.
- Нє, братва, мовив Валерій Маренич,- Сашко, глянь, у кінці коридору пожежний щит, там мусить бути відро. Неодмінно мусить бути!
І справді, відро було. Я його зняв, гарно вимив в умивальнику і підставив під бочку з червоним вином.
- Відкривай,- скомандував Валерій .
Я висмикнув чопа і вино хлюпнуло у відро.
Добро поставили посеред столу у нашій кімнаті. Запах був такий, що макітрилося в голові. Просто бомба! У брата була металева півлітрова кружка для чаю, яку він усе життя возив із собою на концерти. Скільки разів вона згодилася! Не підвела і цього разу. З неї ми і цмулили цей божественний нектар.
Ніна Митрофанівна, для годиться, випила трішки з нами за компанію і подалася на відпочинок. А ми – козаки…
Спочатку у мене в очах двоїлося, потім троїлося. А потім я ліг хутко спати. А старші чоловіки цілу ніч грали на бубнах, шпортали гармонь і бринькали на гітарах. Концерт не вмовкав ні на мить.
Уранці ми знову відвідали ярмарку, повешталися берегом Дністра, намагаючись віднайти організаторів туру. Але вже нікого не було. Ніна Митрофанівна посадовила нас із братом у свою машину і дала стокілометрове коло, довізши до Вапнярки. А потім поїхала до Кіровограду.
Коли вже під'їздили до кордону з Україною нас наздогнав БТР і пострілами з кулемету примусив зупинитися. Ніхто вже не зважав, що ми – запрошені гості. Так само порпалися в гітарних кейсах та сумках. Ніна Матвієнко мовчки спостерігала як перебирають її речі.
Події тих днів порівнюю з сьогоденням. І стає незатишно, оскільки кола пекла повторюються в найдрібніших деталях. Але тоді ми були молодими і попереду у нас було ціле життя. А нині такого оптимізму вже немає. Лишається одна віра у те, що хоча би наші онуки, протягом свого життя, не чутимуть стрілянини, та не бачитимуть людей, чиї долі ущент поламано війною.
18.03.2018р.
Вона для мене була однією з тих людей, у якої я вчився. Вона мені допомагала. А скільки спільних концертів ми провели разом! Скільки я сам організував, аби люди мали змогу її почути...
Ніни Митрофанівни уже немає. Немає мого вчителя і наставника Дмитра Павличка. Боюся почути, що не стане і Тараса Петриненка, мого друга, мого колегу.
Я розгублений. У мене немає слів..
Даю Вам спогад про нашу першу зустріч з Ніною Митрофанівною.
Йшов 1992-й рік. Спілка українців Придністров’я вирішила зробити подарунок жителям давньоукраїнського села Рашків, якому виповнилося півтисячі років. Тож за домовленістю Тирасполя із Кишиневом зробили тимчасове перемир’я на цій ділянці фронту аби дати змогу провести захід.
На цю подію запросили артистів з України – Ніну Матвієнко, гурт «Соколи», Валерія Маренича та наш скромний дует братів Сушків.
Добиралися потягом до Вапнярки. Там нас зустрів голова Спілки українців Олександр Бут (уже покійний), посадовив у свого «жужика» і повіз на захід сонця. Тричі нас витягували з машини патрулі, ретельно обшукували, примушуючи відкрити гітарні кейси. Але не знайшовши в них кулеметів – відпускали.
Нарешті дібралися до Кам'янки. Зайшли до готелю, влаштувалися в номерах. Дивувало, що всі стіни були оброблені панелями з червоного дерева, килимові доріжки та дорогі гардини на вікнах були новими. Була й сауна, і басейн. Згодом дізналися, що то колишній готель обкому комуністичної партії Молдавії. Попри помпезність відчувалася напруга, бойові дії йшли повним ходом, тож скрізь ходили озброєні ватаги чоловіків. Єдине чого не було в готелі – скляного посуду: ні стаканів, ні графинів – нічого у що б можна було налити води.
Сцену встановили на березі Дністра. На протилежному - молдавські військовики облаштували вогневу точку: над насипом вивищувався спарений авіаційний крупнокаліберний кулемет. Було чути як він повертався на турелі, коли стрілець ловив наші силуети в його приціл. Ми були як на долоні. Тож вистачить тільки натиснути на гашетку аби ми розлетілися на шмаття.
У долині облаштувалася ціла ярмарка, куди метикуватий люд звіз свій крам із усього Придністров’я. Розплачувалися за товар і російськими рублями, і українськими купонами. Рублями з нами розрахувалися згодом за виступ під дулами кулеметів.
Гарне вийшло свято, і грошей у люду було чимало. Торгували навіть поросятами. Приїхав керівник Придністров'я пан Смирнов, зачитав зі сцени поздоровлення і швидко звідти чкурнув, оскільки кулеметні цівки були направлені прямо йому в груди, а на тому березі заметушилися солдати.
Після виступу організатори туру закотили у готель дві двохстотлітрові бочки вина: одна з шампанським, інша – з якимось червоним вином двадцятилітньої витримки.
- Хм,- мовив брат. А склянок немає. То з чого будемо куштувати це чудо?
-Ех, вимовив керівник гурту «Соколи»,- хоч у жменю лий. Або лягай під шпунт.
- Нє, братва, мовив Валерій Маренич,- Сашко, глянь, у кінці коридору пожежний щит, там мусить бути відро. Неодмінно мусить бути!
І справді, відро було. Я його зняв, гарно вимив в умивальнику і підставив під бочку з червоним вином.
- Відкривай,- скомандував Валерій .
Я висмикнув чопа і вино хлюпнуло у відро.
Добро поставили посеред столу у нашій кімнаті. Запах був такий, що макітрилося в голові. Просто бомба! У брата була металева півлітрова кружка для чаю, яку він усе життя возив із собою на концерти. Скільки разів вона згодилася! Не підвела і цього разу. З неї ми і цмулили цей божественний нектар.
Ніна Митрофанівна, для годиться, випила трішки з нами за компанію і подалася на відпочинок. А ми – козаки…
Спочатку у мене в очах двоїлося, потім троїлося. А потім я ліг хутко спати. А старші чоловіки цілу ніч грали на бубнах, шпортали гармонь і бринькали на гітарах. Концерт не вмовкав ні на мить.
Уранці ми знову відвідали ярмарку, повешталися берегом Дністра, намагаючись віднайти організаторів туру. Але вже нікого не було. Ніна Митрофанівна посадовила нас із братом у свою машину і дала стокілометрове коло, довізши до Вапнярки. А потім поїхала до Кіровограду.
Коли вже під'їздили до кордону з Україною нас наздогнав БТР і пострілами з кулемету примусив зупинитися. Ніхто вже не зважав, що ми – запрошені гості. Так само порпалися в гітарних кейсах та сумках. Ніна Матвієнко мовчки спостерігала як перебирають її речі.
Події тих днів порівнюю з сьогоденням. І стає незатишно, оскільки кола пекла повторюються в найдрібніших деталях. Але тоді ми були молодими і попереду у нас було ціле життя. А нині такого оптимізму вже немає. Лишається одна віра у те, що хоча би наші онуки, протягом свого життя, не чутимуть стрілянини, та не бачитимуть людей, чиї долі ущент поламано війною.
18.03.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію