Замело дороги і стежини,
Побілів навколо всенький світ,
Вітер снігом забивав шпарини
Широко розхристаних воріт.

Замела хурделиця хатину,
Що була колись твоїм житлом,
Так, як ти, вже ні одна людина
Не зігріє стіни ті теплом.

Вже над бовдуром димку не витись,
В грубці дровам більше не тріщать,
Бо у грудях перестало битись
Серце, що уміло всіх прощать…

Кожен з нас життя своє віддати
Не вагався б навіть і на мить,
Лиш би нездоланне подолати
І тебе із мертвих воскресить!

Ми з тобою назавжди прощались
І збагнути з нас ніхто не міг,
Чом пішла ти і не обізвалась
Й на чолі твоїм не тане сніг.

Вдячності не виміряти словом
І безвихідь в кожного в очах.
Тож не виголошуєм промови,
Наша вічна туга – у думкам…

Над труною подумки просили
Вибачить провину без гріха,
Що допомогти тобі несила
І що завірюха не вщуха.

Ти для нас нічого не жаліла,
Душу поділивши на усіх…
В небеса молитва полетіла,
А надгробок замітає сніг.

Залишились ми на світі жити,
Щоб довіку пам’ять берегти.
Не зів’януть на могилі квіти…
В душах наших вічно будеш ти!

2012 рік