Прочитай мені повість в глуху, середземну ніч,
Про людей, що зазвичай вдаються до компромісів,
Про романтиків, що впадають у крайнощі видихаючи вірш,
Про дощі у державі, що змінюється за кулісами.
Про те, як показує мухи чиясь донька,
І про те, що книги в рядах де класична музика,
Що цієї зими не замерзне міська ріка
У тривкий льодохід, і про те, що Різдво відбудеться.
Про те, що існує чистилище, і те, що існує лімб
Для сумління поетів байдужих до власних витворів,
Про те, що тільки стражданню пасує німб,
І про те, що стражденним, він далебі не потрібен.
Про те, що все повертається. Війна – розпочне війну,
Що твоє милосердя прибуде відлунням серця,
Того хто прозрівши, загладить свою вину
Перед богом своїм, що десяток зійде сторицею.
Про тисячі слів з темних вікон, що кинуть комусь
Хто лишає сліди на дорогах глухої провінції,
Про темну журу, що жере Україну-Русь,
У купальськім вінку і повиту тугими косицями.
Про жало джмеля у дитячій долоні твоїй,
Білий сніг за вікном, що до тебе теплом повертається,
І що серце навпроти полюбить, так само, й на мить,
Нарешті усе зрівноважиться.

12.11.2023