В повітрі передмова зими.
Плівку минулого оцифровує ракурс вулиці,
Де бруківка відбиває сирени, і галасливі потоки людей,
Неспішно проходять скверами і сірими площами.
Вітер схиляє дощ до твого вікна,
І шквалом сполохує схлипи брудної маркізи,
І знову скрадаючись воркітливим міським карнизом
Кидається струшувати листя дерев,
Із жахливою рвучкістю звіра та його натхненням.

Виглядаєш з вікна.
Твій погляд, нагадує про мою васальну залежність,
І я, сприймаю, як даність, що ти і твоя поява,
Твоя театральність, манера тримати себе в руках,
Лиш доповнює з вулиці столітній фасад з маскаронами,
Як до прикладу парк нав’язує іншу розмову
Пропонуючи ковану лаву
Для твоїх зап’ясть, і для твоєї гри
Мізансцену з пам’ятниками та алеями
Для можливої післямови твоїх слідів.

Місто живе плакатами,
Вдихає фігури закутані осінню у плащі
Строкатими крамницями та кафетеріями,
Ставши листівкою якій бракує дощів
На зворотному боці твоєї самотності та меланхолії.
Його лабіринтами ходить, блукаючи молодість,
Шурхочуть розкидані стоси чернеток і любовні сни
Розквітають та гинуть, неначе на плівці старі манекени
Прибираються для нових вітрин, забираючи спалах
Завжди неповторної осені.

12.11.2023