ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про ворожок і невідворотність Долі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про ворожок і невідворотність Долі
І вечір непомітно вже підкрався.
Червоний захід вітер провіщав.
Старі діди розсілися на лавці.
Хто говорив весь час, а хто мовчав,
До слів чужих уважно дослухався.
Як мовиться – на вус собі мотав.
Старий Юхим знавцем всього вважався,
Тож він найбільше рота й розкривав.
Хтось щось почне, а той перебиває
Та починає довго говорить,
Мовляв, і це питання добре знаю.
А спробуй його тільки перебить.
Зайшла і про ворожок в них розмова.
Хтось вірив у правдивість їхніх слів.
Хтось сумнівався в тому. І тут знову
Юхим устряв і річ свою повів:
- А я ворожкам вірю. Вони знають
Якісь шляхи туди, до вищих сил.
Їм звідтіля усе й повідомляють.
- Не може бути?! – загули навкіл.
- Не вірите?! То слухайте, невірки.
Історію одну вам розповім.
Я чув її малим від бабці Вірки.
Земля їй пухом. У селі однім…
Його тепер, на жаль, уже немає.
У тридцять третім виморили всіх.
Та он Петро село то добре знає.
Дід його звідти виїхати встиг…
В Сибір з сім’єю. Але я до чого?
Ага! Так от, жила сім’я одна.
Їм донечку даровано від Бога.
Тож, на великих радощах жона
До старої ворожки подалася
Аби про долю донечки узнать.
Та карти розкладати узялася.
Скривилася. Та ж мусила казать:
«В дочки твоєї вік короткий буде.
У день весілля втопиться вона».
Аж тенькнуло у матері у грудях,
Така страшна була та новина.
«І обійти оте не можна?» «Доля!»-
Ворожка їй. Та ж матері, однак,
Не вірилось. Іще часу доволі,
Можливо, щось і зміниться…Отак
І час минав. Росла донька-красуня.
Гарнішої й в окрузі не було.
Але батькам лиш додавало суму,
Що їхнє щастя швидко так росло.
І от уже і парубки навколо,
Вже й Павло-красень засила сватів.
Донька щаслива та ще більше болю
Від тої вістки стало для батьків.
Та ж щастя дочки?! Як їй відказати?
Рішили в день весілля берегтись.
І до води її не відпускати.
Й криницю серед двору затягти
Міцним брезентом, щоб туди не впала.
От і весілля. Радісна донька.
Бо ж днина її сонцем зустрічала
І все подвір’я вбране у квітках.
Батьки теж заспокоїлись – минеться.
Де їй втопитись, як води нема?
Та доля недарма кривою зветься,
Над ними посміялася сама.
Де не взялася хмарка невеличка,
Пробігла, краплі рясно пролила.
Та й зникла. Знову в небі сонця личко.
Трава, хіба що у росі була.
Донька подвір’ям бігла,поспішала
Та послизнулась на росі була
І на криницю, на брезент упала.
А там калюжка від дощу мала.
Вона у тій калюжці й захлинулась…
Та ж чи багато треба? Ото так!
І, як би там людина не тягнулась
Та Долю їй не оминуть ніяк.
- Він вірно каже,- дід Петро озвався. –
Про ту ворожку я від діда чув.
Про неї він теж гарно одзивався.
А ще казав – такий випадок був.
В одній сім’ї дітей давно не мали.
Нарешті ,хлопчик народивсь у них.
Вони його, де й посадить, не знали.
А тут якраз ворожка на поріг.
Чогось до них у хату завітала.
Та в тих жінок якісь свої діла.
Вона на хлопця глянула й сказала:
«Короткий вік Крива йому дала».
«Як так? – батьки у відчаї питають.
«Як йому буде вісімнадцять літ,
То його смерть від блискавки чекає».
І для батьків померк відтоді світ.
Щодня над нам трусилися, старались,
Надіялись, що доля омине.
Аж ось і вісімнадцять йому сталось.
Батьки змогли лиш видумать одне:
У льох його глибокий посадили.
Хай рік посидить. Як переросте,
Тоді і вийде хлопець у світ білий.
Постійно переймались ним, проте.
Все, що бажав, для нього діставали.
Аби лишень він льох не покидав.
Так день за днем і місяці минали.
Вже б завтра дев’ятнадцять хлопець мав.
Та сталось так, що батько був у місті,
А мати послизнулась на траві,
Звихнула щось – ні встати, а ні сісти.
Напевно, все то завдяки Кривій.
А хлопцю закортіло страшно пити.
Він кликав, кликав та ніхто не йшов.
Не став тоді у льосі він сидіти,
Тихцем до дверей льоху підійшов,
На небо глянув. Хмарка невелика
Лише пливе. Не дощова зовсім.
Яке із неї може бути лихо?
Та тільки вийшов, як ударив грім
І з тої хмарки блискавка метнулась.
Ото, як йшов, так бідний і упав.
Отак лихе те віщування збулось…
Так мені дід малому розказав.
Діди замовкли. Кожен своє думав.
Мабуть, про долю. Хоч і пожили,
Але прощатись із цим світом сумно.
Та й правнуки іще не підросли.
Червоний захід вітер провіщав.
Старі діди розсілися на лавці.
Хто говорив весь час, а хто мовчав,
До слів чужих уважно дослухався.
Як мовиться – на вус собі мотав.
Старий Юхим знавцем всього вважався,
Тож він найбільше рота й розкривав.
Хтось щось почне, а той перебиває
Та починає довго говорить,
Мовляв, і це питання добре знаю.
А спробуй його тільки перебить.
Зайшла і про ворожок в них розмова.
Хтось вірив у правдивість їхніх слів.
Хтось сумнівався в тому. І тут знову
Юхим устряв і річ свою повів:
- А я ворожкам вірю. Вони знають
Якісь шляхи туди, до вищих сил.
Їм звідтіля усе й повідомляють.
- Не може бути?! – загули навкіл.
- Не вірите?! То слухайте, невірки.
Історію одну вам розповім.
Я чув її малим від бабці Вірки.
Земля їй пухом. У селі однім…
Його тепер, на жаль, уже немає.
У тридцять третім виморили всіх.
Та он Петро село то добре знає.
Дід його звідти виїхати встиг…
В Сибір з сім’єю. Але я до чого?
Ага! Так от, жила сім’я одна.
Їм донечку даровано від Бога.
Тож, на великих радощах жона
До старої ворожки подалася
Аби про долю донечки узнать.
Та карти розкладати узялася.
Скривилася. Та ж мусила казать:
«В дочки твоєї вік короткий буде.
У день весілля втопиться вона».
Аж тенькнуло у матері у грудях,
Така страшна була та новина.
«І обійти оте не можна?» «Доля!»-
Ворожка їй. Та ж матері, однак,
Не вірилось. Іще часу доволі,
Можливо, щось і зміниться…Отак
І час минав. Росла донька-красуня.
Гарнішої й в окрузі не було.
Але батькам лиш додавало суму,
Що їхнє щастя швидко так росло.
І от уже і парубки навколо,
Вже й Павло-красень засила сватів.
Донька щаслива та ще більше болю
Від тої вістки стало для батьків.
Та ж щастя дочки?! Як їй відказати?
Рішили в день весілля берегтись.
І до води її не відпускати.
Й криницю серед двору затягти
Міцним брезентом, щоб туди не впала.
От і весілля. Радісна донька.
Бо ж днина її сонцем зустрічала
І все подвір’я вбране у квітках.
Батьки теж заспокоїлись – минеться.
Де їй втопитись, як води нема?
Та доля недарма кривою зветься,
Над ними посміялася сама.
Де не взялася хмарка невеличка,
Пробігла, краплі рясно пролила.
Та й зникла. Знову в небі сонця личко.
Трава, хіба що у росі була.
Донька подвір’ям бігла,поспішала
Та послизнулась на росі була
І на криницю, на брезент упала.
А там калюжка від дощу мала.
Вона у тій калюжці й захлинулась…
Та ж чи багато треба? Ото так!
І, як би там людина не тягнулась
Та Долю їй не оминуть ніяк.
- Він вірно каже,- дід Петро озвався. –
Про ту ворожку я від діда чув.
Про неї він теж гарно одзивався.
А ще казав – такий випадок був.
В одній сім’ї дітей давно не мали.
Нарешті ,хлопчик народивсь у них.
Вони його, де й посадить, не знали.
А тут якраз ворожка на поріг.
Чогось до них у хату завітала.
Та в тих жінок якісь свої діла.
Вона на хлопця глянула й сказала:
«Короткий вік Крива йому дала».
«Як так? – батьки у відчаї питають.
«Як йому буде вісімнадцять літ,
То його смерть від блискавки чекає».
І для батьків померк відтоді світ.
Щодня над нам трусилися, старались,
Надіялись, що доля омине.
Аж ось і вісімнадцять йому сталось.
Батьки змогли лиш видумать одне:
У льох його глибокий посадили.
Хай рік посидить. Як переросте,
Тоді і вийде хлопець у світ білий.
Постійно переймались ним, проте.
Все, що бажав, для нього діставали.
Аби лишень він льох не покидав.
Так день за днем і місяці минали.
Вже б завтра дев’ятнадцять хлопець мав.
Та сталось так, що батько був у місті,
А мати послизнулась на траві,
Звихнула щось – ні встати, а ні сісти.
Напевно, все то завдяки Кривій.
А хлопцю закортіло страшно пити.
Він кликав, кликав та ніхто не йшов.
Не став тоді у льосі він сидіти,
Тихцем до дверей льоху підійшов,
На небо глянув. Хмарка невелика
Лише пливе. Не дощова зовсім.
Яке із неї може бути лихо?
Та тільки вийшов, як ударив грім
І з тої хмарки блискавка метнулась.
Ото, як йшов, так бідний і упав.
Отак лихе те віщування збулось…
Так мені дід малому розказав.
Діди замовкли. Кожен своє думав.
Мабуть, про долю. Хоч і пожили,
Але прощатись із цим світом сумно.
Та й правнуки іще не підросли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію