ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

Володимир Бойко
2024.02.25 08:54
Краще незадоволений геній, ніж задоволений ідіот. Російськими цінностями вимощена дорога до пекла. Колись противника обкладали матом, нині – компроматом. Вираз «Можем повторить» - відлуння московитських запойних традицій. Диванні стратеги укр

Віктор Кучерук
2024.02.25 06:52
За вікнами сходить світання
І спішно яскравим стає,
А в дзеркалі видно згасання
Нестримно печальне моє.
За вікнами далеч безкрая
І ранку упевнений крок,
А в дзеркалі сутінню зяє
Близький і глибокий куток.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Про свято Катерини
- Ходім, Миколо до дівчат на вечорниці.-
Степан товариша з-за тину погукав. –
Вони зібралися в Марії у світлиці.
Бо ж Катерини і у них багато справ.
І ворожитимуть, і долю закликати,
Напевно будуть. Ти, до речі, сам пости́в,
Щоб Бог хотів хорошу жіночку послати?
- Та ж, звісно, друже, - Степан йому відповів,
Кожух одягши, бо ж таки мороз надворі.
Зима прийшла і снігу добре намела.
- Ходімо швидше, бо ж уже опівніч скоро,
А то пропустим найважливіші діла.
В Марії в хаті вже було не протовпитись.
Дівчат зібралося, прийшли і парубки.
Хоча і піст та усе ж можна веселитись.
Не танцювати ( бо то гріх усе ж таки)
Та ж жартувати можна, можна заспівати.
Лунав в світлиці гомін і веселий сміх.
Дівчата стали борщ і кашу готувати,
Бо то ж потрібно їм для ворожінь своїх.
З веселим сміхом одна одної питають,
Чи не проспала, гілку зрізала в садку.
- Аякже, встала рано, - та відповідає,
Ще до схід сонця, гілку вибрала таку
Рівненьку з вишні та й поставила у воду.
Як до Маланки розів’ється, зацвіте,
То буде суджений мені такої ж вроди.
- А, коли ні? – Не хочу й думати про те.
Бо на Покрову вже благати доведеться,
Аби свята покрила голову мені.
- А, як засохне гілка? – Лихом обернеться
І вікувати в дівках при́йдеться одній.
Ті, що уперше, старших про усе питають:
- А що робити будем з кашею й борщем?
- Перед опівніччю, півні ще не співають,
Візьмем горнята в рушники та і підем
Усі на вулицю, щоб долю закликати.
Там будем брати кожна в руки тих горнят
Та на ворота разом з ними залізати
Й гукати звідти зичним голосом трикрат:
«О, доле, доле, йди вечеряти до мене!»
Та одізветься, якщо півень заспіва.
- А, якщо ні? – То дівка долю ту прокле́не.
Мовляв, оглухла геть, коли не одзива.
«Щоб ти зозулі, - тоді каже, - не почула,
Моя блуднице!» Але то ще пів біди.
От, коли в небі зірка слідом промайнула,
Тоді нічого зовсім гарного не жди.
Погасла доля. Там по всякому буває. –
Вже й не помітила – замовкли всі навкруг,
До її слів тепер тихенько дослухають,
Ті, що подалі, аж напружуючи слух.
- Було колись…Дві жінки якось посварились.
Негарна й гарна. Тож негарна й каже тій:
«Хоч я й негарна – мені доля гарна стрілась.
Куди рівнятися поганій тій твоїй!»
Засперечалися. Взялись перевіряти.
Зварила кожну собі каші і борщу,
Пішли опівночі на перехресті стати,
Де стара бабця їм порадила, віщун.
«Погана» перша вийшла, горщики розклала,
Поклала ложку під хрестом та й відійшла.
«До мене, доле, йди вечеряти!» - сказала.
І вдруге, й втретє…Лише мить якась пройшла
Й панич з’явився такий статний та вродливий,
Що й надивитися не можна. Ложку взяв.
Борщ скуштував і слідом кашу. Ощасливив,
Бо на рушник їй купу золотих поклав.
І зник…Забрала жінка горщики і гроші.
Тоді вже «гарна» попід хрест той підійшла.
З борщем відерний та такий же каші горщик
На рушнику поклала й звати почала:
«О, доле, доле, йди вечеряти до мене!»
І раз гукнула, потім вдруге, втретє зве.
Аж раптом буря піднялася люта. Нене!
Пісок несе, дерева гне, з корінням рве.
Коли ж це раптом якась сунеться потвора,
Уся обірвана, кудлата ще й з хвостом.
Повиїдала в жінки з горщиків все скоро,
Перевернула їх, побила під хрестом
Та й подалася геть… Така у неї доля…
Усі мовчали в хаті. Тут Степан озвавсь:
- Все про свою… Про нас не кажете ніколи.
А чоловіча доля не така якась?
- Та така ж сама. Тільки трошки по другому.
Жили, говорять, два брати в однім селі.
Один багатий, другий бідний. От отому
Пройтись схотілося по братовій землі.
Аж бачить – жіночка якась по полю ходить
Та колоски збира й під копи підклада.
«Ти хто така?» – він підійшов до неї згодом.
«Я – доля брата твого». Той тоді гайда
Її питати: «Де ж то ходить доля мо́я?»
«Та он, лежить попід копою собі й спить».
« А що ж робити із лінивою такою?»
«От, я навчу. Скрадись аби не розбудить,
Схопи за коси та й лупцюй, настільки сили,
Приказуй: «Ось тобі за лінощі твої!
Вже через тебе мене й злидні геть обсіли!»
Послухав бідний ради долі отії,
Підкравсь тихенько, аби долю ту схопити,
А вона – верть та підхопилась і втекла.
Ганяв, ганяв по полю, щоб її зловити.
Та не піймав. Вона проворною була.
Отож, пішов він бідувати собі далі… -
Хотіла щось іще додати, але хтось:
- Опівніч скоро, щоби часом не взівали.
Отож, розмови припинити довелось.
Дівчата нові рушники умить схопили,
Щоб в них «вечерю» своїй долі загорнуть
Та й на зимову холоднечу поспішили,
В надії, що їх там новини гарні ждуть.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-11-26 17:12:11
Переглядів сторінки твору 42
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.909 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.838 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, вірші
Автор востаннє на сайті 2024.02.25 16:34
Автор у цю хвилину відсутній