І вони постійно підкреслюють твоє ім’я,
Вимовляють у натовпі тихо щоб ти прислухався,
І розпізнав їхній голос серед тисячі голосів,
Як діти знаходять янголів за теплим шурхотом.
Тротуарами сонця, дощів, повз вікна тісних домів
За усмішкою з якою неквапно проходять далі,
А потім зникають за рогом крутих вітрів
У стоптаних кедах, кросах, туфлях і вицвілих сандалях.
Вони за тобою пильнують. Це, власне, вони
Вдивляються в тебе присівши на лаві в парку,
Це тому відчуваєш гачки на своєму плечі
Мов навмисно хтось поглядом ловить тебе на приманку.
Це вони їздять у громадському транспорті, непомітні для всіх,
Велосипедними доріжками прямують стираючи зорі,
Вони помічають барви з яких виростають пісні,
І романи в які забирають тебе по дорозі.
Вони змушують тебе зупинитися, глянути на клуби хмар,
Завмерти від страху мінливого до безконечності,
Прислухайся, — кажуть вони, — не лякайся, що буде там,
Почуте записують літери, та їм не сягнути небаченого.
Зрештою, вони змушують тебе сумніватися,
Вистригаючи листя газет, і складаючи дивні образи
Упереміш з усім, що було, разом з тим, що сьогодні мине
Розгориться вогонь і займеться майбутніми грозами.
Вбирають тебе у химерну одежу зі слів,
І накреслюють долі відомими їм маршрутами,
Аби ти розпізнав їхній голос серед тисячі голосів,
Як діти знаходять янголів за теплим шурхотом.

27.11.2023