***
у кожному дотику трави
поминально сумісні краплини
це ти проростаєш в мені
з-під землі оченята дитини

ти було, (був, була) у житті
я не взнаю якої ти статі
я позбулась тебе у собі
не побачиш сніжинки патлаті,
не почуєш як гавкає пес,
не потішишся сонячним ранком...
а мені залишається секс
з кимось з тих, хто неназваний батьком...

поцілую холодну траву
з мене так і не сталось мами
хоч запізно, тебе полюблю
приголублю нехай хоч віршами...
а над містом вже падає сніг
чи змете? чи загубить минуле???
в тебе очі були б голубі
і щічки - рожеві пампулі.....

а нема... нічого нема
просто сніг, холод і сиро
моя внутрішня біла зима
заморожує совість і тіло


***
егоїстично, таки заради себе
виправдань сама вигадуєш слова
говориш, що щось схоже на амебу
вишкріб лікар із твого єства

все забути. Так згорає пам*ять
кров згортається і більше не болить
тільки заміть плоду - тепер камінь
і душа так схожа на граніт
ти не підеш, не поставиш свічку
не замолиш, не зітреш гріхів
лиш мале заплакане обличчя
вже ніколи не покине снів.


***
вбивця!!! надто тихо для вироку
прошепоче неназваний гість
сяде тінню на краю столика
ніби скинутий деревом лист
докорятиме сірим мороком
виливатиме в ніч полин
це могла бути твоя донечка
це міг бути для тебе син

Ненаспівана колискова
до світанку тепер болить
а вночі гість приходить знову
плаче, тулиться і не спить...