Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Іграшка
- Зроби! Зроби нам , дідусю, іграшкову хату!
Дід не довго й опирався настирній малечі.
Узяв глини, що лежала в купі біля печі.
Колись горщики в тій печі випалював. Нині
Передав ту свою справу найстаршому сину.
Руки досі пам’ятають, як посуд ліпили,
Хоч колишньої немає уже у них сили.
Вправні руки глину місять та млинці качають,
А дідусь малих, при тому, розуму навчає:
- Із млинця оцього зробим найперше підлогу.
Далі стіни з усіх боків доточим до того.
Дах, напевно що, не будем робити у хаті,
Бо вам важко буде в неї тоді зазирати.
З цього боку зробим двері, навпроти – віконце,
В яке буде зазирати щодня наше сонце.
Тепер зробим підвищення з двох боків у хаті.
Трохи зліва біля входу має піч стояти.-
Взяв дід глини, зліпив пічку, на місце поставив.-
А тут посуд поставимо, де повище справа.-
Зліпив глечики маленькі, на великі схожі,
В яких зерно зберігали у хаті у кожній. -
Ці чотири шматки глини просто розкачаєм,
Зробим стовпи, які хату на собі тримають.
Ще зосталось трохи глини. Щоб не пропадати,
А давайте зліпим маму, що порає в хаті?!
- Зробим, зробим! – закричала радісно малеча.
Дідусь виліпив із глини ноги, руки, плечі,
Голову. Усе приладив до тулуба вправно.
- А яку вона робити буде в хаті справу?
- Хай зерно тре! – А і справді! – з того, що залишив,
Дідусь зліпив зернотерку. Непогана вийшла.
Приладнав ту зернотерку у кутку хатини,
А над нею схилилася фігурка людини.
- От і все! Скінчилась глина. Тепер в піч запхаєм.
Адже іграшка міцною у нас бути має!
Скоро посуду наліпить усякого тато.
Буде його випалювати, випалить і хату.
Діти, хоч і засмутились, що треба чекати,
Доки можна уже буде з іграшкою грати,
Та послухалися діда, бо ж його любили.
Розвернулися й до батька гуртом полетіли
Поспитатися: чи довго ще йому робити –
Коли посуду наліпить й буде піч топити.
А дідусь услід дивився малим онучатам,
Хоч на мить йому хотілось також малим стати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іграшка
Археолог Валерія Козловська під час її перших самостійних розкопок 1916 року в селі Сушківці на Черкащині знайшла модель трипільського житла на чотирьох ніжках, яка датується другою половиною IV тисячоліття до нашої ери
Обступили внуки діда та й стали прохати:
- Зроби! Зроби нам , дідусю, іграшкову хату!
Дід не довго й опирався настирній малечі.
Узяв глини, що лежала в купі біля печі.
Колись горщики в тій печі випалював. Нині
Передав ту свою справу найстаршому сину.
Руки досі пам’ятають, як посуд ліпили,
Хоч колишньої немає уже у них сили.
Вправні руки глину місять та млинці качають,
А дідусь малих, при тому, розуму навчає:
- Із млинця оцього зробим найперше підлогу.
Далі стіни з усіх боків доточим до того.
Дах, напевно що, не будем робити у хаті,
Бо вам важко буде в неї тоді зазирати.
З цього боку зробим двері, навпроти – віконце,
В яке буде зазирати щодня наше сонце.
Тепер зробим підвищення з двох боків у хаті.
Трохи зліва біля входу має піч стояти.-
Взяв дід глини, зліпив пічку, на місце поставив.-
А тут посуд поставимо, де повище справа.-
Зліпив глечики маленькі, на великі схожі,
В яких зерно зберігали у хаті у кожній. -
Ці чотири шматки глини просто розкачаєм,
Зробим стовпи, які хату на собі тримають.
Ще зосталось трохи глини. Щоб не пропадати,
А давайте зліпим маму, що порає в хаті?!
- Зробим, зробим! – закричала радісно малеча.
Дідусь виліпив із глини ноги, руки, плечі,
Голову. Усе приладив до тулуба вправно.
- А яку вона робити буде в хаті справу?
- Хай зерно тре! – А і справді! – з того, що залишив,
Дідусь зліпив зернотерку. Непогана вийшла.
Приладнав ту зернотерку у кутку хатини,
А над нею схилилася фігурка людини.
- От і все! Скінчилась глина. Тепер в піч запхаєм.
Адже іграшка міцною у нас бути має!
Скоро посуду наліпить усякого тато.
Буде його випалювати, випалить і хату.
Діти, хоч і засмутились, що треба чекати,
Доки можна уже буде з іграшкою грати,
Та послухалися діда, бо ж його любили.
Розвернулися й до батька гуртом полетіли
Поспитатися: чи довго ще йому робити –
Коли посуду наліпить й буде піч топити.
А дідусь услід дивився малим онучатам,
Хоч на мить йому хотілось також малим стати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
