Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Іграшка
- Зроби! Зроби нам , дідусю, іграшкову хату!
Дід не довго й опирався настирній малечі.
Узяв глини, що лежала в купі біля печі.
Колись горщики в тій печі випалював. Нині
Передав ту свою справу найстаршому сину.
Руки досі пам’ятають, як посуд ліпили,
Хоч колишньої немає уже у них сили.
Вправні руки глину місять та млинці качають,
А дідусь малих, при тому, розуму навчає:
- Із млинця оцього зробим найперше підлогу.
Далі стіни з усіх боків доточим до того.
Дах, напевно що, не будем робити у хаті,
Бо вам важко буде в неї тоді зазирати.
З цього боку зробим двері, навпроти – віконце,
В яке буде зазирати щодня наше сонце.
Тепер зробим підвищення з двох боків у хаті.
Трохи зліва біля входу має піч стояти.-
Взяв дід глини, зліпив пічку, на місце поставив.-
А тут посуд поставимо, де повище справа.-
Зліпив глечики маленькі, на великі схожі,
В яких зерно зберігали у хаті у кожній. -
Ці чотири шматки глини просто розкачаєм,
Зробим стовпи, які хату на собі тримають.
Ще зосталось трохи глини. Щоб не пропадати,
А давайте зліпим маму, що порає в хаті?!
- Зробим, зробим! – закричала радісно малеча.
Дідусь виліпив із глини ноги, руки, плечі,
Голову. Усе приладив до тулуба вправно.
- А яку вона робити буде в хаті справу?
- Хай зерно тре! – А і справді! – з того, що залишив,
Дідусь зліпив зернотерку. Непогана вийшла.
Приладнав ту зернотерку у кутку хатини,
А над нею схилилася фігурка людини.
- От і все! Скінчилась глина. Тепер в піч запхаєм.
Адже іграшка міцною у нас бути має!
Скоро посуду наліпить усякого тато.
Буде його випалювати, випалить і хату.
Діти, хоч і засмутились, що треба чекати,
Доки можна уже буде з іграшкою грати,
Та послухалися діда, бо ж його любили.
Розвернулися й до батька гуртом полетіли
Поспитатися: чи довго ще йому робити –
Коли посуду наліпить й буде піч топити.
А дідусь услід дивився малим онучатам,
Хоч на мить йому хотілось також малим стати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іграшка
Археолог Валерія Козловська під час її перших самостійних розкопок 1916 року в селі Сушківці на Черкащині знайшла модель трипільського житла на чотирьох ніжках, яка датується другою половиною IV тисячоліття до нашої ери
Обступили внуки діда та й стали прохати:
- Зроби! Зроби нам , дідусю, іграшкову хату!
Дід не довго й опирався настирній малечі.
Узяв глини, що лежала в купі біля печі.
Колись горщики в тій печі випалював. Нині
Передав ту свою справу найстаршому сину.
Руки досі пам’ятають, як посуд ліпили,
Хоч колишньої немає уже у них сили.
Вправні руки глину місять та млинці качають,
А дідусь малих, при тому, розуму навчає:
- Із млинця оцього зробим найперше підлогу.
Далі стіни з усіх боків доточим до того.
Дах, напевно що, не будем робити у хаті,
Бо вам важко буде в неї тоді зазирати.
З цього боку зробим двері, навпроти – віконце,
В яке буде зазирати щодня наше сонце.
Тепер зробим підвищення з двох боків у хаті.
Трохи зліва біля входу має піч стояти.-
Взяв дід глини, зліпив пічку, на місце поставив.-
А тут посуд поставимо, де повище справа.-
Зліпив глечики маленькі, на великі схожі,
В яких зерно зберігали у хаті у кожній. -
Ці чотири шматки глини просто розкачаєм,
Зробим стовпи, які хату на собі тримають.
Ще зосталось трохи глини. Щоб не пропадати,
А давайте зліпим маму, що порає в хаті?!
- Зробим, зробим! – закричала радісно малеча.
Дідусь виліпив із глини ноги, руки, плечі,
Голову. Усе приладив до тулуба вправно.
- А яку вона робити буде в хаті справу?
- Хай зерно тре! – А і справді! – з того, що залишив,
Дідусь зліпив зернотерку. Непогана вийшла.
Приладнав ту зернотерку у кутку хатини,
А над нею схилилася фігурка людини.
- От і все! Скінчилась глина. Тепер в піч запхаєм.
Адже іграшка міцною у нас бути має!
Скоро посуду наліпить усякого тато.
Буде його випалювати, випалить і хату.
Діти, хоч і засмутились, що треба чекати,
Доки можна уже буде з іграшкою грати,
Та послухалися діда, бо ж його любили.
Розвернулися й до батька гуртом полетіли
Поспитатися: чи довго ще йому робити –
Коли посуду наліпить й буде піч топити.
А дідусь услід дивився малим онучатам,
Хоч на мить йому хотілось також малим стати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
