- Татусю, чому свині верещать
По всім селі, неначе їх хтось ріже?
- А таки ріжуть, щоби з м’ясом свіжим
Усім свята Різдвяні зустрічать.
Сьогодні, синку, Спиридона день.
Уже на літо сонце повертає,
Коротша ніч, день, навпаки, зростає,
Хоча зима не ділася ніде,
А на мороз все більше поверта…
- А хто такий той Спиридон, не знаю?
Чому його у цей день відзначають?-
Допитливий хлопчина запитав.
- Про Спиридона дідуся спитай.
Розповідав колись мені малому.
Та скільки літ минуло вже по тому…
Дідусь якраз з порогу сніг змітав,
Отож , ходить далеко не прийшлось.
- Дідусю, розкажи про Спиридона!
- Чекай, онучку. Ну, куди ти гониш?
Іди до хати. Я закінчу ось
Мести поріг та і також зайду.
Чого б то нам стояти на порозі?
Ми тут і закоцюбнем на морозі.
- Так-так, дідуню. Я до хати. Жду!
Онучок під тепленьку грубу всівсь,
Замерзлі руки став відігрівати.
Тут і дідусь слідом зайшов до хати:
- Ну, що, онучку, ти уже зігрівсь?
Кожуха зняв, теж попід грубку сів
І вже тоді неспішно став казати:
- Було то літ тому назад багато.
В селі одному чоловічок жив,
Що Спиридоном звався. Смілий він
Такий був - навіть, відьом не боявся.
На тому, як боротись з ними, знався.
Хоч молодим в селі був не один
Із парубків, та ж гарний ще й який.
За ним дівчата табуном ходили.
Одна, так ледве поглядом не їла.
Горнулася до нього. Та він їй
Дав одкоша, як вже нахабно пхалась.
А вона ж, клята, відьмою була.
Як посварились, стала така зла.
Що уночі задушить, нахвалялась.
І ось настала темна-темна ніч.
Прийшла вона душити Спиридона
Та думала, що він давно вже сонний.
Він не склепив же й очі, звісна річ.
І чує – вона в кішку обернулась,
Крадеться тихо, очі аж горять.
На груди йому кинулась, він – хвать
За хвіст її. Вона і не сіпнулась,
Як він її об землю тільки хрясь.
Вона і здохла. Викинув до рову.
А вранці люди вигнали корови
Аж мертва жінка звідкись узялась.
Ну, поховали. На могилі хрест
Поставили та й справили поминки,
Бо ж думали, що то звичайна жінка.
Тим часом відьми вже зібрались десь
На раду. Бо ж дізналися вони,
Що їхня мертва. І ті відьми кляті
Рішили Спиридона розірвати
На шмаття й так розправитися з ним.
Бо ж відьми, кажуть, всі гуртом живуть,
Одна за одну мстяться. Порішили
Та виконати все то поспішили.
Лиш ніч, щоб була темна-темна ждуть.
І от настала ота темна ніч.
Зібрались відьми та і полетіли,
У хаті вбити парубка хотіли.
Та ж він не став чекати, звісна річ.
До відьми на могилу поспішив
Та на хресті усівсь на тій могилі.
А хрест, по-перше, має таку силу,
Що вмить його невидимим зробив
Для відьм. Крім того, доки він сидить
На тім хресті – не може відьма встати
З могили, Спиридона щоб дістати.
Аж ось уже і небокрай шумить.
Злетілись відьми, хату оточили,
У неї впхались, а нема його.
Тож на могилу подались бігом,
Туди-сюди круг неї походили –
Не бачать Спиридона. Коли враз
З могили відьма мертва одізвалась:
«Він на хресті! Я встати намагалась,
Але не можу!» Відьми в той же час
І здогадалися, про кого річ.
Хоч і не бачать, але радять раду,
Як би з хреста отого хлопця звадить,
Поки іще навколо глупа ніч.
Коли, нарешті мовила одна:
- А летимо до Києва скоріше,
Там відьма є відома, наймудріша.
Як його взяти, раду дасть вона.
І полетіли… Скоро вже й назад
Вернулися. І з ними відьма знана.
Вона навкруг все обійшла старанно,
Понюхала і каже: - Буде лад,
Як зберете недо́гарків свічок
Дванадцять штук. Тоді ми хрест підпалим,
На землю Спиридона того звалим
І візьмемо за тепленький бочок!»
Вмить розлетілись відьми, почали
Недогарки по всім селу збирати.
Тихенько прошмигнули по всіх хатах,
Зібрали, засвітили узяли
Та й заходились хрест палити тим.
Свічки горять і хрест потроху тліє,
Ізнизу усе тоншає, маліє.
А бідний Спиридон сидить на нім
І бачить, що хрест скоро упаде
І біда буде. Став тоді молитись,
У Господа небесного проситись,
Нехай на поміч парубку прийде:
- О, Боже, своє чудо сотвори,
Укороти хоч трохи тої ночі,
Бо ранку не побачать мої очі!..
І раптом тої самої пори
«Ку-ку-рі-ку!» почулось голосне.
Всі відьми розлетілись на всі боки -
Хто куди встиг. Адже їх сила, поки
Півні не піли перед новим днем.
Отак лишився Спиридон живий,
Адже Бог ночі вкоротив для нього,
Навіки так й зосталося від того –
Коротша ніч, як Спиридон святий.