Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про святого Спиридона
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про святого Спиридона
- Татусю, чому свині верещать
По всім селі, неначе їх хтось ріже?
- А таки ріжуть, щоби з м’ясом свіжим
Усім свята Різдвяні зустрічать.
Сьогодні, синку, Спиридона день.
Уже на літо сонце повертає,
Коротша ніч, день, навпаки, зростає,
Хоча зима не ділася ніде,
А на мороз все більше поверта…
- А хто такий той Спиридон, не знаю?
Чому його у цей день відзначають?-
Допитливий хлопчина запитав.
- Про Спиридона дідуся спитай.
Розповідав колись мені малому.
Та скільки літ минуло вже по тому…
Дідусь якраз з порогу сніг змітав,
Отож , ходить далеко не прийшлось.
- Дідусю, розкажи про Спиридона!
- Чекай, онучку. Ну, куди ти гониш?
Іди до хати. Я закінчу ось
Мести поріг та і також зайду.
Чого б то нам стояти на порозі?
Ми тут і закоцюбнем на морозі.
- Так-так, дідуню. Я до хати. Жду!
Онучок під тепленьку грубу всівсь,
Замерзлі руки став відігрівати.
Тут і дідусь слідом зайшов до хати:
- Ну, що, онучку, ти уже зігрівсь?
Кожуха зняв, теж попід грубку сів
І вже тоді неспішно став казати:
- Було то літ тому назад багато.
В селі одному чоловічок жив,
Що Спиридоном звався. Смілий він
Такий був - навіть, відьом не боявся.
На тому, як боротись з ними, знався.
Хоч молодим в селі був не один
Із парубків, та ж гарний ще й який.
За ним дівчата табуном ходили.
Одна, так ледве поглядом не їла.
Горнулася до нього. Та він їй
Дав одкоша, як вже нахабно пхалась.
А вона ж, клята, відьмою була.
Як посварились, стала така зла.
Що уночі задушить, нахвалялась.
І ось настала темна-темна ніч.
Прийшла вона душити Спиридона
Та думала, що він давно вже сонний.
Він не склепив же й очі, звісна річ.
І чує – вона в кішку обернулась,
Крадеться тихо, очі аж горять.
На груди йому кинулась, він – хвать
За хвіст її. Вона і не сіпнулась,
Як він її об землю тільки хрясь.
Вона і здохла. Викинув до рову.
А вранці люди вигнали корови
Аж мертва жінка звідкись узялась.
Ну, поховали. На могилі хрест
Поставили та й справили поминки,
Бо ж думали, що то звичайна жінка.
Тим часом відьми вже зібрались десь
На раду. Бо ж дізналися вони,
Що їхня мертва. І ті відьми кляті
Рішили Спиридона розірвати
На шмаття й так розправитися з ним.
Бо ж відьми, кажуть, всі гуртом живуть,
Одна за одну мстяться. Порішили
Та виконати все то поспішили.
Лиш ніч, щоб була темна-темна ждуть.
І от настала ота темна ніч.
Зібрались відьми та і полетіли,
У хаті вбити парубка хотіли.
Та ж він не став чекати, звісна річ.
До відьми на могилу поспішив
Та на хресті усівсь на тій могилі.
А хрест, по-перше, має таку силу,
Що вмить його невидимим зробив
Для відьм. Крім того, доки він сидить
На тім хресті – не може відьма встати
З могили, Спиридона щоб дістати.
Аж ось уже і небокрай шумить.
Злетілись відьми, хату оточили,
У неї впхались, а нема його.
Тож на могилу подались бігом,
Туди-сюди круг неї походили –
Не бачать Спиридона. Коли враз
З могили відьма мертва одізвалась:
«Він на хресті! Я встати намагалась,
Але не можу!» Відьми в той же час
І здогадалися, про кого річ.
Хоч і не бачать, але радять раду,
Як би з хреста отого хлопця звадить,
Поки іще навколо глупа ніч.
Коли, нарешті мовила одна:
- А летимо до Києва скоріше,
Там відьма є відома, наймудріша.
Як його взяти, раду дасть вона.
І полетіли… Скоро вже й назад
Вернулися. І з ними відьма знана.
Вона навкруг все обійшла старанно,
Понюхала і каже: - Буде лад,
Як зберете недо́гарків свічок
Дванадцять штук. Тоді ми хрест підпалим,
На землю Спиридона того звалим
І візьмемо за тепленький бочок!»
Вмить розлетілись відьми, почали
Недогарки по всім селу збирати.
Тихенько прошмигнули по всіх хатах,
Зібрали, засвітили узяли
Та й заходились хрест палити тим.
Свічки горять і хрест потроху тліє,
Ізнизу усе тоншає, маліє.
А бідний Спиридон сидить на нім
І бачить, що хрест скоро упаде
І біда буде. Став тоді молитись,
У Господа небесного проситись,
Нехай на поміч парубку прийде:
- О, Боже, своє чудо сотвори,
Укороти хоч трохи тої ночі,
Бо ранку не побачать мої очі!..
І раптом тої самої пори
«Ку-ку-рі-ку!» почулось голосне.
Всі відьми розлетілись на всі боки -
Хто куди встиг. Адже їх сила, поки
Півні не піли перед новим днем.
Отак лишився Спиридон живий,
Адже Бог ночі вкоротив для нього,
Навіки так й зосталося від того –
Коротша ніч, як Спиридон святий.
По всім селі, неначе їх хтось ріже?
- А таки ріжуть, щоби з м’ясом свіжим
Усім свята Різдвяні зустрічать.
Сьогодні, синку, Спиридона день.
Уже на літо сонце повертає,
Коротша ніч, день, навпаки, зростає,
Хоча зима не ділася ніде,
А на мороз все більше поверта…
- А хто такий той Спиридон, не знаю?
Чому його у цей день відзначають?-
Допитливий хлопчина запитав.
- Про Спиридона дідуся спитай.
Розповідав колись мені малому.
Та скільки літ минуло вже по тому…
Дідусь якраз з порогу сніг змітав,
Отож , ходить далеко не прийшлось.
- Дідусю, розкажи про Спиридона!
- Чекай, онучку. Ну, куди ти гониш?
Іди до хати. Я закінчу ось
Мести поріг та і також зайду.
Чого б то нам стояти на порозі?
Ми тут і закоцюбнем на морозі.
- Так-так, дідуню. Я до хати. Жду!
Онучок під тепленьку грубу всівсь,
Замерзлі руки став відігрівати.
Тут і дідусь слідом зайшов до хати:
- Ну, що, онучку, ти уже зігрівсь?
Кожуха зняв, теж попід грубку сів
І вже тоді неспішно став казати:
- Було то літ тому назад багато.
В селі одному чоловічок жив,
Що Спиридоном звався. Смілий він
Такий був - навіть, відьом не боявся.
На тому, як боротись з ними, знався.
Хоч молодим в селі був не один
Із парубків, та ж гарний ще й який.
За ним дівчата табуном ходили.
Одна, так ледве поглядом не їла.
Горнулася до нього. Та він їй
Дав одкоша, як вже нахабно пхалась.
А вона ж, клята, відьмою була.
Як посварились, стала така зла.
Що уночі задушить, нахвалялась.
І ось настала темна-темна ніч.
Прийшла вона душити Спиридона
Та думала, що він давно вже сонний.
Він не склепив же й очі, звісна річ.
І чує – вона в кішку обернулась,
Крадеться тихо, очі аж горять.
На груди йому кинулась, він – хвать
За хвіст її. Вона і не сіпнулась,
Як він її об землю тільки хрясь.
Вона і здохла. Викинув до рову.
А вранці люди вигнали корови
Аж мертва жінка звідкись узялась.
Ну, поховали. На могилі хрест
Поставили та й справили поминки,
Бо ж думали, що то звичайна жінка.
Тим часом відьми вже зібрались десь
На раду. Бо ж дізналися вони,
Що їхня мертва. І ті відьми кляті
Рішили Спиридона розірвати
На шмаття й так розправитися з ним.
Бо ж відьми, кажуть, всі гуртом живуть,
Одна за одну мстяться. Порішили
Та виконати все то поспішили.
Лиш ніч, щоб була темна-темна ждуть.
І от настала ота темна ніч.
Зібрались відьми та і полетіли,
У хаті вбити парубка хотіли.
Та ж він не став чекати, звісна річ.
До відьми на могилу поспішив
Та на хресті усівсь на тій могилі.
А хрест, по-перше, має таку силу,
Що вмить його невидимим зробив
Для відьм. Крім того, доки він сидить
На тім хресті – не може відьма встати
З могили, Спиридона щоб дістати.
Аж ось уже і небокрай шумить.
Злетілись відьми, хату оточили,
У неї впхались, а нема його.
Тож на могилу подались бігом,
Туди-сюди круг неї походили –
Не бачать Спиридона. Коли враз
З могили відьма мертва одізвалась:
«Він на хресті! Я встати намагалась,
Але не можу!» Відьми в той же час
І здогадалися, про кого річ.
Хоч і не бачать, але радять раду,
Як би з хреста отого хлопця звадить,
Поки іще навколо глупа ніч.
Коли, нарешті мовила одна:
- А летимо до Києва скоріше,
Там відьма є відома, наймудріша.
Як його взяти, раду дасть вона.
І полетіли… Скоро вже й назад
Вернулися. І з ними відьма знана.
Вона навкруг все обійшла старанно,
Понюхала і каже: - Буде лад,
Як зберете недо́гарків свічок
Дванадцять штук. Тоді ми хрест підпалим,
На землю Спиридона того звалим
І візьмемо за тепленький бочок!»
Вмить розлетілись відьми, почали
Недогарки по всім селу збирати.
Тихенько прошмигнули по всіх хатах,
Зібрали, засвітили узяли
Та й заходились хрест палити тим.
Свічки горять і хрест потроху тліє,
Ізнизу усе тоншає, маліє.
А бідний Спиридон сидить на нім
І бачить, що хрест скоро упаде
І біда буде. Став тоді молитись,
У Господа небесного проситись,
Нехай на поміч парубку прийде:
- О, Боже, своє чудо сотвори,
Укороти хоч трохи тої ночі,
Бо ранку не побачать мої очі!..
І раптом тої самої пори
«Ку-ку-рі-ку!» почулось голосне.
Всі відьми розлетілись на всі боки -
Хто куди встиг. Адже їх сила, поки
Півні не піли перед новим днем.
Отак лишився Спиридон живий,
Адже Бог ночі вкоротив для нього,
Навіки так й зосталося від того –
Коротша ніч, як Спиридон святий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
