Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про святого Спиридона
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про святого Спиридона
- Татусю, чому свині верещать
По всім селі, неначе їх хтось ріже?
- А таки ріжуть, щоби з м’ясом свіжим
Усім свята Різдвяні зустрічать.
Сьогодні, синку, Спиридона день.
Уже на літо сонце повертає,
Коротша ніч, день, навпаки, зростає,
Хоча зима не ділася ніде,
А на мороз все більше поверта…
- А хто такий той Спиридон, не знаю?
Чому його у цей день відзначають?-
Допитливий хлопчина запитав.
- Про Спиридона дідуся спитай.
Розповідав колись мені малому.
Та скільки літ минуло вже по тому…
Дідусь якраз з порогу сніг змітав,
Отож , ходить далеко не прийшлось.
- Дідусю, розкажи про Спиридона!
- Чекай, онучку. Ну, куди ти гониш?
Іди до хати. Я закінчу ось
Мести поріг та і також зайду.
Чого б то нам стояти на порозі?
Ми тут і закоцюбнем на морозі.
- Так-так, дідуню. Я до хати. Жду!
Онучок під тепленьку грубу всівсь,
Замерзлі руки став відігрівати.
Тут і дідусь слідом зайшов до хати:
- Ну, що, онучку, ти уже зігрівсь?
Кожуха зняв, теж попід грубку сів
І вже тоді неспішно став казати:
- Було то літ тому назад багато.
В селі одному чоловічок жив,
Що Спиридоном звався. Смілий він
Такий був - навіть, відьом не боявся.
На тому, як боротись з ними, знався.
Хоч молодим в селі був не один
Із парубків, та ж гарний ще й який.
За ним дівчата табуном ходили.
Одна, так ледве поглядом не їла.
Горнулася до нього. Та він їй
Дав одкоша, як вже нахабно пхалась.
А вона ж, клята, відьмою була.
Як посварились, стала така зла.
Що уночі задушить, нахвалялась.
І ось настала темна-темна ніч.
Прийшла вона душити Спиридона
Та думала, що він давно вже сонний.
Він не склепив же й очі, звісна річ.
І чує – вона в кішку обернулась,
Крадеться тихо, очі аж горять.
На груди йому кинулась, він – хвать
За хвіст її. Вона і не сіпнулась,
Як він її об землю тільки хрясь.
Вона і здохла. Викинув до рову.
А вранці люди вигнали корови
Аж мертва жінка звідкись узялась.
Ну, поховали. На могилі хрест
Поставили та й справили поминки,
Бо ж думали, що то звичайна жінка.
Тим часом відьми вже зібрались десь
На раду. Бо ж дізналися вони,
Що їхня мертва. І ті відьми кляті
Рішили Спиридона розірвати
На шмаття й так розправитися з ним.
Бо ж відьми, кажуть, всі гуртом живуть,
Одна за одну мстяться. Порішили
Та виконати все то поспішили.
Лиш ніч, щоб була темна-темна ждуть.
І от настала ота темна ніч.
Зібрались відьми та і полетіли,
У хаті вбити парубка хотіли.
Та ж він не став чекати, звісна річ.
До відьми на могилу поспішив
Та на хресті усівсь на тій могилі.
А хрест, по-перше, має таку силу,
Що вмить його невидимим зробив
Для відьм. Крім того, доки він сидить
На тім хресті – не може відьма встати
З могили, Спиридона щоб дістати.
Аж ось уже і небокрай шумить.
Злетілись відьми, хату оточили,
У неї впхались, а нема його.
Тож на могилу подались бігом,
Туди-сюди круг неї походили –
Не бачать Спиридона. Коли враз
З могили відьма мертва одізвалась:
«Він на хресті! Я встати намагалась,
Але не можу!» Відьми в той же час
І здогадалися, про кого річ.
Хоч і не бачать, але радять раду,
Як би з хреста отого хлопця звадить,
Поки іще навколо глупа ніч.
Коли, нарешті мовила одна:
- А летимо до Києва скоріше,
Там відьма є відома, наймудріша.
Як його взяти, раду дасть вона.
І полетіли… Скоро вже й назад
Вернулися. І з ними відьма знана.
Вона навкруг все обійшла старанно,
Понюхала і каже: - Буде лад,
Як зберете недо́гарків свічок
Дванадцять штук. Тоді ми хрест підпалим,
На землю Спиридона того звалим
І візьмемо за тепленький бочок!»
Вмить розлетілись відьми, почали
Недогарки по всім селу збирати.
Тихенько прошмигнули по всіх хатах,
Зібрали, засвітили узяли
Та й заходились хрест палити тим.
Свічки горять і хрест потроху тліє,
Ізнизу усе тоншає, маліє.
А бідний Спиридон сидить на нім
І бачить, що хрест скоро упаде
І біда буде. Став тоді молитись,
У Господа небесного проситись,
Нехай на поміч парубку прийде:
- О, Боже, своє чудо сотвори,
Укороти хоч трохи тої ночі,
Бо ранку не побачать мої очі!..
І раптом тої самої пори
«Ку-ку-рі-ку!» почулось голосне.
Всі відьми розлетілись на всі боки -
Хто куди встиг. Адже їх сила, поки
Півні не піли перед новим днем.
Отак лишився Спиридон живий,
Адже Бог ночі вкоротив для нього,
Навіки так й зосталося від того –
Коротша ніч, як Спиридон святий.
По всім селі, неначе їх хтось ріже?
- А таки ріжуть, щоби з м’ясом свіжим
Усім свята Різдвяні зустрічать.
Сьогодні, синку, Спиридона день.
Уже на літо сонце повертає,
Коротша ніч, день, навпаки, зростає,
Хоча зима не ділася ніде,
А на мороз все більше поверта…
- А хто такий той Спиридон, не знаю?
Чому його у цей день відзначають?-
Допитливий хлопчина запитав.
- Про Спиридона дідуся спитай.
Розповідав колись мені малому.
Та скільки літ минуло вже по тому…
Дідусь якраз з порогу сніг змітав,
Отож , ходить далеко не прийшлось.
- Дідусю, розкажи про Спиридона!
- Чекай, онучку. Ну, куди ти гониш?
Іди до хати. Я закінчу ось
Мести поріг та і також зайду.
Чого б то нам стояти на порозі?
Ми тут і закоцюбнем на морозі.
- Так-так, дідуню. Я до хати. Жду!
Онучок під тепленьку грубу всівсь,
Замерзлі руки став відігрівати.
Тут і дідусь слідом зайшов до хати:
- Ну, що, онучку, ти уже зігрівсь?
Кожуха зняв, теж попід грубку сів
І вже тоді неспішно став казати:
- Було то літ тому назад багато.
В селі одному чоловічок жив,
Що Спиридоном звався. Смілий він
Такий був - навіть, відьом не боявся.
На тому, як боротись з ними, знався.
Хоч молодим в селі був не один
Із парубків, та ж гарний ще й який.
За ним дівчата табуном ходили.
Одна, так ледве поглядом не їла.
Горнулася до нього. Та він їй
Дав одкоша, як вже нахабно пхалась.
А вона ж, клята, відьмою була.
Як посварились, стала така зла.
Що уночі задушить, нахвалялась.
І ось настала темна-темна ніч.
Прийшла вона душити Спиридона
Та думала, що він давно вже сонний.
Він не склепив же й очі, звісна річ.
І чує – вона в кішку обернулась,
Крадеться тихо, очі аж горять.
На груди йому кинулась, він – хвать
За хвіст її. Вона і не сіпнулась,
Як він її об землю тільки хрясь.
Вона і здохла. Викинув до рову.
А вранці люди вигнали корови
Аж мертва жінка звідкись узялась.
Ну, поховали. На могилі хрест
Поставили та й справили поминки,
Бо ж думали, що то звичайна жінка.
Тим часом відьми вже зібрались десь
На раду. Бо ж дізналися вони,
Що їхня мертва. І ті відьми кляті
Рішили Спиридона розірвати
На шмаття й так розправитися з ним.
Бо ж відьми, кажуть, всі гуртом живуть,
Одна за одну мстяться. Порішили
Та виконати все то поспішили.
Лиш ніч, щоб була темна-темна ждуть.
І от настала ота темна ніч.
Зібрались відьми та і полетіли,
У хаті вбити парубка хотіли.
Та ж він не став чекати, звісна річ.
До відьми на могилу поспішив
Та на хресті усівсь на тій могилі.
А хрест, по-перше, має таку силу,
Що вмить його невидимим зробив
Для відьм. Крім того, доки він сидить
На тім хресті – не може відьма встати
З могили, Спиридона щоб дістати.
Аж ось уже і небокрай шумить.
Злетілись відьми, хату оточили,
У неї впхались, а нема його.
Тож на могилу подались бігом,
Туди-сюди круг неї походили –
Не бачать Спиридона. Коли враз
З могили відьма мертва одізвалась:
«Він на хресті! Я встати намагалась,
Але не можу!» Відьми в той же час
І здогадалися, про кого річ.
Хоч і не бачать, але радять раду,
Як би з хреста отого хлопця звадить,
Поки іще навколо глупа ніч.
Коли, нарешті мовила одна:
- А летимо до Києва скоріше,
Там відьма є відома, наймудріша.
Як його взяти, раду дасть вона.
І полетіли… Скоро вже й назад
Вернулися. І з ними відьма знана.
Вона навкруг все обійшла старанно,
Понюхала і каже: - Буде лад,
Як зберете недо́гарків свічок
Дванадцять штук. Тоді ми хрест підпалим,
На землю Спиридона того звалим
І візьмемо за тепленький бочок!»
Вмить розлетілись відьми, почали
Недогарки по всім селу збирати.
Тихенько прошмигнули по всіх хатах,
Зібрали, засвітили узяли
Та й заходились хрест палити тим.
Свічки горять і хрест потроху тліє,
Ізнизу усе тоншає, маліє.
А бідний Спиридон сидить на нім
І бачить, що хрест скоро упаде
І біда буде. Став тоді молитись,
У Господа небесного проситись,
Нехай на поміч парубку прийде:
- О, Боже, своє чудо сотвори,
Укороти хоч трохи тої ночі,
Бо ранку не побачать мої очі!..
І раптом тої самої пори
«Ку-ку-рі-ку!» почулось голосне.
Всі відьми розлетілись на всі боки -
Хто куди встиг. Адже їх сила, поки
Півні не піли перед новим днем.
Отак лишився Спиридон живий,
Адже Бог ночі вкоротив для нього,
Навіки так й зосталося від того –
Коротша ніч, як Спиридон святий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
