Ниньки люди люблять цитувати святе письмо, підводячи до мудрих висновків. Ось, наприклад, отака фейсбучна мудра мисль учора облетіла інтернет:
"Згадайте, що казав Ісус про бідну вдову, яка кинула лише пару монет : "вона віддала все, що мала". А про багатія, який пожертвував певну суму 'сказав:" він віддав від ізбитку свого".
Тільки Господь бачить хто дає від ізбитку, а хто від щирого серця, все що має."
Дехто чхне та піде далі серйозними справами займатися. А дарма, бо щось тут є. Спробую перекласти цю історію з релігійної на побутову мову.
"Матір віддає синові найдорогоцінніше - здоров'я, час, любов. А теща - лопату".
Узагальнювати таку тезу, звісно, не варто, оскільки тещі є такі, що і матері не потрібно. Якщо та матір п'є, дитину б'є, а про виховання не думає взагалі.
Є й інша сторона медалі - практична. Існує народна приказка: "На тобі, Боже, що мені негоже". А якщо не вкручувати сюди бога, то то можна сказати так: "Ось, тобі, куме, рвані штани. Бери, бо твої годяться тільки на ганчірки".
Наче людина й добра, але та доброта виглядає як сміттєвий бак. Самому важко виносити непотріб на смітник, то хай родич це зробить. І сили збережуться, і хата стане чистішою. А на додачу назвуть ще й сердечним добряком. Ловко?
Є ще більш витонченіші хитруни. Брат братові каже:
"Позич сотню до получки".
А рідна кровиночка братану в руки тиць півсотні і копняком під зад. А в спину: "Більше не можу. Немає грошей. Завтра золоту коронку на зуб ставитиму, а жінка записала болонку до грумера. Стрижка дорого обходиться. Так що потерпи, приходь наступного місяця".
А в мене одна і та ж халепа, якої позбутися не можу: годую котів та собачок, яких прибила війна до мого порогу. Часом, грошей вистачає, часом - ні. Ну, то таке, у кожного своя біда, свої проблеми. Але мені, фактично, пощастило, оскільки вчасно склав два плюс два і вдарив у фейсбучні дзіони. І люди відгукнулися! Той трохи грошенят надіслав, той корму. Стало легше дихати. Але тривога не полишає, оскільки одноразова допомога не вирішує проблему, тут потрібна постійна увага.
Тож якщо у вас зіпсувалися крупи чи є щось поживне для тваринок - надсилайте. Моя хвостата братія все те з'їсть, аж за вухами лящатиме. Я крупи мию, видвляю жучків та міль, варю, додаю туди що треба . Таким чином і вівці цілі, і вовки ситі.
Але це тільки краплинка у морі загальної біди.
У мене померла теща, хата стоїть порожньою. Меблі та побутову утвар перетягнули в мою хату. Воду відключили, насосну станцію прилаштував до своєї артезіанську свердловини ще перед війною..
Аж тут прийшла комісія з селищної ради, хап за горлянку і кажуть:
- Давайте хату, ми тут солдатів з ротації прилаштуємо.
- Гаразд,-кажу. - Ходімо, подивимося що потрібно зробити, аби це було комфортно.
А в хаті пустка! Ні стільця, ні ліжка. Тільки капустини розкладені на поліетилені та кілька гарбузів.
Секретарка в крик!
- Де меблі? Де ліжка? Де нагрівач для води? Де насосна станція? Де дрова? Ми ж знаємо, що тут усе було! Як тут жити?
Кажу: - Два роки тому перетягнули все в мою хату. Добре, що встигли, бр через пару тижнів злодії повиламували замки і в хаті, і в літній кухні. Шукали чим поживитися. Ви ж про це знаєте. Замки прилаштував нові, ще й цепи для бичків навісив.
- То що ж робити?
- Ну, ліжка я дам, є дві штуки. Стола, стільці, тумбочку, миски, ложки, телевізора, чайника...
- А насосну станцію?
- Є у мене одна, зайва. Але в ній згорів двигун. Потрібен ремонт.
- А. дрова?
- Дрова хай купить селищна рада. Одну машину. Вийде недорого, тисяч десять.
- А у вас немає?
- Є. Але в тій хаті, де живу з дружиною.
- Так дайте половину.
- А як нам до кінця зими дотягнути? А хто ті дрова перевезе сюди?
- Ну, знаєте, нині війна, мусите ділитися. В окопах набагато складніше.
- Гаразд,-кажу. - Давайте гроші, я сам все зроблю.
- Грошей немає. Візьміть кредит у банку та допоможіть місцевій владі та солдатам.
- Але ж є інший варіант! Ні грошей не треба, ні мороки.
- Який?
- У вашої рідної сестри пуста хата напроти моєї. Там є все: інтернет, електроопалення, вода, газ, шість ліжок у чотирьох кімнатах, джакузі, супутникова тарілка. Хата пуста, бо родина виїхала за кордон. Я, до речі, їхнього бультер'єра щодня годую. Власним коштом.
Людоньки! Якби ви бачили як жіночка на мене кричала! Селищна голова теж підключилася.
- Цю хату не для того будували, аби там жили якісь бомжі. Приїдуть господарі, то що вони скажуть? Нащо пустили туди невідомих людей?
- Так позвоніть їй, поясніть ситуацію!
- Будеш мені вказувати, що робити, холопе?
- Є ще один варіант. Дуже хороший...
- ???
- В кінці нашого села є двоповерхова дача з дуба, на шість кімнат. Там є і лазня, і ставочок з коропами та фонтанчиком. Навіть акваріум зі скорпенами є. Це ваша дача. Ви її показували якось у фейсбуці. Там теж ніхто не живе. Хоча є охоронець. Зарплатню отримує неабияку. Хай туди вселиться взвод солдатів з ротації. Буде вам і охорона безкоштовна, і любов до батьківщини продемонструєте власним благородним прикладом...
Матюччя, яке вилітало з рота селищної голови чорними патьоками розлилося над хатами та верхівками віковічних сосен. Сороки та ворони, які допитливо глипали на чемну розмову людей, розлетілися хто-куди..
Дружина сумно похитала головою і каже:
- Ходімо, чоловіче додому, будемо потроху перевозити до хати моєї матері стільці, столики та кухонне причандалля.
Я погодився, оскільки розумію, що солдатам з ротації не бачити ні джакузі, ні озерця з коропцями, ні акваріума зі скорпенам, ні санвузлу з клектричним обігрівом. А буде наша хата: скромна та проста.
Є і плюс: заборонили годувати бультер'єра. Костомахи відноситиме оекретарка тричі на день. Але, підозрюю, буде нещасне собачатко голодувати.
Сподіваюся, що до кінця тижня облаштуємо хату як слід.. А дрова вже замовив. Оплатив кредитною карткою. Насосну станцію монтуватиму завтра зранку. Не можна людей з окопів селити в необлаштоване житло. Не по-людськи це якось. Чи я помиляюся?

18.12.2023р.