Ще у снігах потоне звично слід,
Між білих дюн розіллє синьку вечір,
Сухий полин у інеї, старечо,
Зігнувши спину, поплететься вбрід
Мов каторжний, що зважився на втечу
З колючих заростей, де сплівся глід.

А ніч мине, розіллється кумач
Багровим запалає клаптем неба,
Відбившись у тополях сухоребрих,
Й сова, не виспавшись, зайдеться в плач,
І сонця підмороженого гребінь
За чорним лісом вклеїться в колаж.

День блисне лиш, й заграють у снігах
Натягнуті дроти, неначе струни,
Мелодію, що вечір їм придумав,
Коли за обрій синій утікав
Уздовж стовпів, які немов би руни,
Й до глоду мерзлого розіллється ріка
Із ліхтарів імлисто жовтим сумом.
01.2023.