Адольфу Романенку

Не викреслити минуле з пам’яті,
Мов на папері невдалий рядок,
І не змити сльозами плями ті,
Що залишила кров на обличчях квіток.
Вривається в сни все давнє й недавнє –
Зривається з постелі людина бліда...
А морок колише руде каштання,
І ніч, мов каштання, руда.

Зіперлась людина на підвіконня,
Ліва рука стисла правий рукав...
Тепер до ранку пливтиме безсоння,
Мов у тісних берегах ріка.
Все промайне, немов на екрані:
Знову війна тебе давить і б’є,
Свастика чорними клешнями краба
Стискує сонце і серце твоє.
В пам’ятну ніч ти біжиш під танки,
Падаєш знову в полин гіркий
І після важкої атаки
Правої не знаходиш руки;
Знову хрипиш і втрачаєш свідомість,
Знову осмислюєш слово «полон»...
Мучить вночі неспокійна совість
І не приходить на виручку сон.
О невеселі твої сивини!
Вони багато розповіли б
Про те, як ти, як інші невинні
Звинувачені в зраді були;
Як золото рили в морози люті
Під вітром, гострим, як леза ножів,
Як заривались під землю люди,
Ховаючи золото своєї душі.

Але ж не забудьте густі сивини,
І те,
Як далеко від Колими
Людство судило справді винних,
Щоб називати невинних Людьми!

Людина зіперлась на підвіконня,
Ліва рука стисла правий рукав...
Мимо пливе і пливе безсоння,
Мов у тісних берегах ріка.
Важко осмислити все відразу:
Чорні години і велич доби,
Космічні польоти
Й атомні бази,
І що – відшукав,
А що – загубив...
Пам’ять ще довго не дасть заснути –
Буде прозріння, гнів, каяття...
Та людина докопається
До справжньої суті,
До глибокої суті життя.

1963
м. Львів

(с) Низовий Іван Данилович
«По-за раєм» (вибрані вірші
та поеми 1960 – 1998 рр.)
Луганськ: Укрроспроммаш. – 2001.
– 200 с., портр. – С. 15 – 16