ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.11.28 19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)

***

Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…

В Горова Леся
2025.11.28 17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.

І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!

Тетяна Левицька
2025.11.28 10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.

Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі

Віктор Кучерук
2025.11.28 06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.

Кіхно Мар'ян Кіхно Мар'ян
2025.11.28 03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова

не чуючи спішить він мимоволі

Світлана Пирогова
2025.11.27 19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.

Євген Федчук
2025.11.27 18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво

Борис Костиря
2025.11.27 12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.

Кіхно Мар'ян Кіхно Мар'ян
2025.11.27 10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен

Микола Дудар
2025.11.27 09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…

Тетяна Левицька
2025.11.27 09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!

Віктор Кучерук
2025.11.27 07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.

Артур Курдіновський
2025.11.27 06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.

Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,

В Горова Леся
2025.11.26 16:55
Туман уранішній осів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.

І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів

Микола Дудар
2025.11.26 15:35
Запровадиш тільки кілька правил…
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…

В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель

Світлана Пирогова
2025.11.26 13:00
Сивий дядечко туман
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07

Гриць Янківська
2025.10.29

Роман Чорношлях
2025.10.27

Лев Маркіян
2025.10.20

Федір Александрович
2025.10.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Чернетка / Вірші

 Мара (my own)

Валентина Саніна-Шлеє (1894?-1989), Нью-Йорк, -
Олександру Вертинському (1889-1957), Москва,
травень 1949

(imagine...)


Хоч би в горлі поросло тобі пір’я!
Я зів’яла!!!??? Теж, пошарпаний мачо!
Тягне соки слов’янське коріння
Із Нью-Йорка. Квітне сяюча вдача.

Від Полісся... Крізь Європу транзитом...
Вбрана чаплею, стрімка, пурхокрила
По новОсвітних евінью-стрітах
Вільно втілюю поезію стилю.

Уяви, таку ж струнку маю талію,
Як в кав’ярні на Сумській, до Совєтов.
А ти, darling, у багні на проталінках
Розмірковуєш про долю поета.

Та листами удавилися б миші!
Й не палають. Незабутня. Довіку.
Порожнеча за лаштунками. Тиша.
І вокзальний мій уклін. Замість ... крику.

Рік ante bellum
_____________________________________
(really...)

Александр Вертинский, Москва –
[Валентине Саниной-Шлее, Нью-Йорк]
апрель 1949


Мыши съели Ваши письма и записки.
Как забвенны "незабвенные" слова!
Как Вы были мне когда-то близки!
Как от Вас кружилась голова!

Я Вас помню юною актрисой.
Внешность... Ноздри, полные огня...
То Вы были Норой, то Ларисой,
То печальною сестрою Беатрисой...
Но играли, в общем, для меня.

А со мной Вы гневно объяснялись,
Голос Ваш мог "потрясать миры"!
И для сцены Вы "практиковались",
Я ж был только "жертвою игры".

Всё тогда, что требовали музы,
Я тащил покорно на алтарь.
Видел в Вас Элеонору Дузе
И не замечал, что Вы - бездарь!

Где теперь Вы вянете, старея?
Годы ловят женщин в сеть морщин.
Так в стакане вянет орхидея,
Если в воду ей не бросить аспирин.

Хорошо, что Вы не здесь, в Союзе.
Что б Вы делали у нас теперь, когда
Наши женщины не вампы, не медузы,
А разумно кончившие вузы
Воины науки и труда!

И живём мы так, чтоб не краснея
Наши дети вспоминали нас.
Впрочем, Вы бездетны. И грустнее
Что же может быть для женщины сейчас?

Скоро полночь. Звуки в доме тише,
Но знакомый шорох узнаю.
Это где-то доедают мыши
Ваши письма - молодость мою.


Александр Вертинский - Валентине Саниной
Харьков
декабрь 1918

Вы стояли в театре, в углу, за кулисами,
А за Вами, словами звеня,
Парикмахер, суфлёр и актёры с актрисами
Потихоньку ругали меня.

Кто-то злобно шипел: «Молодой, да удаленький.
Вот кто за нос умеет водить».
И тогда Вы сказали: «Послушайте, маленький,
Можно мне Вас тихонько любить?»

Вот окончен концерт... Помню степь белоснежную..
На вокзале Ваш мягкий поклон.
В этот вечер Вы были особенно нежною,
Как лампадка у старых икон...

А потом — города, степь, дороги, проталинки...
Я забыл то, чего не хотел бы забыть.
И осталась лишь фраза: «Послушайте, маленький,
Можно мне Вас тихонько любить?




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-01-13 09:17:45
Переглядів сторінки твору 206
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.603 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.292 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.07.12 23:10
Автор у цю хвилину відсутній