Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
Щоб вижити його, слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
Щоб вижити його, слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Чернетка /
Вірші
Мара (my own)
Валентина Саніна-Шлеє (1894?-1989), Нью-Йорк, -
Олександру Вертинському (1889-1957), Москва,
травень 1949
(imagine...)
Хоч би в горлі поросло тобі пір’я!
Я зів’яла!!!??? Теж, пошарпаний мачо!
Тягне соки слов’янське коріння
Із Нью-Йорка. Квітне сяюча вдача.
Від Полісся... Крізь Європу транзитом...
Вбрана чаплею, стрімка, пурхокрила
По новОсвітних евінью-стрітах
Вільно втілюю поезію стилю.
Уяви, таку ж струнку маю талію,
Як в кав’ярні на Сумській, до Совєтов.
А ти, darling, у багні на проталінках
Розмірковуєш про долю поета.
Та листами удавилися б миші!
Й не палають. Незабутня. Довіку.
Порожнеча за лаштунками. Тиша.
І вокзальний мій уклін. Замість ... крику.
Рік ante bellum
_____________________________________
(really...)
Александр Вертинский, Москва –
[Валентине Саниной-Шлее, Нью-Йорк]
апрель 1949
Мыши съели Ваши письма и записки.
Как забвенны "незабвенные" слова!
Как Вы были мне когда-то близки!
Как от Вас кружилась голова!
Я Вас помню юною актрисой.
Внешность... Ноздри, полные огня...
То Вы были Норой, то Ларисой,
То печальною сестрою Беатрисой...
Но играли, в общем, для меня.
А со мной Вы гневно объяснялись,
Голос Ваш мог "потрясать миры"!
И для сцены Вы "практиковались",
Я ж был только "жертвою игры".
Всё тогда, что требовали музы,
Я тащил покорно на алтарь.
Видел в Вас Элеонору Дузе
И не замечал, что Вы - бездарь!
Где теперь Вы вянете, старея?
Годы ловят женщин в сеть морщин.
Так в стакане вянет орхидея,
Если в воду ей не бросить аспирин.
Хорошо, что Вы не здесь, в Союзе.
Что б Вы делали у нас теперь, когда
Наши женщины не вампы, не медузы,
А разумно кончившие вузы
Воины науки и труда!
И живём мы так, чтоб не краснея
Наши дети вспоминали нас.
Впрочем, Вы бездетны. И грустнее
Что же может быть для женщины сейчас?
Скоро полночь. Звуки в доме тише,
Но знакомый шорох узнаю.
Это где-то доедают мыши
Ваши письма - молодость мою.
Александр Вертинский - Валентине Саниной
Харьков
декабрь 1918
Вы стояли в театре, в углу, за кулисами,
А за Вами, словами звеня,
Парикмахер, суфлёр и актёры с актрисами
Потихоньку ругали меня.
Кто-то злобно шипел: «Молодой, да удаленький.
Вот кто за нос умеет водить».
И тогда Вы сказали: «Послушайте, маленький,
Можно мне Вас тихонько любить?»
Вот окончен концерт... Помню степь белоснежную..
На вокзале Ваш мягкий поклон.
В этот вечер Вы были особенно нежною,
Как лампадка у старых икон...
А потом — города, степь, дороги, проталинки...
Я забыл то, чего не хотел бы забыть.
И осталась лишь фраза: «Послушайте, маленький,
Можно мне Вас тихонько любить?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мара (my own)
Валентина Саніна-Шлеє (1894?-1989), Нью-Йорк, -
Олександру Вертинському (1889-1957), Москва,
травень 1949
(imagine...)
Хоч би в горлі поросло тобі пір’я!
Я зів’яла!!!??? Теж, пошарпаний мачо!
Тягне соки слов’янське коріння
Із Нью-Йорка. Квітне сяюча вдача.
Від Полісся... Крізь Європу транзитом...
Вбрана чаплею, стрімка, пурхокрила
По новОсвітних евінью-стрітах
Вільно втілюю поезію стилю.
Уяви, таку ж струнку маю талію,
Як в кав’ярні на Сумській, до Совєтов.
А ти, darling, у багні на проталінках
Розмірковуєш про долю поета.
Та листами удавилися б миші!
Й не палають. Незабутня. Довіку.
Порожнеча за лаштунками. Тиша.
І вокзальний мій уклін. Замість ... крику.
Рік ante bellum
_____________________________________
(really...)
Александр Вертинский, Москва –
[Валентине Саниной-Шлее, Нью-Йорк]
апрель 1949
Мыши съели Ваши письма и записки.
Как забвенны "незабвенные" слова!
Как Вы были мне когда-то близки!
Как от Вас кружилась голова!
Я Вас помню юною актрисой.
Внешность... Ноздри, полные огня...
То Вы были Норой, то Ларисой,
То печальною сестрою Беатрисой...
Но играли, в общем, для меня.
А со мной Вы гневно объяснялись,
Голос Ваш мог "потрясать миры"!
И для сцены Вы "практиковались",
Я ж был только "жертвою игры".
Всё тогда, что требовали музы,
Я тащил покорно на алтарь.
Видел в Вас Элеонору Дузе
И не замечал, что Вы - бездарь!
Где теперь Вы вянете, старея?
Годы ловят женщин в сеть морщин.
Так в стакане вянет орхидея,
Если в воду ей не бросить аспирин.
Хорошо, что Вы не здесь, в Союзе.
Что б Вы делали у нас теперь, когда
Наши женщины не вампы, не медузы,
А разумно кончившие вузы
Воины науки и труда!
И живём мы так, чтоб не краснея
Наши дети вспоминали нас.
Впрочем, Вы бездетны. И грустнее
Что же может быть для женщины сейчас?
Скоро полночь. Звуки в доме тише,
Но знакомый шорох узнаю.
Это где-то доедают мыши
Ваши письма - молодость мою.
Александр Вертинский - Валентине Саниной
Харьков
декабрь 1918
Вы стояли в театре, в углу, за кулисами,
А за Вами, словами звеня,
Парикмахер, суфлёр и актёры с актрисами
Потихоньку ругали меня.
Кто-то злобно шипел: «Молодой, да удаленький.
Вот кто за нос умеет водить».
И тогда Вы сказали: «Послушайте, маленький,
Можно мне Вас тихонько любить?»
Вот окончен концерт... Помню степь белоснежную..
На вокзале Ваш мягкий поклон.
В этот вечер Вы были особенно нежною,
Как лампадка у старых икон...
А потом — города, степь, дороги, проталинки...
Я забыл то, чего не хотел бы забыть.
И осталась лишь фраза: «Послушайте, маленький,
Можно мне Вас тихонько любить?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
