Провівши четверть віку в москалях,
Вернувсь додому – а його немає.
Лелека лиш над стріхою кружляє
Та бур’янами зароста земля.
Сад, що плекав дбайливо, здичавів,
А хата уже зовсім похилилась,
Віконцями пустими лиш дивилась,
Як він до неї бур’янами брів.
Трухляві двері ледве повернув
І пусткою дихнуло у обличчя.
Хоч ветерану плакати не личить
Та все ж сльозу непрохану змахнув.
Батьки, мабуть, померли вже давно,
Його із москалів не дочекались.
Оця от хата тільки і зосталась.
Поглянув крізь запилене вікно
На Божий світ і гірко йому стало
За що із ним так доля повелась?
Він вже і одружитися збиравсь,
Але прийшли і в москалі забрали.
Пів світу він в походах обійшов,
Щоб нові землі для царів придбати.
Що навзамін? Ця запустіла хата?
Чи дві медальки за пролиту кров?
Сів на ослін, мов сил уже не мав.
Заплющив очі і звернувсь до Бога,
Бо більше йому й не було до кого.
Як йому жити далі, запитав.