
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
17:17
Почуття, що приходить тихо, наче тінь. Воно не гримить громом, не кричить, не з'являється з-за рогу зненацька, а просто підповзає і щось шепоче, змушуючи нас опустити очі. Воно важким каменем лягає на серце, навіть якщо ніхто, крім тебе, про нього не зна
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися українці і москалі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися українці і москалі
Прийшов в гості до дідуся Андрійко й питає:
- А звідкіль, скажи, дідусю, люди узялися?
- Все не просто з тим, онучку, - той відповідає.
Хоч по всьому вони світу нині розійшлися
І, як Біблія нам каже, пішли від Адама,
Що його Господь із глини зліпив й пустив жити.
Я в історію подібну не вірю і грама.
Бо ж народи зовсім різні є на білім світі.
То й походження їх різне. Та, як хочеш знати,
Чув колись від свого діда історію давню,
Звідки пішли українці. Можу розказати,
Якщо то тобі, онучку, почути цікаво.
- Звісно, звісно, - зрадів хлопчик, розкажи, дідусю!
- Ну, то слухай. То все було у далеку пору.
Господь тоді творив Землю, море не забувся,
Укрив Землю густим лісом, пустив звіра скоро,
Пустив птаха, в море рибу та й сів спочивати.
Коли ангел біля нього на Землю спустився
Та й питає: - А хто ж в світі буде працювати?
Ти б створив когось, за світом аби той дивився.
Орав землю, сіяв, ростив…То ж звірі не вміють?!
- А і справді! – Господь каже. Подумав з годину.
Узяв борошно біленьке, на ситі просіяв,
Вчинив тісто й з того тіста виліпив людину.
Подивився, наче ж добре. Дихнув на творіння.
Устав бігом чоловічок й кинувся робити.
Оре землю, засипає у ріллю насіння.
Хатку ставити узявся та город садити.
Бачить Бог, що добре вийшло й пішов спочивати.
Є на кого полишити і землі, і води…
- А звідкіль тоді взялися москалі прокляті,
Які звикли тільки красти та робити шкоду?
- То історія вже інша. Не Божа робота.
Люцифер сидів в болоті та дивився звідти
На процес творіння того й захотілось чорту
Щось створити. Але з чого? Борошно місити?
Чорту то не до вподоби. Взяв з болота твані,
Поклав купу на березі, нехай вода зійде.
Та і задрімав на сонці. А пора ж не рання.
Стало сонце припікати – від води ні сліду.
Висохла та твань на сонці. Кинувся чортяка.
А все таке сухе, з нього не зліпиш нічого.
Узяв глека та й по воду. Тут біжить собака.
Побачила – лежить купка, стала коло того,
Надзюрила ще і купу ізверху наклала.
Та й побігла. А тут саме і чорт повертає.
Бачить, що і так багнюка розмокла, розтала.
Не став лайно прибирати. Усе то мішає.
Ліпить з того чоловіка такого ж, як в Бога.
Здумав дух в його пустити, натуживсь, напруживсь,
Але не із пащі зовсім вилетіло в нього,
Засмерділо отим духом все навколо дуже.
Подивився чорт та й каже: - Авось і так зійде!
Отак саме і з’явились москалі на світі.
Хоча на людей і схожі вони, наче з виду,
Але чортом породжені, на весь світ сердиті.
До роботи геть ледачі, лиш їсти та пити,
Та добра чужого в когось для себе забрати.
Та іще усіх на світі розуму повчити
І, при тому, його зовсім в голові не мати.
- А звідкіль, скажи, дідусю, люди узялися?
- Все не просто з тим, онучку, - той відповідає.
Хоч по всьому вони світу нині розійшлися
І, як Біблія нам каже, пішли від Адама,
Що його Господь із глини зліпив й пустив жити.
Я в історію подібну не вірю і грама.
Бо ж народи зовсім різні є на білім світі.
То й походження їх різне. Та, як хочеш знати,
Чув колись від свого діда історію давню,
Звідки пішли українці. Можу розказати,
Якщо то тобі, онучку, почути цікаво.
- Звісно, звісно, - зрадів хлопчик, розкажи, дідусю!
- Ну, то слухай. То все було у далеку пору.
Господь тоді творив Землю, море не забувся,
Укрив Землю густим лісом, пустив звіра скоро,
Пустив птаха, в море рибу та й сів спочивати.
Коли ангел біля нього на Землю спустився
Та й питає: - А хто ж в світі буде працювати?
Ти б створив когось, за світом аби той дивився.
Орав землю, сіяв, ростив…То ж звірі не вміють?!
- А і справді! – Господь каже. Подумав з годину.
Узяв борошно біленьке, на ситі просіяв,
Вчинив тісто й з того тіста виліпив людину.
Подивився, наче ж добре. Дихнув на творіння.
Устав бігом чоловічок й кинувся робити.
Оре землю, засипає у ріллю насіння.
Хатку ставити узявся та город садити.
Бачить Бог, що добре вийшло й пішов спочивати.
Є на кого полишити і землі, і води…
- А звідкіль тоді взялися москалі прокляті,
Які звикли тільки красти та робити шкоду?
- То історія вже інша. Не Божа робота.
Люцифер сидів в болоті та дивився звідти
На процес творіння того й захотілось чорту
Щось створити. Але з чого? Борошно місити?
Чорту то не до вподоби. Взяв з болота твані,
Поклав купу на березі, нехай вода зійде.
Та і задрімав на сонці. А пора ж не рання.
Стало сонце припікати – від води ні сліду.
Висохла та твань на сонці. Кинувся чортяка.
А все таке сухе, з нього не зліпиш нічого.
Узяв глека та й по воду. Тут біжить собака.
Побачила – лежить купка, стала коло того,
Надзюрила ще і купу ізверху наклала.
Та й побігла. А тут саме і чорт повертає.
Бачить, що і так багнюка розмокла, розтала.
Не став лайно прибирати. Усе то мішає.
Ліпить з того чоловіка такого ж, як в Бога.
Здумав дух в його пустити, натуживсь, напруживсь,
Але не із пащі зовсім вилетіло в нього,
Засмерділо отим духом все навколо дуже.
Подивився чорт та й каже: - Авось і так зійде!
Отак саме і з’явились москалі на світі.
Хоча на людей і схожі вони, наче з виду,
Але чортом породжені, на весь світ сердиті.
До роботи геть ледачі, лиш їсти та пити,
Та добра чужого в когось для себе забрати.
Та іще усіх на світі розуму повчити
І, при тому, його зовсім в голові не мати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію