Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися українці і москалі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися українці і москалі
Прийшов в гості до дідуся Андрійко й питає:
- А звідкіль, скажи, дідусю, люди узялися?
- Все не просто з тим, онучку, - той відповідає.
Хоч по всьому вони світу нині розійшлися
І, як Біблія нам каже, пішли від Адама,
Що його Господь із глини зліпив й пустив жити.
Я в історію подібну не вірю і грама.
Бо ж народи зовсім різні є на білім світі.
То й походження їх різне. Та, як хочеш знати,
Чув колись від свого діда історію давню,
Звідки пішли українці. Можу розказати,
Якщо то тобі, онучку, почути цікаво.
- Звісно, звісно, - зрадів хлопчик, розкажи, дідусю!
- Ну, то слухай. То все було у далеку пору.
Господь тоді творив Землю, море не забувся,
Укрив Землю густим лісом, пустив звіра скоро,
Пустив птаха, в море рибу та й сів спочивати.
Коли ангел біля нього на Землю спустився
Та й питає: - А хто ж в світі буде працювати?
Ти б створив когось, за світом аби той дивився.
Орав землю, сіяв, ростив…То ж звірі не вміють?!
- А і справді! – Господь каже. Подумав з годину.
Узяв борошно біленьке, на ситі просіяв,
Вчинив тісто й з того тіста виліпив людину.
Подивився, наче ж добре. Дихнув на творіння.
Устав бігом чоловічок й кинувся робити.
Оре землю, засипає у ріллю насіння.
Хатку ставити узявся та город садити.
Бачить Бог, що добре вийшло й пішов спочивати.
Є на кого полишити і землі, і води…
- А звідкіль тоді взялися москалі прокляті,
Які звикли тільки красти та робити шкоду?
- То історія вже інша. Не Божа робота.
Люцифер сидів в болоті та дивився звідти
На процес творіння того й захотілось чорту
Щось створити. Але з чого? Борошно місити?
Чорту то не до вподоби. Взяв з болота твані,
Поклав купу на березі, нехай вода зійде.
Та і задрімав на сонці. А пора ж не рання.
Стало сонце припікати – від води ні сліду.
Висохла та твань на сонці. Кинувся чортяка.
А все таке сухе, з нього не зліпиш нічого.
Узяв глека та й по воду. Тут біжить собака.
Побачила – лежить купка, стала коло того,
Надзюрила ще і купу ізверху наклала.
Та й побігла. А тут саме і чорт повертає.
Бачить, що і так багнюка розмокла, розтала.
Не став лайно прибирати. Усе то мішає.
Ліпить з того чоловіка такого ж, як в Бога.
Здумав дух в його пустити, натуживсь, напруживсь,
Але не із пащі зовсім вилетіло в нього,
Засмерділо отим духом все навколо дуже.
Подивився чорт та й каже: - Авось і так зійде!
Отак саме і з’явились москалі на світі.
Хоча на людей і схожі вони, наче з виду,
Але чортом породжені, на весь світ сердиті.
До роботи геть ледачі, лиш їсти та пити,
Та добра чужого в когось для себе забрати.
Та іще усіх на світі розуму повчити
І, при тому, його зовсім в голові не мати.
- А звідкіль, скажи, дідусю, люди узялися?
- Все не просто з тим, онучку, - той відповідає.
Хоч по всьому вони світу нині розійшлися
І, як Біблія нам каже, пішли від Адама,
Що його Господь із глини зліпив й пустив жити.
Я в історію подібну не вірю і грама.
Бо ж народи зовсім різні є на білім світі.
То й походження їх різне. Та, як хочеш знати,
Чув колись від свого діда історію давню,
Звідки пішли українці. Можу розказати,
Якщо то тобі, онучку, почути цікаво.
- Звісно, звісно, - зрадів хлопчик, розкажи, дідусю!
- Ну, то слухай. То все було у далеку пору.
Господь тоді творив Землю, море не забувся,
Укрив Землю густим лісом, пустив звіра скоро,
Пустив птаха, в море рибу та й сів спочивати.
Коли ангел біля нього на Землю спустився
Та й питає: - А хто ж в світі буде працювати?
Ти б створив когось, за світом аби той дивився.
Орав землю, сіяв, ростив…То ж звірі не вміють?!
- А і справді! – Господь каже. Подумав з годину.
Узяв борошно біленьке, на ситі просіяв,
Вчинив тісто й з того тіста виліпив людину.
Подивився, наче ж добре. Дихнув на творіння.
Устав бігом чоловічок й кинувся робити.
Оре землю, засипає у ріллю насіння.
Хатку ставити узявся та город садити.
Бачить Бог, що добре вийшло й пішов спочивати.
Є на кого полишити і землі, і води…
- А звідкіль тоді взялися москалі прокляті,
Які звикли тільки красти та робити шкоду?
- То історія вже інша. Не Божа робота.
Люцифер сидів в болоті та дивився звідти
На процес творіння того й захотілось чорту
Щось створити. Але з чого? Борошно місити?
Чорту то не до вподоби. Взяв з болота твані,
Поклав купу на березі, нехай вода зійде.
Та і задрімав на сонці. А пора ж не рання.
Стало сонце припікати – від води ні сліду.
Висохла та твань на сонці. Кинувся чортяка.
А все таке сухе, з нього не зліпиш нічого.
Узяв глека та й по воду. Тут біжить собака.
Побачила – лежить купка, стала коло того,
Надзюрила ще і купу ізверху наклала.
Та й побігла. А тут саме і чорт повертає.
Бачить, що і так багнюка розмокла, розтала.
Не став лайно прибирати. Усе то мішає.
Ліпить з того чоловіка такого ж, як в Бога.
Здумав дух в його пустити, натуживсь, напруживсь,
Але не із пащі зовсім вилетіло в нього,
Засмерділо отим духом все навколо дуже.
Подивився чорт та й каже: - Авось і так зійде!
Отак саме і з’явились москалі на світі.
Хоча на людей і схожі вони, наче з виду,
Але чортом породжені, на весь світ сердиті.
До роботи геть ледачі, лиш їсти та пити,
Та добра чужого в когось для себе забрати.
Та іще усіх на світі розуму повчити
І, при тому, його зовсім в голові не мати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
