Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.19
13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
2026.01.19
11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
2026.01.19
02:19
Скажу, де добре, де погано,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
2026.01.18
23:14
Є ті, які підтримують,
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
2026.01.18
19:31
Мені би дівчину із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
2026.01.18
16:15
Сіли діди під повітку. Сидять, розмовляють.
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
2026.01.18
11:39
Якже так сталось? Якже так сталось,
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
2026.01.18
10:49
Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
2026.01.18
10:42
Тримає цупко час мене за карк,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
2026.01.17
22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
2026.01.17
21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
2026.01.17
18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
2026.01.17
12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
2026.01.17
10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
2026.01.16
21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
2026.01.16
17:14
Із Леоніда Сергєєва
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися українці і москалі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися українці і москалі
Прийшов в гості до дідуся Андрійко й питає:
- А звідкіль, скажи, дідусю, люди узялися?
- Все не просто з тим, онучку, - той відповідає.
Хоч по всьому вони світу нині розійшлися
І, як Біблія нам каже, пішли від Адама,
Що його Господь із глини зліпив й пустив жити.
Я в історію подібну не вірю і грама.
Бо ж народи зовсім різні є на білім світі.
То й походження їх різне. Та, як хочеш знати,
Чув колись від свого діда історію давню,
Звідки пішли українці. Можу розказати,
Якщо то тобі, онучку, почути цікаво.
- Звісно, звісно, - зрадів хлопчик, розкажи, дідусю!
- Ну, то слухай. То все було у далеку пору.
Господь тоді творив Землю, море не забувся,
Укрив Землю густим лісом, пустив звіра скоро,
Пустив птаха, в море рибу та й сів спочивати.
Коли ангел біля нього на Землю спустився
Та й питає: - А хто ж в світі буде працювати?
Ти б створив когось, за світом аби той дивився.
Орав землю, сіяв, ростив…То ж звірі не вміють?!
- А і справді! – Господь каже. Подумав з годину.
Узяв борошно біленьке, на ситі просіяв,
Вчинив тісто й з того тіста виліпив людину.
Подивився, наче ж добре. Дихнув на творіння.
Устав бігом чоловічок й кинувся робити.
Оре землю, засипає у ріллю насіння.
Хатку ставити узявся та город садити.
Бачить Бог, що добре вийшло й пішов спочивати.
Є на кого полишити і землі, і води…
- А звідкіль тоді взялися москалі прокляті,
Які звикли тільки красти та робити шкоду?
- То історія вже інша. Не Божа робота.
Люцифер сидів в болоті та дивився звідти
На процес творіння того й захотілось чорту
Щось створити. Але з чого? Борошно місити?
Чорту то не до вподоби. Взяв з болота твані,
Поклав купу на березі, нехай вода зійде.
Та і задрімав на сонці. А пора ж не рання.
Стало сонце припікати – від води ні сліду.
Висохла та твань на сонці. Кинувся чортяка.
А все таке сухе, з нього не зліпиш нічого.
Узяв глека та й по воду. Тут біжить собака.
Побачила – лежить купка, стала коло того,
Надзюрила ще і купу ізверху наклала.
Та й побігла. А тут саме і чорт повертає.
Бачить, що і так багнюка розмокла, розтала.
Не став лайно прибирати. Усе то мішає.
Ліпить з того чоловіка такого ж, як в Бога.
Здумав дух в його пустити, натуживсь, напруживсь,
Але не із пащі зовсім вилетіло в нього,
Засмерділо отим духом все навколо дуже.
Подивився чорт та й каже: - Авось і так зійде!
Отак саме і з’явились москалі на світі.
Хоча на людей і схожі вони, наче з виду,
Але чортом породжені, на весь світ сердиті.
До роботи геть ледачі, лиш їсти та пити,
Та добра чужого в когось для себе забрати.
Та іще усіх на світі розуму повчити
І, при тому, його зовсім в голові не мати.
- А звідкіль, скажи, дідусю, люди узялися?
- Все не просто з тим, онучку, - той відповідає.
Хоч по всьому вони світу нині розійшлися
І, як Біблія нам каже, пішли від Адама,
Що його Господь із глини зліпив й пустив жити.
Я в історію подібну не вірю і грама.
Бо ж народи зовсім різні є на білім світі.
То й походження їх різне. Та, як хочеш знати,
Чув колись від свого діда історію давню,
Звідки пішли українці. Можу розказати,
Якщо то тобі, онучку, почути цікаво.
- Звісно, звісно, - зрадів хлопчик, розкажи, дідусю!
- Ну, то слухай. То все було у далеку пору.
Господь тоді творив Землю, море не забувся,
Укрив Землю густим лісом, пустив звіра скоро,
Пустив птаха, в море рибу та й сів спочивати.
Коли ангел біля нього на Землю спустився
Та й питає: - А хто ж в світі буде працювати?
Ти б створив когось, за світом аби той дивився.
Орав землю, сіяв, ростив…То ж звірі не вміють?!
- А і справді! – Господь каже. Подумав з годину.
Узяв борошно біленьке, на ситі просіяв,
Вчинив тісто й з того тіста виліпив людину.
Подивився, наче ж добре. Дихнув на творіння.
Устав бігом чоловічок й кинувся робити.
Оре землю, засипає у ріллю насіння.
Хатку ставити узявся та город садити.
Бачить Бог, що добре вийшло й пішов спочивати.
Є на кого полишити і землі, і води…
- А звідкіль тоді взялися москалі прокляті,
Які звикли тільки красти та робити шкоду?
- То історія вже інша. Не Божа робота.
Люцифер сидів в болоті та дивився звідти
На процес творіння того й захотілось чорту
Щось створити. Але з чого? Борошно місити?
Чорту то не до вподоби. Взяв з болота твані,
Поклав купу на березі, нехай вода зійде.
Та і задрімав на сонці. А пора ж не рання.
Стало сонце припікати – від води ні сліду.
Висохла та твань на сонці. Кинувся чортяка.
А все таке сухе, з нього не зліпиш нічого.
Узяв глека та й по воду. Тут біжить собака.
Побачила – лежить купка, стала коло того,
Надзюрила ще і купу ізверху наклала.
Та й побігла. А тут саме і чорт повертає.
Бачить, що і так багнюка розмокла, розтала.
Не став лайно прибирати. Усе то мішає.
Ліпить з того чоловіка такого ж, як в Бога.
Здумав дух в його пустити, натуживсь, напруживсь,
Але не із пащі зовсім вилетіло в нього,
Засмерділо отим духом все навколо дуже.
Подивився чорт та й каже: - Авось і так зійде!
Отак саме і з’явились москалі на світі.
Хоча на людей і схожі вони, наче з виду,
Але чортом породжені, на весь світ сердиті.
До роботи геть ледачі, лиш їсти та пити,
Та добра чужого в когось для себе забрати.
Та іще усіх на світі розуму повчити
І, при тому, його зовсім в голові не мати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
