Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
2025.12.28
12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
2025.12.28
12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
2025.12.28
11:06
Зубаті красуні озера забуття
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
2025.12.27
14:02
Розмовляють гаслами й кліше
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
2025.12.27
12:49
Страх нагадує кригу,
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
2025.12.27
02:11
Боже, припини війну!
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
2025.12.26
22:33
Стільки народ мій мудрості втілив у приказки й прислів’я, що в дурнях залишатися якось уже й незручно. Ну, от хоча б: «Дозволь собаці лапу покласти на стіл,то він увесь захоче видертись». Або ж: «Зашморгом цей дивиться», «Добре говорить, а зле робить».
2025.12.26
22:25
Хоч родом з бувшого сторіччя,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
2025.12.26
17:24
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
2025.12.26
15:11
З віконня ковзнувши, стрибайте собі
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
2025.12.26
15:03
Приваблюють чужі жінки? —
Красиві, вишукані, свіжі,
одружені та незаміжні —
не доторкнутися руки.
В їх погляді і крутизна,
і незбагненність магнетична,
хода і усмішка незвична
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиві, вишукані, свіжі,
одружені та незаміжні —
не доторкнутися руки.
В їх погляді і крутизна,
і незбагненність магнетична,
хода і усмішка незвична
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися українці і москалі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися українці і москалі
Прийшов в гості до дідуся Андрійко й питає:
- А звідкіль, скажи, дідусю, люди узялися?
- Все не просто з тим, онучку, - той відповідає.
Хоч по всьому вони світу нині розійшлися
І, як Біблія нам каже, пішли від Адама,
Що його Господь із глини зліпив й пустив жити.
Я в історію подібну не вірю і грама.
Бо ж народи зовсім різні є на білім світі.
То й походження їх різне. Та, як хочеш знати,
Чув колись від свого діда історію давню,
Звідки пішли українці. Можу розказати,
Якщо то тобі, онучку, почути цікаво.
- Звісно, звісно, - зрадів хлопчик, розкажи, дідусю!
- Ну, то слухай. То все було у далеку пору.
Господь тоді творив Землю, море не забувся,
Укрив Землю густим лісом, пустив звіра скоро,
Пустив птаха, в море рибу та й сів спочивати.
Коли ангел біля нього на Землю спустився
Та й питає: - А хто ж в світі буде працювати?
Ти б створив когось, за світом аби той дивився.
Орав землю, сіяв, ростив…То ж звірі не вміють?!
- А і справді! – Господь каже. Подумав з годину.
Узяв борошно біленьке, на ситі просіяв,
Вчинив тісто й з того тіста виліпив людину.
Подивився, наче ж добре. Дихнув на творіння.
Устав бігом чоловічок й кинувся робити.
Оре землю, засипає у ріллю насіння.
Хатку ставити узявся та город садити.
Бачить Бог, що добре вийшло й пішов спочивати.
Є на кого полишити і землі, і води…
- А звідкіль тоді взялися москалі прокляті,
Які звикли тільки красти та робити шкоду?
- То історія вже інша. Не Божа робота.
Люцифер сидів в болоті та дивився звідти
На процес творіння того й захотілось чорту
Щось створити. Але з чого? Борошно місити?
Чорту то не до вподоби. Взяв з болота твані,
Поклав купу на березі, нехай вода зійде.
Та і задрімав на сонці. А пора ж не рання.
Стало сонце припікати – від води ні сліду.
Висохла та твань на сонці. Кинувся чортяка.
А все таке сухе, з нього не зліпиш нічого.
Узяв глека та й по воду. Тут біжить собака.
Побачила – лежить купка, стала коло того,
Надзюрила ще і купу ізверху наклала.
Та й побігла. А тут саме і чорт повертає.
Бачить, що і так багнюка розмокла, розтала.
Не став лайно прибирати. Усе то мішає.
Ліпить з того чоловіка такого ж, як в Бога.
Здумав дух в його пустити, натуживсь, напруживсь,
Але не із пащі зовсім вилетіло в нього,
Засмерділо отим духом все навколо дуже.
Подивився чорт та й каже: - Авось і так зійде!
Отак саме і з’явились москалі на світі.
Хоча на людей і схожі вони, наче з виду,
Але чортом породжені, на весь світ сердиті.
До роботи геть ледачі, лиш їсти та пити,
Та добра чужого в когось для себе забрати.
Та іще усіх на світі розуму повчити
І, при тому, його зовсім в голові не мати.
- А звідкіль, скажи, дідусю, люди узялися?
- Все не просто з тим, онучку, - той відповідає.
Хоч по всьому вони світу нині розійшлися
І, як Біблія нам каже, пішли від Адама,
Що його Господь із глини зліпив й пустив жити.
Я в історію подібну не вірю і грама.
Бо ж народи зовсім різні є на білім світі.
То й походження їх різне. Та, як хочеш знати,
Чув колись від свого діда історію давню,
Звідки пішли українці. Можу розказати,
Якщо то тобі, онучку, почути цікаво.
- Звісно, звісно, - зрадів хлопчик, розкажи, дідусю!
- Ну, то слухай. То все було у далеку пору.
Господь тоді творив Землю, море не забувся,
Укрив Землю густим лісом, пустив звіра скоро,
Пустив птаха, в море рибу та й сів спочивати.
Коли ангел біля нього на Землю спустився
Та й питає: - А хто ж в світі буде працювати?
Ти б створив когось, за світом аби той дивився.
Орав землю, сіяв, ростив…То ж звірі не вміють?!
- А і справді! – Господь каже. Подумав з годину.
Узяв борошно біленьке, на ситі просіяв,
Вчинив тісто й з того тіста виліпив людину.
Подивився, наче ж добре. Дихнув на творіння.
Устав бігом чоловічок й кинувся робити.
Оре землю, засипає у ріллю насіння.
Хатку ставити узявся та город садити.
Бачить Бог, що добре вийшло й пішов спочивати.
Є на кого полишити і землі, і води…
- А звідкіль тоді взялися москалі прокляті,
Які звикли тільки красти та робити шкоду?
- То історія вже інша. Не Божа робота.
Люцифер сидів в болоті та дивився звідти
На процес творіння того й захотілось чорту
Щось створити. Але з чого? Борошно місити?
Чорту то не до вподоби. Взяв з болота твані,
Поклав купу на березі, нехай вода зійде.
Та і задрімав на сонці. А пора ж не рання.
Стало сонце припікати – від води ні сліду.
Висохла та твань на сонці. Кинувся чортяка.
А все таке сухе, з нього не зліпиш нічого.
Узяв глека та й по воду. Тут біжить собака.
Побачила – лежить купка, стала коло того,
Надзюрила ще і купу ізверху наклала.
Та й побігла. А тут саме і чорт повертає.
Бачить, що і так багнюка розмокла, розтала.
Не став лайно прибирати. Усе то мішає.
Ліпить з того чоловіка такого ж, як в Бога.
Здумав дух в його пустити, натуживсь, напруживсь,
Але не із пащі зовсім вилетіло в нього,
Засмерділо отим духом все навколо дуже.
Подивився чорт та й каже: - Авось і так зійде!
Отак саме і з’явились москалі на світі.
Хоча на людей і схожі вони, наче з виду,
Але чортом породжені, на весь світ сердиті.
До роботи геть ледачі, лиш їсти та пити,
Та добра чужого в когось для себе забрати.
Та іще усіх на світі розуму повчити
І, при тому, його зовсім в голові не мати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
