ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Нінель Новікова
2024.02.26 15:18
ЙОСИП БРОДСЬКИЙ
Переклад із рос. мови
Нінель Новікова

І ВІЧНИЙ БІЙ…

І вічний бій.
Нам спокій тільки сниться.

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

Володимир Бойко
2024.02.25 08:54
Краще незадоволений геній, ніж задоволений ідіот. Російськими цінностями вимощена дорога до пекла. Колись противника обкладали матом, нині – компроматом. Вираз «Можем повторить» - відлуння московитських запойних традицій. Диванні стратеги укр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Меланія Дереза
2024.02.08

Апостол Відчаю
2023.12.25

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Меланія Дереза (1978) / Проза

 Японамать або камутохєровато

- Я не знаю, для чого Боженька придумав старших братів. Як на мене, то від них одні неприємності! - думала я сонячного літнього ранку.
Мені десять. Старших братів у мене четверо. Один з них - дванадцятирічний Павлик - рідний. Це з ним два дні тому нас привезла матінка до бабусі у крихітне затишне містечко. Інші троє братів - Олексій, Сашко та Єгор - двоюрідні. Олексій найстарший, йому чотирнадцять. Близнюкам Сашку та Єгору по тринадцять. Не минуло й години, як брати мої утворили дружнє плем'я казна-яких команчів.
А що робити мені?
Я стою на ганку і спостерігаю, як Мурчик ловить мух. На яблунях жовтіють молоденькі планети, кури заклопотано ходять двором... Нудно.
І раптом чую з кущів малини голос Павлика:
- Великий Вождь Соколине Око, а може таки візьмемо малу Скво Надіне з нами у розвідку?
- Павле Влучна Стріла, ні, не візьмемо. Бо мала Скво "здасть" нас,зуб даю - відповідає інший кущ малини голосом Олексія.
Кущі смородини поряд додають голосами Сашка та Єгора:
- Скво повільноє бігає, ще сторож упіймає... Доведеться застосовувати отруйні стріли.
Та ну її, дівчисько!

Мала Скво - це я.
І я цього так не залишу. Я стрибаю просто з ганку в бік грядок. Кущі зрадницьки тріщать і за секунду в бік лісосмуги несеться на уявних жеребцях блискавичне плем'я команчів - моїх братів.
Вони біжать на колгоспне горохове поле. Де заляжуть у найближчій грядці і набиватимуть свої індіанські животи молоденьким українським горохом. Ризикуючи розбудити вічно п'яного сторожа Наминася у халабуді неподалік.

Я повертаюсь у двір. Мені так образливо, що сльози навертаються на очі. І замість чотирьох курок я вже бачу вісім.
Раптом голосно рохкає у сараї - він тут же, у дворі - свиня Бейжа. Бейжу назвали так на честь модного бразильського серіалу. Двері сараю відчиняються і звідти виходить дід.
Мій дід Василь - голубоокий і кучерявий - помічає мене зарюмсану і тривожно нахмурює кошлаті брови.
- Надюню, ти чого?
А де хлопці?
Я схлипую, тому не одразу відповідаю:
- Вте... Втек... гик... Кли -иииии!
І тут така вселенська самотність накочується на мене, що вода ллється з моїх очей, як газіровка за 2 коп з совкового автомата - у цьому містечку кілька таких вціліло. ( Щоправда, замість 2 коп треба просто добре гепнути по такому кулаком і підставити рота - стаканів давно нема)
Дід хитає головою і белькоче:
- Засранці!
А тоді починає мені пропонувати неймовірно цікаві на його думку речі.
Погладити Бейжу. Ні, я її боюсь. Піти позбирати на картоплі жуків. Фуууууу!
Порахувати курей. Я їх вже рахувала сто разів - їх одинадцять, одна кривенька.
Тоді дід встає, знову відчиняє дверцята сараю і звідтіля, з якихось його нетрів, виводить на світ божий ВЕЛОСИПЕД.
" УКРАЇНА" - читаю я, захоплено оглядаючи великого і міцного металевого велетня. Їздити я вже пробувала, але вмію ще не дуже.
Втім, душа моя вже співає і рветься в мандри. Дід зітхає і відчиняє нам з велосипедом хвіртку, де починається стежка через лісосмугу.
Велосипед важкий, мов танк, зріст мій дозволяє мені їхати лише під рамою. Як на зло стежкою бродить стадо сусідських індикачок, вони поважні та пихаті. Обабіч кілька калюж з густою, аж масною багнюкою, ще далі обабіч стежки - височенні зарості кропиви. В людський зріст.
Я просовую ногу під раму. Натискаю на педалі. Відштовхуюсь від землі і - ми летиимоооооооо! Вітер у скронях шепоче "давай, давай" - великі колеса крутяться все швидше, розбризкуючи багнюку у всі боки... В якийсь момент стає зрозуміло, що я вже не керую велосипедом - він летить по інерції - важкий і могутній!
І зупинити я його можу лише одним способом. Впасти разом з ним.
О, я не знала, що поважні індикачки в критичну хвилину такі спритні і можуть розвивати ТАКЕ прискорення!
Кут нашого польоту із велокосмольотом "Україна" стає критично небезпечним і...
Тільки не це.
На швидкості світла крихітним болідиком я відриваюсь від загальної конструкції і влітаю в пекельну стіну хижої пекучої кропиви. Зверху на мене падає велосипед.

Тіло моє неповоротке і нечутливе. Здається, одна лямка на сарафанчику обірвана.В уяві тремтить фото з журналу "Наука і жизнь" - голий йог у чалмі на дошці з цвяхами. Ні, не на дошці з цвяхами. У басейні з переляканими їжаками. Ноги-руки мої погано згинаються, а очі ледь-ледь відкриваються. Я додибую до калюжі і заглядаю туди.
Відображення мене дивує - там червонощока дитина-млинець із вузенькими, як у японки, розрізами очей.
- Японка... А раптом це назавжди?
Дибаю назад до хвіртки. Руками-ковбасками - гнуться вони погано - відчиняю її. Дід стоїть до мене спиною коло дерев'яного столу, розкладаючи сушитися квасолю.
Я підходжу ближче смикаю його за рукав і кажу єдині японські слова, які знаю - їх мене навчив брат Павлик.

- Камутохєровато японамать.

Брови діда лізуть догори. Кілька секунд ми мовчки дивимося один на одного, а тоді він кричить кудись в бік літньої кухні, де бабуся готує обід:
- Василино!
Бабуся виходить. Бачить мене. Дивиться на діда. Кілька секунд вони стримуються, а тоді починають реготати, схлипуючи та виймаючи з моїх кучерів індикачині пір'їни та листочки кропиви.

Того ж вечора, коли мене - вмиту, розчесану і вже не-японку бабуся вкладає спати, дід оголошує загальний збір племені команчів і про щось розмовляє з ними у літній кухні.

Наступний ранок сонячний та ясний.
Я стою на ганку, на яблунях жовтіють молоді планети, кіт Мурчик ловить мух.
Брати команчі виходять на ганок також і Олексій запитує:
- Скво, підеш з нами сьогодні на полювання?
- Нєа - відповідаю я.
Коло стіни сараю стоїть полагоджений велосипед "Україна" - руль його рівненський, а що кількох спиць немає - так це зовсім непомітно)

2024




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-02-10 09:18:55
Переглядів сторінки твору 15
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.335 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.804
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.02.26 16:10
Автор у цю хвилину присутній