Мій знайомець зібрав унікальну колекцію
І тепер виставляє її
Напоказ:
«Ось – Марія. Найперша моя полюбовниця.
Тілом біла, мов гіпс, і м’яка, наче глина.
Це – Оксана. Роман описовий занадто:
Більше року мороки, а втіхи – на хвильку.
Цю – Людмилою звати. Сама нав’язалась.
Чоловік, бач, покинув. І я скористався…
Після неї – Олена.
До речі, дружину
Теж Оленою звати. Вона – однолюбка…
Далі: Женя, Марина, Ярина, Ірина,
Іраїда, Наталка, Тамара, Гелена,
Соня, Рая, Гафія, Фаїна, Світлана…
Всі – молодші за мене.
І лиш Валентина
Дещо старша…
Я з нею був навіть щасливий!
Вибухало шампанське святковим салютом,
Приколисував джаз, абажур посміхався,
На пательні мажорно співала яєшня…
А в сусідній кімнаті хтось кашляв надривно…
Я покинув її не з легкою душею…
Вийшла заміж вона за якогось вояку –
Не заплакала навіть останньої ночі,
Не пустила під ковдру, карга довгонога,
Не дала мені навіть на пиво, невдячна,
Не сказала «Прощай!», виганяючи в сутінь».
…Я не знаю, їй-право, кого пожаліти:
Чи «каргу довгоногу», що тілом торгує,
Чи дружину знайомця, яка – «однолюбка»,
Чи самого знайомця-колекціонера…

1987

(с) Низовий Іван Данилович
«Горобина ніч» (поезії)
Луганськ. – 1992. – 64 с. – С. 36 – 37