По-гу-ля-ли!
Крові набачились
В тім «останнім, рішучім бою»,
Призвичаїлись,
Розсобачились,
Проливали чужу і свою!
Не скінчилася громадянськая –
Кров димілася і текла,
В сто річок
Голуба, дворянська,
Що насправді червона була.
Видавалися «індульгенції»
На століття вперед – гуляй!
Море крові інтелігентської
Перехлюпувалось через край.
Тисячами струмків стікалася
У єдині Волгу й Дніпро
Та,
солона й терпка,
що звалася
«Робітничо-селянська кров».
Ну з якої такої любові ще
Кровопуски оці без мір:
По коліна, по плечі в кровищі
Муравйов, Тухачевський, Якір!
Їх мільйони – тих, «позаштатних»…
В їхніх жилах – «смердюча кров»…
Їх вирубували в Кронштадті,
В бойню перетворили Тамбов;
Стольний Київ мостили трупами
Українських січовиків,
Світ будили шаблями й трубами,
І передзвоном кінських підків!
А панцирниками й тачанками
Гримкотіли у «рай комун»,
І свинцеву свою печатку
В кров терпку вмочав Бела Кун.
Мій бездарний земляк Ворошилов
Ліз по трупах на постамент,
І нічого не ворушилось
В його грудях у цей момент…
По-гу-ля-ли!
Всього набачились,
Крім свободи бути людьми,
В цілім світі навік відзначились
Лицемірним:
«Раби – не ми!».
Захлинаємось потом і кров’ю ми:
Ой нелегко ж це, треба сказать,
На руйновищі рідної Трої
Щось таке…
щось людське…
збудувать!

1993

(с) Низовий Іван Данилович
«Нема переводу» (лірика)
Дубно: Наш край. – 1993. – 46 с. – С. 37 – 38