Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про беху
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про беху
Чорт вирішив, що в світі найхитріший.
Побачив люльку в Савки у руках
Й надумав одурити козака,
Себе міцненьким тютюнцем потішить.
Як Савка вклався на траві поспать
Після обіду, той тихенько скрався.
Та лиш за люльку лапою узявся,
Як, наче, сонний Савка його хвать.
- Та я ж тебе давно уже зачув!
Від тебе ж сморід, наче з пекла твого.
Узяв за карк козак чортяку того
Та й в очерет псяюку потягнув.
Там догори ногами прив’язав
До пня старого та й сердито каже:
- Сидіти будеш тут довіку, враже!
Як уже Савку чорт той не прохав.
- Сиди – говорить, - відпущу, хіба,
Як ти для мене зробиш добру справу!
А то знайду на весь твій рід управу!
І не просися більше! – відрубав.
Та і пішов собі. А тут якраз
Смеркати стало, ляхів підступило
До того ставу чималенька сила.
Навкруг порозглядались якийсь час.
Побачили, що небезпек нема
Та й заходились пити і гуляти.
Та краков’як і польку танцювати.
Аж пилюгу до неба підійма.
Вже перед світом, о других півнях
Покликав чорт собі другого чорта,
Що виліз з навколишнього болота,
Та й просить, щоб до Савки той зганяв.
- Скажи йому, що добре діло є.
- А яке діло, що йому сказати?
- Нічого. Як йому зарані знати,
То діло і не вигорить моє.
Поплентав той. Аж скоро й Савка йде:
- Чого хотів? – Пусти. Скажу по тому.
- Е ні, скажи отак комусь дурному.
Пущу, то чорта де тебе знайдеш.
- Перше пусти… - Ні, перше розкажи…
Чорт перший здався, став розповідати:
- Там за байраком ляхів є багато.
П’ють та танцюють, аж земля дрижить.
А в балці коні. Переловим їх
Та й погуляєм. – А не брешеш часом?
Піду та подивлюся оком власним,
Щоб одурити ти мене не зміг.
Тихцем-бігцем та попід той байрак
Пробрався Савка аж до самих ляхів.
Ті веселяться, мов не мають страху.
«Ну, - дума Савка, - справлюся і так,
Без чорта того. Позову своїх,
Коней із балки зможем відігнати,
Тоді вже ляхів можна добувати».
Пробравсь до коней, а побіля них
Стоїть кругом сторожа чимала.
Не підступитись. Що його робити?
Прийдеться чорта все-таки просити.
Вернувся Савка, витер піт з чола
І каже чорту: - Ти, що хоч роби,
Але щоб тільки ляхи наші були!
- Я все зроблю… Але мотузка муля.
Ти відпусти мене скоріш, аби
Я міг зробить… - Еге, нема дурних.
Твою натуру я чудово знаю.
Одуриш. Тоді чорта упіймаєш.
Ти краще позови чортів своїх.
Як вони зроблять все, так тому й буть,
Пущу тебе. Чортяка той як свисне.
Чортів одразу налетіло, звісно.
А чорт велить, нехай до пекла йдуть
За зіллям до знайомої чортихи.
А Савка хай своїх збирать іде
Та понад балку в очеретах жде,
Поки вже час наступить для потіхи.
Чорти метнулись, зілля принесли,
Що їм чортиха в пеклі спорядила
Та й сіяти по балці заходились,
Де ляхи коней на траві пасли́.
А оте зілля й проросло умить.
Взялися коні зілля оте рвати
Чи то на нього просто наступати,
Воно, неначе стогне і тріщить:
«Бех! Бе-ех,бе-ех, бех!» із балки доліта.
Наїлись коні чортового зілля,
На землю повалилися безсилі,
У кожного розперло живота.
Лежать у балці, мов колоди всі.
Тут козаки на ляхів налетіли,
А ті на коней скочити хотіли.
Аж зирк – ті вже й холодні по росі.
А козаки хапають ляхів тих,
В мотузки в’яжуть. Ті, що утікали,
В ставку втопились, риб нагодували.
Не залишилось жодного із них.
А лях же із гуляння залишив
Наїдків із напоями чимало.
Тож козаки за ляхів догуляли.
І Савка чорта, врешті відпустив.
А зілля те розсіялось кругом.
Ще й зараз кінь, коли на нього ступить
Чи то зубами починає цупить,
Воно стогнати почина бігом:
«Бех! Бе-ех,бе-ех, бех!». Тому і звуть його
В народі «бех» чи «віха», чи «вомога».
«Цикута» кажуть також ще на нього.
Тепер ви, звісно, знаєте – чого.
Побачив люльку в Савки у руках
Й надумав одурити козака,
Себе міцненьким тютюнцем потішить.
Як Савка вклався на траві поспать
Після обіду, той тихенько скрався.
Та лиш за люльку лапою узявся,
Як, наче, сонний Савка його хвать.
- Та я ж тебе давно уже зачув!
Від тебе ж сморід, наче з пекла твого.
Узяв за карк козак чортяку того
Та й в очерет псяюку потягнув.
Там догори ногами прив’язав
До пня старого та й сердито каже:
- Сидіти будеш тут довіку, враже!
Як уже Савку чорт той не прохав.
- Сиди – говорить, - відпущу, хіба,
Як ти для мене зробиш добру справу!
А то знайду на весь твій рід управу!
І не просися більше! – відрубав.
Та і пішов собі. А тут якраз
Смеркати стало, ляхів підступило
До того ставу чималенька сила.
Навкруг порозглядались якийсь час.
Побачили, що небезпек нема
Та й заходились пити і гуляти.
Та краков’як і польку танцювати.
Аж пилюгу до неба підійма.
Вже перед світом, о других півнях
Покликав чорт собі другого чорта,
Що виліз з навколишнього болота,
Та й просить, щоб до Савки той зганяв.
- Скажи йому, що добре діло є.
- А яке діло, що йому сказати?
- Нічого. Як йому зарані знати,
То діло і не вигорить моє.
Поплентав той. Аж скоро й Савка йде:
- Чого хотів? – Пусти. Скажу по тому.
- Е ні, скажи отак комусь дурному.
Пущу, то чорта де тебе знайдеш.
- Перше пусти… - Ні, перше розкажи…
Чорт перший здався, став розповідати:
- Там за байраком ляхів є багато.
П’ють та танцюють, аж земля дрижить.
А в балці коні. Переловим їх
Та й погуляєм. – А не брешеш часом?
Піду та подивлюся оком власним,
Щоб одурити ти мене не зміг.
Тихцем-бігцем та попід той байрак
Пробрався Савка аж до самих ляхів.
Ті веселяться, мов не мають страху.
«Ну, - дума Савка, - справлюся і так,
Без чорта того. Позову своїх,
Коней із балки зможем відігнати,
Тоді вже ляхів можна добувати».
Пробравсь до коней, а побіля них
Стоїть кругом сторожа чимала.
Не підступитись. Що його робити?
Прийдеться чорта все-таки просити.
Вернувся Савка, витер піт з чола
І каже чорту: - Ти, що хоч роби,
Але щоб тільки ляхи наші були!
- Я все зроблю… Але мотузка муля.
Ти відпусти мене скоріш, аби
Я міг зробить… - Еге, нема дурних.
Твою натуру я чудово знаю.
Одуриш. Тоді чорта упіймаєш.
Ти краще позови чортів своїх.
Як вони зроблять все, так тому й буть,
Пущу тебе. Чортяка той як свисне.
Чортів одразу налетіло, звісно.
А чорт велить, нехай до пекла йдуть
За зіллям до знайомої чортихи.
А Савка хай своїх збирать іде
Та понад балку в очеретах жде,
Поки вже час наступить для потіхи.
Чорти метнулись, зілля принесли,
Що їм чортиха в пеклі спорядила
Та й сіяти по балці заходились,
Де ляхи коней на траві пасли́.
А оте зілля й проросло умить.
Взялися коні зілля оте рвати
Чи то на нього просто наступати,
Воно, неначе стогне і тріщить:
«Бех! Бе-ех,бе-ех, бех!» із балки доліта.
Наїлись коні чортового зілля,
На землю повалилися безсилі,
У кожного розперло живота.
Лежать у балці, мов колоди всі.
Тут козаки на ляхів налетіли,
А ті на коней скочити хотіли.
Аж зирк – ті вже й холодні по росі.
А козаки хапають ляхів тих,
В мотузки в’яжуть. Ті, що утікали,
В ставку втопились, риб нагодували.
Не залишилось жодного із них.
А лях же із гуляння залишив
Наїдків із напоями чимало.
Тож козаки за ляхів догуляли.
І Савка чорта, врешті відпустив.
А зілля те розсіялось кругом.
Ще й зараз кінь, коли на нього ступить
Чи то зубами починає цупить,
Воно стогнати почина бігом:
«Бех! Бе-ех,бе-ех, бех!». Тому і звуть його
В народі «бех» чи «віха», чи «вомога».
«Цикута» кажуть також ще на нього.
Тепер ви, звісно, знаєте – чого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
