Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про беху
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про беху
Чорт вирішив, що в світі найхитріший.
Побачив люльку в Савки у руках
Й надумав одурити козака,
Себе міцненьким тютюнцем потішить.
Як Савка вклався на траві поспать
Після обіду, той тихенько скрався.
Та лиш за люльку лапою узявся,
Як, наче, сонний Савка його хвать.
- Та я ж тебе давно уже зачув!
Від тебе ж сморід, наче з пекла твого.
Узяв за карк козак чортяку того
Та й в очерет псяюку потягнув.
Там догори ногами прив’язав
До пня старого та й сердито каже:
- Сидіти будеш тут довіку, враже!
Як уже Савку чорт той не прохав.
- Сиди – говорить, - відпущу, хіба,
Як ти для мене зробиш добру справу!
А то знайду на весь твій рід управу!
І не просися більше! – відрубав.
Та і пішов собі. А тут якраз
Смеркати стало, ляхів підступило
До того ставу чималенька сила.
Навкруг порозглядались якийсь час.
Побачили, що небезпек нема
Та й заходились пити і гуляти.
Та краков’як і польку танцювати.
Аж пилюгу до неба підійма.
Вже перед світом, о других півнях
Покликав чорт собі другого чорта,
Що виліз з навколишнього болота,
Та й просить, щоб до Савки той зганяв.
- Скажи йому, що добре діло є.
- А яке діло, що йому сказати?
- Нічого. Як йому зарані знати,
То діло і не вигорить моє.
Поплентав той. Аж скоро й Савка йде:
- Чого хотів? – Пусти. Скажу по тому.
- Е ні, скажи отак комусь дурному.
Пущу, то чорта де тебе знайдеш.
- Перше пусти… - Ні, перше розкажи…
Чорт перший здався, став розповідати:
- Там за байраком ляхів є багато.
П’ють та танцюють, аж земля дрижить.
А в балці коні. Переловим їх
Та й погуляєм. – А не брешеш часом?
Піду та подивлюся оком власним,
Щоб одурити ти мене не зміг.
Тихцем-бігцем та попід той байрак
Пробрався Савка аж до самих ляхів.
Ті веселяться, мов не мають страху.
«Ну, - дума Савка, - справлюся і так,
Без чорта того. Позову своїх,
Коней із балки зможем відігнати,
Тоді вже ляхів можна добувати».
Пробравсь до коней, а побіля них
Стоїть кругом сторожа чимала.
Не підступитись. Що його робити?
Прийдеться чорта все-таки просити.
Вернувся Савка, витер піт з чола
І каже чорту: - Ти, що хоч роби,
Але щоб тільки ляхи наші були!
- Я все зроблю… Але мотузка муля.
Ти відпусти мене скоріш, аби
Я міг зробить… - Еге, нема дурних.
Твою натуру я чудово знаю.
Одуриш. Тоді чорта упіймаєш.
Ти краще позови чортів своїх.
Як вони зроблять все, так тому й буть,
Пущу тебе. Чортяка той як свисне.
Чортів одразу налетіло, звісно.
А чорт велить, нехай до пекла йдуть
За зіллям до знайомої чортихи.
А Савка хай своїх збирать іде
Та понад балку в очеретах жде,
Поки вже час наступить для потіхи.
Чорти метнулись, зілля принесли,
Що їм чортиха в пеклі спорядила
Та й сіяти по балці заходились,
Де ляхи коней на траві пасли́.
А оте зілля й проросло умить.
Взялися коні зілля оте рвати
Чи то на нього просто наступати,
Воно, неначе стогне і тріщить:
«Бех! Бе-ех,бе-ех, бех!» із балки доліта.
Наїлись коні чортового зілля,
На землю повалилися безсилі,
У кожного розперло живота.
Лежать у балці, мов колоди всі.
Тут козаки на ляхів налетіли,
А ті на коней скочити хотіли.
Аж зирк – ті вже й холодні по росі.
А козаки хапають ляхів тих,
В мотузки в’яжуть. Ті, що утікали,
В ставку втопились, риб нагодували.
Не залишилось жодного із них.
А лях же із гуляння залишив
Наїдків із напоями чимало.
Тож козаки за ляхів догуляли.
І Савка чорта, врешті відпустив.
А зілля те розсіялось кругом.
Ще й зараз кінь, коли на нього ступить
Чи то зубами починає цупить,
Воно стогнати почина бігом:
«Бех! Бе-ех,бе-ех, бех!». Тому і звуть його
В народі «бех» чи «віха», чи «вомога».
«Цикута» кажуть також ще на нього.
Тепер ви, звісно, знаєте – чого.
Побачив люльку в Савки у руках
Й надумав одурити козака,
Себе міцненьким тютюнцем потішить.
Як Савка вклався на траві поспать
Після обіду, той тихенько скрався.
Та лиш за люльку лапою узявся,
Як, наче, сонний Савка його хвать.
- Та я ж тебе давно уже зачув!
Від тебе ж сморід, наче з пекла твого.
Узяв за карк козак чортяку того
Та й в очерет псяюку потягнув.
Там догори ногами прив’язав
До пня старого та й сердито каже:
- Сидіти будеш тут довіку, враже!
Як уже Савку чорт той не прохав.
- Сиди – говорить, - відпущу, хіба,
Як ти для мене зробиш добру справу!
А то знайду на весь твій рід управу!
І не просися більше! – відрубав.
Та і пішов собі. А тут якраз
Смеркати стало, ляхів підступило
До того ставу чималенька сила.
Навкруг порозглядались якийсь час.
Побачили, що небезпек нема
Та й заходились пити і гуляти.
Та краков’як і польку танцювати.
Аж пилюгу до неба підійма.
Вже перед світом, о других півнях
Покликав чорт собі другого чорта,
Що виліз з навколишнього болота,
Та й просить, щоб до Савки той зганяв.
- Скажи йому, що добре діло є.
- А яке діло, що йому сказати?
- Нічого. Як йому зарані знати,
То діло і не вигорить моє.
Поплентав той. Аж скоро й Савка йде:
- Чого хотів? – Пусти. Скажу по тому.
- Е ні, скажи отак комусь дурному.
Пущу, то чорта де тебе знайдеш.
- Перше пусти… - Ні, перше розкажи…
Чорт перший здався, став розповідати:
- Там за байраком ляхів є багато.
П’ють та танцюють, аж земля дрижить.
А в балці коні. Переловим їх
Та й погуляєм. – А не брешеш часом?
Піду та подивлюся оком власним,
Щоб одурити ти мене не зміг.
Тихцем-бігцем та попід той байрак
Пробрався Савка аж до самих ляхів.
Ті веселяться, мов не мають страху.
«Ну, - дума Савка, - справлюся і так,
Без чорта того. Позову своїх,
Коней із балки зможем відігнати,
Тоді вже ляхів можна добувати».
Пробравсь до коней, а побіля них
Стоїть кругом сторожа чимала.
Не підступитись. Що його робити?
Прийдеться чорта все-таки просити.
Вернувся Савка, витер піт з чола
І каже чорту: - Ти, що хоч роби,
Але щоб тільки ляхи наші були!
- Я все зроблю… Але мотузка муля.
Ти відпусти мене скоріш, аби
Я міг зробить… - Еге, нема дурних.
Твою натуру я чудово знаю.
Одуриш. Тоді чорта упіймаєш.
Ти краще позови чортів своїх.
Як вони зроблять все, так тому й буть,
Пущу тебе. Чортяка той як свисне.
Чортів одразу налетіло, звісно.
А чорт велить, нехай до пекла йдуть
За зіллям до знайомої чортихи.
А Савка хай своїх збирать іде
Та понад балку в очеретах жде,
Поки вже час наступить для потіхи.
Чорти метнулись, зілля принесли,
Що їм чортиха в пеклі спорядила
Та й сіяти по балці заходились,
Де ляхи коней на траві пасли́.
А оте зілля й проросло умить.
Взялися коні зілля оте рвати
Чи то на нього просто наступати,
Воно, неначе стогне і тріщить:
«Бех! Бе-ех,бе-ех, бех!» із балки доліта.
Наїлись коні чортового зілля,
На землю повалилися безсилі,
У кожного розперло живота.
Лежать у балці, мов колоди всі.
Тут козаки на ляхів налетіли,
А ті на коней скочити хотіли.
Аж зирк – ті вже й холодні по росі.
А козаки хапають ляхів тих,
В мотузки в’яжуть. Ті, що утікали,
В ставку втопились, риб нагодували.
Не залишилось жодного із них.
А лях же із гуляння залишив
Наїдків із напоями чимало.
Тож козаки за ляхів догуляли.
І Савка чорта, врешті відпустив.
А зілля те розсіялось кругом.
Ще й зараз кінь, коли на нього ступить
Чи то зубами починає цупить,
Воно стогнати почина бігом:
«Бех! Бе-ех,бе-ех, бех!». Тому і звуть його
В народі «бех» чи «віха», чи «вомога».
«Цикута» кажуть також ще на нього.
Тепер ви, звісно, знаєте – чого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
