Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як Угорщина захопила Закарпаття в 1939 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як Угорщина захопила Закарпаття в 1939 році
- Скажи-но, куме, чому Орбан так
Тепер вчепився в Закарпаття наше?
Я розумію – помагає Раші,
Відволікає сили в нас, однак,
Яка йому до Закарпаття діло?
Що він там втратив? І угорці з ним?
Я довго думав над питанням цим.
От, поясни-но куме зрозуміло.
- Щоб зрозуміти, куме, треба би
На сотню літ та й більше повернути
В минуле. Як війна скінчилась люта
І світ у мир найперший крок робив.
Антанта, яка виграла війну,
Тепер свої умови диктувала.
Німеччина, яка війну програла,
Спокутувати мусила вину.
Союзникам її дісталось теж:
Одна Австро-Угорщина розпалась,
Шматків від неї декілька зосталось,
Які своїх не визначили меж
Та до сусідів зирили весь час,
Як би у них собі щось прихопити.
Те українцям не вдалось зробити
І досі доля розділяла нас
Між москалів і ляхів. Ще землі
Румуни були трохи прихопили.
А Закарпаття до розвалу жи́ло
Під скіпетром угорських королів.
Так само, як Словаччина. Одначе,
Розпалася імперія у ось
Його забрати чехам удалось.
Чого їм угри не змогли пробачить.
Як упустили угри ласий шмат?
Та ж в москалів проклятих научились:
Там довго комуняки колотились,
Поки Європа навела в них лад.
У тому й чехи участь прийняли,
Тож Закарпаття, врешті і забрали.
І двадцять років майже обіцяли,
Що б, навіть, автономію дали
Народам, що в державі проживають.
Та все якісь причини заважають.
Тож так нічого дати й не змогли.
Тим часом Гітлер канцлером зробивсь
В Німеччині. Теж москалів робота:
Війни їм, бачте, нової охота,
Щоб у Європі кожен з кожним бивсь.
А, як уже знесиляться усі,
То Сталін усіх прийде «визволяти».
Тож Гітлер довго не збиравсь чекати.
Під гул німецьких схвальних голосів,
Французів вигнав з Рейну. Далі взявсь
Вже Австрію до себе доєднати.
Судетських німців спробував підняти,
Їх там відсоток чималий набравсь -
Мільйонів п’ять. Тож Гітлер зажадав,
Щоб Чехія Судети ті віддала.
То Чехія, звичайно, не бажала.
Та Гітлер з нею панькатись не став.
І заявив: Судети не дадуть,
То він війною проти чехів піде.
Погано мати отаких сусідів,
Які нахабно так себе ведуть.
Щоб це питання вирішити так,
Аби воно законно виглядало,
То арбітраж у Мюнхені зібрали.
Були там Гітлер та не сам, однак,
А з Муссоліні (ще тиран один).
Був Чемберлен від Англії. Четвертим
Став Даладье – француз. Скажу відверто –
І той, і той, напевно – сучий син.
Їм оті чехи без нужди були.
Їм тихо й мирно досидіть хотілось.
Як Гітлеру Судетів закортіло –
Нехай бере. Що ми, мовляв, могли?
І це оті союзнички, які
Із Чехією договори мали
Про спільний захист. Так от захищали!
Забрав Судети Гітлер. А меткі
До нього угри й ляхи доєднались.
Сілезький Тешин ляхи зайняли,
А угри у Словаччину зайшли
І Закарпаття. Їм тоді дістались
І Ужгород, й Мукачево. Не весь
Їм край дістався – лише та частина,
Де угрів була ледь не половина.
А в них же на всю землю інтерес.
А Чехія, позбавившись землі,
Де були і укріплення, й заводи,
Ослабилась, що й боронитись годі.
А навкруги одні сусіди злі.
Ті «миротворці», що її здали,
Не надто довго в мирі спочивали.
П’ять місяців від мюнхена промчали
І німці нові ігри почали:
Мовляв, як хочуть чехи далі жить,
То мають здатись Гітлеру на милість.
Інакше він їх зовсім скоро виїсть.
А що зосталось чехам ще робить?
Союзничкам вже годі довірять.
Вони об палець пальцем не ударять.
Хіба тим пальцем Гітлера посварять.
І хто ж захоче з чехів помирать?
Коли питання вже до того йшло:
Чи то боротись, чи країну здати.
Надумалися чехи, врешті дати
(Хоч воно, звісно, й пізно вже було),
Хоча би автономію якусь.
І українці узялись за діло.
Обрали владу, армію створили.
Щоправда, уряд перебрався в Хуст,
Бо ж Ужгород вже угри зайняли.
Та й армія – лише дрібні загони,
Беззбройні, хоча віддані до скону
Ідеї незалежності були.
Отож, лише п’ять місяців пройшло
І Гітлер ставить чехам ультиматум:
Під нашим живете протекторатом,
Або… Оте або й перемогло.
Здалися чехи. А словакам він
Велів: чи незалежними ставати,
Чи може їх Угорщині віддати.
І Тісо – був там прихвостень один
Німецький, «незалежність» і обрав.
Теж, звісно, під німецьким патронатом.
А Закарпаттю з чого обирати?
Про те ні слова Гітлер не сказав.
Можливо, теж би незалежність дав
Та Сталіна боявся турбувати.
Ще і угорцям обіцяв віддати.
А час все швидше й швидше упливав.
Тож, не діждавшись рішень ніяких,
Рішили українці не чекати,
Про незалежність власну заявляти.
Бо ж угри уже пхають на поріг.
Проголосили. Заявили з тим,
Що їхня незалежність – лиш початок.
Всю Україну мають доєднати,
Щоб вільно жити у краю своїм.
Для Сталіна недобра новина.
Почухав він потилицю і мовить.
(Не можу повторити слово в слово):
Мовляв, комашка доєдна слона.
Недовго незалежність та була.
Лиш кілька днів, бо не було ще сили,
Яка би військо угрів зупинила.
А їх же сила величезна йшла –
По десять вояків на одного.
А в українців й зброї було мало,
Ото лиш те, що в чехів відібрали.
Та й звідки взяти досвіду того,
Щоб воювати? Бились, як могли.
Кого побили угри, кого взя́ли
В полон і тут же скоро й розстріляли.
А ще ж і ляхи з півночі пішли
У поміч уграм. Уряд не всиді́в.
Волошин у Румунію подався.
(Він першим президентом обирався).
Хоч дехто бився ще багато днів.
Найкращі помирали у борні,
Свободу кров’ю власною кропили,
Дивилися у очі смерті сміло.
Та що вони могли змінить одні?
І кожен з них із вірою вмирав,
За що й життя був ладен положити,
Що ще остання попереду битва.
Ще час для перемоги не настав.
Тепер вчепився в Закарпаття наше?
Я розумію – помагає Раші,
Відволікає сили в нас, однак,
Яка йому до Закарпаття діло?
Що він там втратив? І угорці з ним?
Я довго думав над питанням цим.
От, поясни-но куме зрозуміло.
- Щоб зрозуміти, куме, треба би
На сотню літ та й більше повернути
В минуле. Як війна скінчилась люта
І світ у мир найперший крок робив.
Антанта, яка виграла війну,
Тепер свої умови диктувала.
Німеччина, яка війну програла,
Спокутувати мусила вину.
Союзникам її дісталось теж:
Одна Австро-Угорщина розпалась,
Шматків від неї декілька зосталось,
Які своїх не визначили меж
Та до сусідів зирили весь час,
Як би у них собі щось прихопити.
Те українцям не вдалось зробити
І досі доля розділяла нас
Між москалів і ляхів. Ще землі
Румуни були трохи прихопили.
А Закарпаття до розвалу жи́ло
Під скіпетром угорських королів.
Так само, як Словаччина. Одначе,
Розпалася імперія у ось
Його забрати чехам удалось.
Чого їм угри не змогли пробачить.
Як упустили угри ласий шмат?
Та ж в москалів проклятих научились:
Там довго комуняки колотились,
Поки Європа навела в них лад.
У тому й чехи участь прийняли,
Тож Закарпаття, врешті і забрали.
І двадцять років майже обіцяли,
Що б, навіть, автономію дали
Народам, що в державі проживають.
Та все якісь причини заважають.
Тож так нічого дати й не змогли.
Тим часом Гітлер канцлером зробивсь
В Німеччині. Теж москалів робота:
Війни їм, бачте, нової охота,
Щоб у Європі кожен з кожним бивсь.
А, як уже знесиляться усі,
То Сталін усіх прийде «визволяти».
Тож Гітлер довго не збиравсь чекати.
Під гул німецьких схвальних голосів,
Французів вигнав з Рейну. Далі взявсь
Вже Австрію до себе доєднати.
Судетських німців спробував підняти,
Їх там відсоток чималий набравсь -
Мільйонів п’ять. Тож Гітлер зажадав,
Щоб Чехія Судети ті віддала.
То Чехія, звичайно, не бажала.
Та Гітлер з нею панькатись не став.
І заявив: Судети не дадуть,
То він війною проти чехів піде.
Погано мати отаких сусідів,
Які нахабно так себе ведуть.
Щоб це питання вирішити так,
Аби воно законно виглядало,
То арбітраж у Мюнхені зібрали.
Були там Гітлер та не сам, однак,
А з Муссоліні (ще тиран один).
Був Чемберлен від Англії. Четвертим
Став Даладье – француз. Скажу відверто –
І той, і той, напевно – сучий син.
Їм оті чехи без нужди були.
Їм тихо й мирно досидіть хотілось.
Як Гітлеру Судетів закортіло –
Нехай бере. Що ми, мовляв, могли?
І це оті союзнички, які
Із Чехією договори мали
Про спільний захист. Так от захищали!
Забрав Судети Гітлер. А меткі
До нього угри й ляхи доєднались.
Сілезький Тешин ляхи зайняли,
А угри у Словаччину зайшли
І Закарпаття. Їм тоді дістались
І Ужгород, й Мукачево. Не весь
Їм край дістався – лише та частина,
Де угрів була ледь не половина.
А в них же на всю землю інтерес.
А Чехія, позбавившись землі,
Де були і укріплення, й заводи,
Ослабилась, що й боронитись годі.
А навкруги одні сусіди злі.
Ті «миротворці», що її здали,
Не надто довго в мирі спочивали.
П’ять місяців від мюнхена промчали
І німці нові ігри почали:
Мовляв, як хочуть чехи далі жить,
То мають здатись Гітлеру на милість.
Інакше він їх зовсім скоро виїсть.
А що зосталось чехам ще робить?
Союзничкам вже годі довірять.
Вони об палець пальцем не ударять.
Хіба тим пальцем Гітлера посварять.
І хто ж захоче з чехів помирать?
Коли питання вже до того йшло:
Чи то боротись, чи країну здати.
Надумалися чехи, врешті дати
(Хоч воно, звісно, й пізно вже було),
Хоча би автономію якусь.
І українці узялись за діло.
Обрали владу, армію створили.
Щоправда, уряд перебрався в Хуст,
Бо ж Ужгород вже угри зайняли.
Та й армія – лише дрібні загони,
Беззбройні, хоча віддані до скону
Ідеї незалежності були.
Отож, лише п’ять місяців пройшло
І Гітлер ставить чехам ультиматум:
Під нашим живете протекторатом,
Або… Оте або й перемогло.
Здалися чехи. А словакам він
Велів: чи незалежними ставати,
Чи може їх Угорщині віддати.
І Тісо – був там прихвостень один
Німецький, «незалежність» і обрав.
Теж, звісно, під німецьким патронатом.
А Закарпаттю з чого обирати?
Про те ні слова Гітлер не сказав.
Можливо, теж би незалежність дав
Та Сталіна боявся турбувати.
Ще і угорцям обіцяв віддати.
А час все швидше й швидше упливав.
Тож, не діждавшись рішень ніяких,
Рішили українці не чекати,
Про незалежність власну заявляти.
Бо ж угри уже пхають на поріг.
Проголосили. Заявили з тим,
Що їхня незалежність – лиш початок.
Всю Україну мають доєднати,
Щоб вільно жити у краю своїм.
Для Сталіна недобра новина.
Почухав він потилицю і мовить.
(Не можу повторити слово в слово):
Мовляв, комашка доєдна слона.
Недовго незалежність та була.
Лиш кілька днів, бо не було ще сили,
Яка би військо угрів зупинила.
А їх же сила величезна йшла –
По десять вояків на одного.
А в українців й зброї було мало,
Ото лиш те, що в чехів відібрали.
Та й звідки взяти досвіду того,
Щоб воювати? Бились, як могли.
Кого побили угри, кого взя́ли
В полон і тут же скоро й розстріляли.
А ще ж і ляхи з півночі пішли
У поміч уграм. Уряд не всиді́в.
Волошин у Румунію подався.
(Він першим президентом обирався).
Хоч дехто бився ще багато днів.
Найкращі помирали у борні,
Свободу кров’ю власною кропили,
Дивилися у очі смерті сміло.
Та що вони могли змінить одні?
І кожен з них із вірою вмирав,
За що й життя був ладен положити,
Що ще остання попереду битва.
Ще час для перемоги не настав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
