Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як Угорщина захопила Закарпаття в 1939 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як Угорщина захопила Закарпаття в 1939 році
- Скажи-но, куме, чому Орбан так
Тепер вчепився в Закарпаття наше?
Я розумію – помагає Раші,
Відволікає сили в нас, однак,
Яка йому до Закарпаття діло?
Що він там втратив? І угорці з ним?
Я довго думав над питанням цим.
От, поясни-но куме зрозуміло.
- Щоб зрозуміти, куме, треба би
На сотню літ та й більше повернути
В минуле. Як війна скінчилась люта
І світ у мир найперший крок робив.
Антанта, яка виграла війну,
Тепер свої умови диктувала.
Німеччина, яка війну програла,
Спокутувати мусила вину.
Союзникам її дісталось теж:
Одна Австро-Угорщина розпалась,
Шматків від неї декілька зосталось,
Які своїх не визначили меж
Та до сусідів зирили весь час,
Як би у них собі щось прихопити.
Те українцям не вдалось зробити
І досі доля розділяла нас
Між москалів і ляхів. Ще землі
Румуни були трохи прихопили.
А Закарпаття до розвалу жи́ло
Під скіпетром угорських королів.
Так само, як Словаччина. Одначе,
Розпалася імперія у ось
Його забрати чехам удалось.
Чого їм угри не змогли пробачить.
Як упустили угри ласий шмат?
Та ж в москалів проклятих научились:
Там довго комуняки колотились,
Поки Європа навела в них лад.
У тому й чехи участь прийняли,
Тож Закарпаття, врешті і забрали.
І двадцять років майже обіцяли,
Що б, навіть, автономію дали
Народам, що в державі проживають.
Та все якісь причини заважають.
Тож так нічого дати й не змогли.
Тим часом Гітлер канцлером зробивсь
В Німеччині. Теж москалів робота:
Війни їм, бачте, нової охота,
Щоб у Європі кожен з кожним бивсь.
А, як уже знесиляться усі,
То Сталін усіх прийде «визволяти».
Тож Гітлер довго не збиравсь чекати.
Під гул німецьких схвальних голосів,
Французів вигнав з Рейну. Далі взявсь
Вже Австрію до себе доєднати.
Судетських німців спробував підняти,
Їх там відсоток чималий набравсь -
Мільйонів п’ять. Тож Гітлер зажадав,
Щоб Чехія Судети ті віддала.
То Чехія, звичайно, не бажала.
Та Гітлер з нею панькатись не став.
І заявив: Судети не дадуть,
То він війною проти чехів піде.
Погано мати отаких сусідів,
Які нахабно так себе ведуть.
Щоб це питання вирішити так,
Аби воно законно виглядало,
То арбітраж у Мюнхені зібрали.
Були там Гітлер та не сам, однак,
А з Муссоліні (ще тиран один).
Був Чемберлен від Англії. Четвертим
Став Даладье – француз. Скажу відверто –
І той, і той, напевно – сучий син.
Їм оті чехи без нужди були.
Їм тихо й мирно досидіть хотілось.
Як Гітлеру Судетів закортіло –
Нехай бере. Що ми, мовляв, могли?
І це оті союзнички, які
Із Чехією договори мали
Про спільний захист. Так от захищали!
Забрав Судети Гітлер. А меткі
До нього угри й ляхи доєднались.
Сілезький Тешин ляхи зайняли,
А угри у Словаччину зайшли
І Закарпаття. Їм тоді дістались
І Ужгород, й Мукачево. Не весь
Їм край дістався – лише та частина,
Де угрів була ледь не половина.
А в них же на всю землю інтерес.
А Чехія, позбавившись землі,
Де були і укріплення, й заводи,
Ослабилась, що й боронитись годі.
А навкруги одні сусіди злі.
Ті «миротворці», що її здали,
Не надто довго в мирі спочивали.
П’ять місяців від мюнхена промчали
І німці нові ігри почали:
Мовляв, як хочуть чехи далі жить,
То мають здатись Гітлеру на милість.
Інакше він їх зовсім скоро виїсть.
А що зосталось чехам ще робить?
Союзничкам вже годі довірять.
Вони об палець пальцем не ударять.
Хіба тим пальцем Гітлера посварять.
І хто ж захоче з чехів помирать?
Коли питання вже до того йшло:
Чи то боротись, чи країну здати.
Надумалися чехи, врешті дати
(Хоч воно, звісно, й пізно вже було),
Хоча би автономію якусь.
І українці узялись за діло.
Обрали владу, армію створили.
Щоправда, уряд перебрався в Хуст,
Бо ж Ужгород вже угри зайняли.
Та й армія – лише дрібні загони,
Беззбройні, хоча віддані до скону
Ідеї незалежності були.
Отож, лише п’ять місяців пройшло
І Гітлер ставить чехам ультиматум:
Під нашим живете протекторатом,
Або… Оте або й перемогло.
Здалися чехи. А словакам він
Велів: чи незалежними ставати,
Чи може їх Угорщині віддати.
І Тісо – був там прихвостень один
Німецький, «незалежність» і обрав.
Теж, звісно, під німецьким патронатом.
А Закарпаттю з чого обирати?
Про те ні слова Гітлер не сказав.
Можливо, теж би незалежність дав
Та Сталіна боявся турбувати.
Ще і угорцям обіцяв віддати.
А час все швидше й швидше упливав.
Тож, не діждавшись рішень ніяких,
Рішили українці не чекати,
Про незалежність власну заявляти.
Бо ж угри уже пхають на поріг.
Проголосили. Заявили з тим,
Що їхня незалежність – лиш початок.
Всю Україну мають доєднати,
Щоб вільно жити у краю своїм.
Для Сталіна недобра новина.
Почухав він потилицю і мовить.
(Не можу повторити слово в слово):
Мовляв, комашка доєдна слона.
Недовго незалежність та була.
Лиш кілька днів, бо не було ще сили,
Яка би військо угрів зупинила.
А їх же сила величезна йшла –
По десять вояків на одного.
А в українців й зброї було мало,
Ото лиш те, що в чехів відібрали.
Та й звідки взяти досвіду того,
Щоб воювати? Бились, як могли.
Кого побили угри, кого взя́ли
В полон і тут же скоро й розстріляли.
А ще ж і ляхи з півночі пішли
У поміч уграм. Уряд не всиді́в.
Волошин у Румунію подався.
(Він першим президентом обирався).
Хоч дехто бився ще багато днів.
Найкращі помирали у борні,
Свободу кров’ю власною кропили,
Дивилися у очі смерті сміло.
Та що вони могли змінить одні?
І кожен з них із вірою вмирав,
За що й життя був ладен положити,
Що ще остання попереду битва.
Ще час для перемоги не настав.
Тепер вчепився в Закарпаття наше?
Я розумію – помагає Раші,
Відволікає сили в нас, однак,
Яка йому до Закарпаття діло?
Що він там втратив? І угорці з ним?
Я довго думав над питанням цим.
От, поясни-но куме зрозуміло.
- Щоб зрозуміти, куме, треба би
На сотню літ та й більше повернути
В минуле. Як війна скінчилась люта
І світ у мир найперший крок робив.
Антанта, яка виграла війну,
Тепер свої умови диктувала.
Німеччина, яка війну програла,
Спокутувати мусила вину.
Союзникам її дісталось теж:
Одна Австро-Угорщина розпалась,
Шматків від неї декілька зосталось,
Які своїх не визначили меж
Та до сусідів зирили весь час,
Як би у них собі щось прихопити.
Те українцям не вдалось зробити
І досі доля розділяла нас
Між москалів і ляхів. Ще землі
Румуни були трохи прихопили.
А Закарпаття до розвалу жи́ло
Під скіпетром угорських королів.
Так само, як Словаччина. Одначе,
Розпалася імперія у ось
Його забрати чехам удалось.
Чого їм угри не змогли пробачить.
Як упустили угри ласий шмат?
Та ж в москалів проклятих научились:
Там довго комуняки колотились,
Поки Європа навела в них лад.
У тому й чехи участь прийняли,
Тож Закарпаття, врешті і забрали.
І двадцять років майже обіцяли,
Що б, навіть, автономію дали
Народам, що в державі проживають.
Та все якісь причини заважають.
Тож так нічого дати й не змогли.
Тим часом Гітлер канцлером зробивсь
В Німеччині. Теж москалів робота:
Війни їм, бачте, нової охота,
Щоб у Європі кожен з кожним бивсь.
А, як уже знесиляться усі,
То Сталін усіх прийде «визволяти».
Тож Гітлер довго не збиравсь чекати.
Під гул німецьких схвальних голосів,
Французів вигнав з Рейну. Далі взявсь
Вже Австрію до себе доєднати.
Судетських німців спробував підняти,
Їх там відсоток чималий набравсь -
Мільйонів п’ять. Тож Гітлер зажадав,
Щоб Чехія Судети ті віддала.
То Чехія, звичайно, не бажала.
Та Гітлер з нею панькатись не став.
І заявив: Судети не дадуть,
То він війною проти чехів піде.
Погано мати отаких сусідів,
Які нахабно так себе ведуть.
Щоб це питання вирішити так,
Аби воно законно виглядало,
То арбітраж у Мюнхені зібрали.
Були там Гітлер та не сам, однак,
А з Муссоліні (ще тиран один).
Був Чемберлен від Англії. Четвертим
Став Даладье – француз. Скажу відверто –
І той, і той, напевно – сучий син.
Їм оті чехи без нужди були.
Їм тихо й мирно досидіть хотілось.
Як Гітлеру Судетів закортіло –
Нехай бере. Що ми, мовляв, могли?
І це оті союзнички, які
Із Чехією договори мали
Про спільний захист. Так от захищали!
Забрав Судети Гітлер. А меткі
До нього угри й ляхи доєднались.
Сілезький Тешин ляхи зайняли,
А угри у Словаччину зайшли
І Закарпаття. Їм тоді дістались
І Ужгород, й Мукачево. Не весь
Їм край дістався – лише та частина,
Де угрів була ледь не половина.
А в них же на всю землю інтерес.
А Чехія, позбавившись землі,
Де були і укріплення, й заводи,
Ослабилась, що й боронитись годі.
А навкруги одні сусіди злі.
Ті «миротворці», що її здали,
Не надто довго в мирі спочивали.
П’ять місяців від мюнхена промчали
І німці нові ігри почали:
Мовляв, як хочуть чехи далі жить,
То мають здатись Гітлеру на милість.
Інакше він їх зовсім скоро виїсть.
А що зосталось чехам ще робить?
Союзничкам вже годі довірять.
Вони об палець пальцем не ударять.
Хіба тим пальцем Гітлера посварять.
І хто ж захоче з чехів помирать?
Коли питання вже до того йшло:
Чи то боротись, чи країну здати.
Надумалися чехи, врешті дати
(Хоч воно, звісно, й пізно вже було),
Хоча би автономію якусь.
І українці узялись за діло.
Обрали владу, армію створили.
Щоправда, уряд перебрався в Хуст,
Бо ж Ужгород вже угри зайняли.
Та й армія – лише дрібні загони,
Беззбройні, хоча віддані до скону
Ідеї незалежності були.
Отож, лише п’ять місяців пройшло
І Гітлер ставить чехам ультиматум:
Під нашим живете протекторатом,
Або… Оте або й перемогло.
Здалися чехи. А словакам він
Велів: чи незалежними ставати,
Чи може їх Угорщині віддати.
І Тісо – був там прихвостень один
Німецький, «незалежність» і обрав.
Теж, звісно, під німецьким патронатом.
А Закарпаттю з чого обирати?
Про те ні слова Гітлер не сказав.
Можливо, теж би незалежність дав
Та Сталіна боявся турбувати.
Ще і угорцям обіцяв віддати.
А час все швидше й швидше упливав.
Тож, не діждавшись рішень ніяких,
Рішили українці не чекати,
Про незалежність власну заявляти.
Бо ж угри уже пхають на поріг.
Проголосили. Заявили з тим,
Що їхня незалежність – лиш початок.
Всю Україну мають доєднати,
Щоб вільно жити у краю своїм.
Для Сталіна недобра новина.
Почухав він потилицю і мовить.
(Не можу повторити слово в слово):
Мовляв, комашка доєдна слона.
Недовго незалежність та була.
Лиш кілька днів, бо не було ще сили,
Яка би військо угрів зупинила.
А їх же сила величезна йшла –
По десять вояків на одного.
А в українців й зброї було мало,
Ото лиш те, що в чехів відібрали.
Та й звідки взяти досвіду того,
Щоб воювати? Бились, як могли.
Кого побили угри, кого взя́ли
В полон і тут же скоро й розстріляли.
А ще ж і ляхи з півночі пішли
У поміч уграм. Уряд не всиді́в.
Волошин у Румунію подався.
(Він першим президентом обирався).
Хоч дехто бився ще багато днів.
Найкращі помирали у борні,
Свободу кров’ю власною кропили,
Дивилися у очі смерті сміло.
Та що вони могли змінить одні?
І кожен з них із вірою вмирав,
За що й життя був ладен положити,
Що ще остання попереду битва.
Ще час для перемоги не настав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
