Легко писалися вірші до «сонячних» дат:
Слово до слова (дозволені зверху) –
В догоду
Тим, хто виводив народ на черговий парад,
Видаючи свою примху за волю народу.
Що ж бо тепер?
Де поділись високі слова,
Луджені рими і ковані знаки окличні?
Соцреалізм водянистою кров’ю сплива,
Глухнуть в агонії марення комуністичні…
Гавкають пси і пугукають древні сичі,
Змії сичать і течуть по камінню гадюки,
Й Січ невмируща на Хортиці сивій вночі
Вгору здіймає у січах порубані руки.
Дійсність така безнадійно солона й гірка –
Топиться радість в дніпровій сльозі повноводій.
Скільки ж тієї Вкраїни навколо могили Сірка,
Скільки ж тієї свободи в неволі народній?!

1993

(с) Низовий Іван Данилович
«І калина своя, і тополя» (поезії)
Донецьк: Донбас. – 1993. – 80 с. – С. 55 – 56