«Это есть наш последний
И решительный бой…»

По-гу-ля-ли!
Крові набачились
В тім «останнім, рішучім бою»,
Призвичаїлись,
Розсобачились,
Проливали чужу і свою!
Не скінчилася громадянськая –
Кров димілася і текла,
В сто річок
Голуба, дворянська,
Що насправді червона була.
Видавалися «індульгенції»
На століття вперед – гуляй!
Море крові інтелігентської
Перехлюпувалось через край.
Тисячами струмків стікалася
У єдині Волгу й Дніпро
Та,
солона й терпка,
що звалася
«Робітничо-селянська кров».
На небаченому руйновищі –
Кровопуски без меж і мір:
По коліна, по плечі в кровищі
Муравйов, Тухачевський, Якір!
Їх мільйони – тих, «позаштатних»…
В їхніх жилах – «смердюча кров»…
Їх вирубували в Кронштадті,
В бойню перетворили Тамбов;
Стольний Київ мостили трупами
Українських січовиків,
Світ будили шаблями й трубами,
І передзвоном кінських підків!
А панцирниками й тачанками
Гримкотіли у «рай комун»,
І свинцеву свою печатку
В кров терпку вмочав Бела Кун.
Ленін – добрий.
Петлюра – вредний:
Бачте, впертісно не хотів,
Щоб Дем’ян
Розтакий-то Бєдний
На чужому добрі багатів!
Сталін – мудрий,
А пан Грушевський
З Винниченком – ні се, ні те…
Всіх охопить дбайливим «шефством»
ВеЧеКа,
Замете й підмете.
По-гу-ля-ли!
Всього набачились,
Крім свободи бути людьми,
В цілім світі навік відзначились
Лицемірним: «Раби – не ми!».
Захлинаємось потом і кров’ю ми:
Ой нелегко ж це, мать-перемать,
На руйновиську рідної Трої
Щось таке…
щось людське…
збудувать!

1993

(с) Низовий Іван Данилович
«Пракорінь» (поезії)
Кремінна. – 1993. – 42 с. – С. 36 – 37