ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.05.19 02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.

Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:

Вадим Василенко
2024.05.18 20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом

Тетяна Левицька
2024.05.18 18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.

Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом

Микола Соболь
2024.05.18 11:26
Шановна редакція майстерень! Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт

Віктор Кучерук
2024.05.18 06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.

Микола Соболь
2024.05.18 05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,

Артур Курдіновський
2024.05.18 01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.

Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:

Ілахім Поет
2024.05.18 00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду

Іван Потьомкін
2024.05.17 20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось

Володимир Каразуб
2024.05.17 19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,

Козак Дума
2024.05.17 15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.

Світлана Пирогова
2024.05.17 09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,

Козак Дума
2024.05.17 09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*

Юрій Гундарєв
2024.05.17 09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»… Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово

Віктор Кучерук
2024.05.17 05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.

Артур Курдіновський
2024.05.17 04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.

Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Галина Украйна
2024.05.18

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Маркуш Серкванчук
2024.04.10

Анатолій Цибульський
2024.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ілахім Поет (1982) / Вірші

 Oдвiчна, але завше юна
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим я не святотатець або кощунник?

Раптом іншою стала. Красива і молода.
Очі - полум'я, зваба солодка – її вуста.
Повногруда, висока, струнка та рум'янолиця.
Її посмішка – блискавка; слово – неначе грім.
Погляд гордий: «захочу – то будеш лише моїм!»
І спокуслива більше, ніж справжня дияволиця.

А причастя – немов рідина… темна і густа.
33 компоненти роками життя Христа.
І закляттям лунали від неї «аз буки віди».
Чи то зілля з рядків було, чи приворот із строф?
І не знаю – чорнило у голову било? Кров?
Де ступала вона – то метафори скрізь чи квіти?

Від кирилиці-матері всі ті «глаголь добро».
Поцілунок її був немов на душі тавро.
Неземного смаку ще й не без інфернальних спецій.
Я стояв перед нею, неначе дурне теля,
Під той шепіт її «єсть живіте дзіло земля».
Ніби магію концентрувала в старій абетці.

«како люди мисліте» казала «наш он покой
Знаю, нащо прийшов – щоб просити мене: загой
Те, що вирвано, зранено, випалено і здерто».
Розуміла прекрасно мене і без зайвих слів
Проказала це краще, ніж сам би пусте наплів.
І лунало у вухах надалі «рци слово твердо».

Перед нею був наче дикун я – душа черства;
Голос звіра, в паху проросла одолень-трава.
Шепотіла – мені додавала людського духу.
Та під ребрами заколисала мою журбу.
І розвіяла спогад про неї десь у степу,
Щоб я більше у снах не тривожив нещасну тугу.

Зав'язала у хустку чи жменю землі чи все ж
Тії букви – мовляв, доки цей оберіг несеш
Біля серця, ти житимеш, тільки одна умова:
Пам'ятати: для мене довіку тепер вона
Буде всім… Незріченна, прекрасна і чарівна.
Всемогутня, одвічна, але завше юна мова.

2024




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-05-13 17:53:07
Переглядів сторінки твору 45
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.744 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.703 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.05.18 00:07
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Мос (Л.П./Л.П.) [ 2024-05-14 14:21:13 ]
Наскільки багатогранний образ, у мене чесно, немає слів... просто дух пепехопило. Оплески тобі і вдячність за такий незвичний і несподіваний вірш про мову!

Поезія - це твій океан. Бачу, як ти плаваєш в ньому! Акула-пера))))




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ілахім Поет (Л.П./М.К.) [ 2024-05-15 00:42:10 ]
Дякую, Лєна, від усього серця)
Ну от як життя повертається... Колись був офісним планктоном, тепер... ну можу бути і кусючою акулою, але то якщо мене чіпати. А так приємніше китом фонтанувати римами) Або дельфіном гратися словами)