Ці очі кольору горіха
І губи з присмаком гріха -
Моя єдина в світі втіха.
Хай кажуть, що у ній пиха,
Що легковажна егоїстка.
Що бути з нею – то дурня.
І треба розгубити мізки,
Щоб так терзатися щодня.
Кохаю ці підступні вії,
Волосся чорне і льняне,
Фантазій дикі буревії,
Що з пекла в рай несуть мене.
Колючість слів і ніжність шкіри -
В ній що завгодно віднайдеш.
І хижа грація Багіри.
І ніжність Нали в ній є теж.
Сама не знає, що є сяйвом
Від тіні вій до пальців ніг.
Між нами все є третім зайвим -
Весняна повінь, перший сніг,
Останній дзвоник дитинчати,
Футбол, поезія, кіно,
Мудрі книжки, дебільні чати…
Вона моє пробите дно,
В ній моє сьоме небо тощо.
Це найжиттєвіша з хвороб.
Якщо у неї в серці дощик,
Змиває весь мій світ потоп.
Якщо тремтять у неї руки,
В мені жахливий землетрус.
В ній кайф шаленої напруги.
В ній біль – від нього я дерусь
На стіни, щоб стекти безсило,
Неначе справді без кісток.
В ній лід, що й ангела б збісило.
А гляне – наче кип'яток
На зовсім голу душу ллється.
Піддасть ще правдою назло.
То й у зіркової фортеці
Давно всі башти вже знесло.
Це важче чорної роботи.
Хоч занавішуй дзеркала.
Але вкладу в останній подих:
«Спасибі, сонце, що була!»
Джерельце щастя, вир із лихом,
Де чортеня не затиха.
І очі кольору горіха,
І губи з присмаком гріха.