
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялася горілка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялася горілка
Розходився дід Свирид, весь двір його чує.
Вранці прогулятись в парк чинно чимчикує,
Аж за столиком сидять уже випивохи,
Вже й півлітру розпили, зосталося трохи.
Де вони грошей беруть? Коли устигають?
Чи то ніяких турбот більш в житті не мають?
Тож не витримав Свирид, проходячи мимо,
Зупинився, розходивсь, лається із ними.
Ті, хоч п’яні та, усе ж, потупили очі,
Ніхто слова поперек сказати не хоче.
Покричав він, покричав, заспокоївсь трохи,
Миролюбніше почав казать випивохам:
- От горілку ви п’єте, а хто із вас знає,
Звідки вона узялась? Чом так називають?
Людям, думаєте ви винайти вдалося?
Без нечистого ніяк тут не обійшлося.
От я вам і розкажу, як усе то сталось.
Гей, посуньтеся. Ти бач, як порозсідались! –
Здвинув трохи випивох, біля них усівся, -
Так, на чому ото я, власне, зупинився?!
Ага! Діялось то все у часи далекі.
Жили тихо люди ще, хоч жилось нелегко
Та не знали ще тоді горілку прокляту.
А чортяці то усе не давало спати.
Сидів, думав та гадав, що б таке зробити
Аби людям те життя тихе перебити.
І придумав. – От, пожди, - каже, - будуть мати,
З нехворощу їм питво зможу я зладнати.
Та таке, що вип’є хто - то здуріє сходу,
Буде щось дурне робить та чинити шкоду.
І потішить мене тим. Тож одразу й взявся.
Миттю вогнище розклав. Дим такий піднявся,
Що аж до небес дістав. Бог тоді й питає:
- Чи ви чуєте, що дим? _Чуєм! – отвічають
На питання те святі, - та звідки – не знаєм.
Тоді Бог святого враз Петра викликає:
- Піди, - каже, - подивись, хто там таке коїть?!
А Петро хламиду вдяг й швидкою ходою
До вогню того пішов. - Що то таке буде?-
У нечистого пита. – Питво варю людям.
Нехай , - каже, - його п’ють, аніж просту воду.
- Який добрий?! Чи ж з того їм не буде шкоди?
- То візьми та покуштуй! Дав йому попити.
Той хватив. Та ж не пияк. Упав, як убитий.
А нечистий не спиня курної роботи.
Люд до нього валом пре, скуштувать охота.
А на небі дим в носах уже усім крутить,
Прямо очі виїда, не дає й дихнути.
- Що ж це таке? – знов Господь, - Де той Петро дівся?
Ти би, Павле, теж пішов туди й подивився,
Що він робить. Та жени чимскоріш на небо!
Вдяг хламиду і Павло чистеньку на себе,
До нечистого іде та його й питає:
- Що це тут Петро лежить? - Втомивсь, спочиває!
- А ти що варганиш тут? – Варю людям пити.
- Що то воно за пиття? – Спробуй пригубити.
Через нього люди, бач, ледве що не б’ються.
- Дай попробувать! Налив, а очі сміються.
Той попробував, зумів два кроки ступити.
Та й простягся. Бо ж святий, не навчений пити.
А на небі не видать нічого від диму.
Викликає Бог Юрка: - Йди скоріш за тими!
Йди, козаче, дай обом добре прочухана.
Повертаються нехай на небо негайно.
Глянь, який там чорт курить. Вели припинити,
Бо, як сам устану, то буде добре битий.
Відтаскаю, передай, курія за патли,
Довго чухатиме він потилицю, клятий!
А Юрко розлютувавсь, вхопив спис, шаблюку.
До нечистого спішить: - Що робиш, падлюка!
Чи забув, як то тебе з неба проганяли?
Чи за патли вже давно тебе не таскали?
Як забув, так я тобі нагадаю миттю?
Що ти, клятий, захотів небо прокурити?
Так нечистий налякавсь. А той роздивився:
- Що ото за кабани в тебе розляглися.
Та під бік буцнув Павла, той бігом схопився.
Тоді вже будить Петра Юрко заходився.
Той піднявся, а лежав близько вогню, видно,
Прогоріла геть пола у його хламиди.
Подививсь він на полу та й давай казати:
- Буду гаспидське пиття горілкою звати.
Став розпитувать Юрко, що тут з ними сталось.
Розказали чесно все, ні з чим не ховались.
А тоді уже утрьох за чорта взялися,
Повалили. Так Юрко штрика його списом,
Та шаблюкою уздовж по спині потягне,
Наче, вибити всю дур з чорта того прагне.
А ті двоє догоджать взялись кулаками,
Та під боки наддавать йому копняками.
З нечистого тільки шерсть летить на всі боки.
А вони втомились вже від тії мороки,
Зло зігнали, залили вогнище водою
Та й на небо побрели швидкою ходою.
А нечистий пролежав побитий до ночі,
Ледве-ледве розтулив запухлі геть очі
Та й собі порачкував, в запічок сховався,
Довго там кректав, стогнав та перевертався.
Ой, нелегко обійшлась та затія чорту.
Та от людям пійло те стало у охоту.
Стали вони міркувать, як із нехворощу
Самим пійло те зварить, бо ж таке хороше.
З нехворощу, правда, так вони й не зварили,
А з святого хліба, бач, таки умудрили.
І нечистого не тра… Краще нього вміють.
Не пропала, бач дарма чортова затія.
І не треба чорту з тим тепер мати клопіт,
Головне – зумів таки людей заохотить.
Вранці прогулятись в парк чинно чимчикує,
Аж за столиком сидять уже випивохи,
Вже й півлітру розпили, зосталося трохи.
Де вони грошей беруть? Коли устигають?
Чи то ніяких турбот більш в житті не мають?
Тож не витримав Свирид, проходячи мимо,
Зупинився, розходивсь, лається із ними.
Ті, хоч п’яні та, усе ж, потупили очі,
Ніхто слова поперек сказати не хоче.
Покричав він, покричав, заспокоївсь трохи,
Миролюбніше почав казать випивохам:
- От горілку ви п’єте, а хто із вас знає,
Звідки вона узялась? Чом так називають?
Людям, думаєте ви винайти вдалося?
Без нечистого ніяк тут не обійшлося.
От я вам і розкажу, як усе то сталось.
Гей, посуньтеся. Ти бач, як порозсідались! –
Здвинув трохи випивох, біля них усівся, -
Так, на чому ото я, власне, зупинився?!
Ага! Діялось то все у часи далекі.
Жили тихо люди ще, хоч жилось нелегко
Та не знали ще тоді горілку прокляту.
А чортяці то усе не давало спати.
Сидів, думав та гадав, що б таке зробити
Аби людям те життя тихе перебити.
І придумав. – От, пожди, - каже, - будуть мати,
З нехворощу їм питво зможу я зладнати.
Та таке, що вип’є хто - то здуріє сходу,
Буде щось дурне робить та чинити шкоду.
І потішить мене тим. Тож одразу й взявся.
Миттю вогнище розклав. Дим такий піднявся,
Що аж до небес дістав. Бог тоді й питає:
- Чи ви чуєте, що дим? _Чуєм! – отвічають
На питання те святі, - та звідки – не знаєм.
Тоді Бог святого враз Петра викликає:
- Піди, - каже, - подивись, хто там таке коїть?!
А Петро хламиду вдяг й швидкою ходою
До вогню того пішов. - Що то таке буде?-
У нечистого пита. – Питво варю людям.
Нехай , - каже, - його п’ють, аніж просту воду.
- Який добрий?! Чи ж з того їм не буде шкоди?
- То візьми та покуштуй! Дав йому попити.
Той хватив. Та ж не пияк. Упав, як убитий.
А нечистий не спиня курної роботи.
Люд до нього валом пре, скуштувать охота.
А на небі дим в носах уже усім крутить,
Прямо очі виїда, не дає й дихнути.
- Що ж це таке? – знов Господь, - Де той Петро дівся?
Ти би, Павле, теж пішов туди й подивився,
Що він робить. Та жени чимскоріш на небо!
Вдяг хламиду і Павло чистеньку на себе,
До нечистого іде та його й питає:
- Що це тут Петро лежить? - Втомивсь, спочиває!
- А ти що варганиш тут? – Варю людям пити.
- Що то воно за пиття? – Спробуй пригубити.
Через нього люди, бач, ледве що не б’ються.
- Дай попробувать! Налив, а очі сміються.
Той попробував, зумів два кроки ступити.
Та й простягся. Бо ж святий, не навчений пити.
А на небі не видать нічого від диму.
Викликає Бог Юрка: - Йди скоріш за тими!
Йди, козаче, дай обом добре прочухана.
Повертаються нехай на небо негайно.
Глянь, який там чорт курить. Вели припинити,
Бо, як сам устану, то буде добре битий.
Відтаскаю, передай, курія за патли,
Довго чухатиме він потилицю, клятий!
А Юрко розлютувавсь, вхопив спис, шаблюку.
До нечистого спішить: - Що робиш, падлюка!
Чи забув, як то тебе з неба проганяли?
Чи за патли вже давно тебе не таскали?
Як забув, так я тобі нагадаю миттю?
Що ти, клятий, захотів небо прокурити?
Так нечистий налякавсь. А той роздивився:
- Що ото за кабани в тебе розляглися.
Та під бік буцнув Павла, той бігом схопився.
Тоді вже будить Петра Юрко заходився.
Той піднявся, а лежав близько вогню, видно,
Прогоріла геть пола у його хламиди.
Подививсь він на полу та й давай казати:
- Буду гаспидське пиття горілкою звати.
Став розпитувать Юрко, що тут з ними сталось.
Розказали чесно все, ні з чим не ховались.
А тоді уже утрьох за чорта взялися,
Повалили. Так Юрко штрика його списом,
Та шаблюкою уздовж по спині потягне,
Наче, вибити всю дур з чорта того прагне.
А ті двоє догоджать взялись кулаками,
Та під боки наддавать йому копняками.
З нечистого тільки шерсть летить на всі боки.
А вони втомились вже від тії мороки,
Зло зігнали, залили вогнище водою
Та й на небо побрели швидкою ходою.
А нечистий пролежав побитий до ночі,
Ледве-ледве розтулив запухлі геть очі
Та й собі порачкував, в запічок сховався,
Довго там кректав, стогнав та перевертався.
Ой, нелегко обійшлась та затія чорту.
Та от людям пійло те стало у охоту.
Стали вони міркувать, як із нехворощу
Самим пійло те зварить, бо ж таке хороше.
З нехворощу, правда, так вони й не зварили,
А з святого хліба, бач, таки умудрили.
І нечистого не тра… Краще нього вміють.
Не пропала, бач дарма чортова затія.
І не треба чорту з тим тепер мати клопіт,
Головне – зумів таки людей заохотить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію