
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
19:05
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
2025.09.18
18:13
Байдуже – до пекла чи до раю.
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялася горілка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялася горілка
Розходився дід Свирид, весь двір його чує.
Вранці прогулятись в парк чинно чимчикує,
Аж за столиком сидять уже випивохи,
Вже й півлітру розпили, зосталося трохи.
Де вони грошей беруть? Коли устигають?
Чи то ніяких турбот більш в житті не мають?
Тож не витримав Свирид, проходячи мимо,
Зупинився, розходивсь, лається із ними.
Ті, хоч п’яні та, усе ж, потупили очі,
Ніхто слова поперек сказати не хоче.
Покричав він, покричав, заспокоївсь трохи,
Миролюбніше почав казать випивохам:
- От горілку ви п’єте, а хто із вас знає,
Звідки вона узялась? Чом так називають?
Людям, думаєте ви винайти вдалося?
Без нечистого ніяк тут не обійшлося.
От я вам і розкажу, як усе то сталось.
Гей, посуньтеся. Ти бач, як порозсідались! –
Здвинув трохи випивох, біля них усівся, -
Так, на чому ото я, власне, зупинився?!
Ага! Діялось то все у часи далекі.
Жили тихо люди ще, хоч жилось нелегко
Та не знали ще тоді горілку прокляту.
А чортяці то усе не давало спати.
Сидів, думав та гадав, що б таке зробити
Аби людям те життя тихе перебити.
І придумав. – От, пожди, - каже, - будуть мати,
З нехворощу їм питво зможу я зладнати.
Та таке, що вип’є хто - то здуріє сходу,
Буде щось дурне робить та чинити шкоду.
І потішить мене тим. Тож одразу й взявся.
Миттю вогнище розклав. Дим такий піднявся,
Що аж до небес дістав. Бог тоді й питає:
- Чи ви чуєте, що дим? _Чуєм! – отвічають
На питання те святі, - та звідки – не знаєм.
Тоді Бог святого враз Петра викликає:
- Піди, - каже, - подивись, хто там таке коїть?!
А Петро хламиду вдяг й швидкою ходою
До вогню того пішов. - Що то таке буде?-
У нечистого пита. – Питво варю людям.
Нехай , - каже, - його п’ють, аніж просту воду.
- Який добрий?! Чи ж з того їм не буде шкоди?
- То візьми та покуштуй! Дав йому попити.
Той хватив. Та ж не пияк. Упав, як убитий.
А нечистий не спиня курної роботи.
Люд до нього валом пре, скуштувать охота.
А на небі дим в носах уже усім крутить,
Прямо очі виїда, не дає й дихнути.
- Що ж це таке? – знов Господь, - Де той Петро дівся?
Ти би, Павле, теж пішов туди й подивився,
Що він робить. Та жени чимскоріш на небо!
Вдяг хламиду і Павло чистеньку на себе,
До нечистого іде та його й питає:
- Що це тут Петро лежить? - Втомивсь, спочиває!
- А ти що варганиш тут? – Варю людям пити.
- Що то воно за пиття? – Спробуй пригубити.
Через нього люди, бач, ледве що не б’ються.
- Дай попробувать! Налив, а очі сміються.
Той попробував, зумів два кроки ступити.
Та й простягся. Бо ж святий, не навчений пити.
А на небі не видать нічого від диму.
Викликає Бог Юрка: - Йди скоріш за тими!
Йди, козаче, дай обом добре прочухана.
Повертаються нехай на небо негайно.
Глянь, який там чорт курить. Вели припинити,
Бо, як сам устану, то буде добре битий.
Відтаскаю, передай, курія за патли,
Довго чухатиме він потилицю, клятий!
А Юрко розлютувавсь, вхопив спис, шаблюку.
До нечистого спішить: - Що робиш, падлюка!
Чи забув, як то тебе з неба проганяли?
Чи за патли вже давно тебе не таскали?
Як забув, так я тобі нагадаю миттю?
Що ти, клятий, захотів небо прокурити?
Так нечистий налякавсь. А той роздивився:
- Що ото за кабани в тебе розляглися.
Та під бік буцнув Павла, той бігом схопився.
Тоді вже будить Петра Юрко заходився.
Той піднявся, а лежав близько вогню, видно,
Прогоріла геть пола у його хламиди.
Подививсь він на полу та й давай казати:
- Буду гаспидське пиття горілкою звати.
Став розпитувать Юрко, що тут з ними сталось.
Розказали чесно все, ні з чим не ховались.
А тоді уже утрьох за чорта взялися,
Повалили. Так Юрко штрика його списом,
Та шаблюкою уздовж по спині потягне,
Наче, вибити всю дур з чорта того прагне.
А ті двоє догоджать взялись кулаками,
Та під боки наддавать йому копняками.
З нечистого тільки шерсть летить на всі боки.
А вони втомились вже від тії мороки,
Зло зігнали, залили вогнище водою
Та й на небо побрели швидкою ходою.
А нечистий пролежав побитий до ночі,
Ледве-ледве розтулив запухлі геть очі
Та й собі порачкував, в запічок сховався,
Довго там кректав, стогнав та перевертався.
Ой, нелегко обійшлась та затія чорту.
Та от людям пійло те стало у охоту.
Стали вони міркувать, як із нехворощу
Самим пійло те зварить, бо ж таке хороше.
З нехворощу, правда, так вони й не зварили,
А з святого хліба, бач, таки умудрили.
І нечистого не тра… Краще нього вміють.
Не пропала, бач дарма чортова затія.
І не треба чорту з тим тепер мати клопіт,
Головне – зумів таки людей заохотить.
Вранці прогулятись в парк чинно чимчикує,
Аж за столиком сидять уже випивохи,
Вже й півлітру розпили, зосталося трохи.
Де вони грошей беруть? Коли устигають?
Чи то ніяких турбот більш в житті не мають?
Тож не витримав Свирид, проходячи мимо,
Зупинився, розходивсь, лається із ними.
Ті, хоч п’яні та, усе ж, потупили очі,
Ніхто слова поперек сказати не хоче.
Покричав він, покричав, заспокоївсь трохи,
Миролюбніше почав казать випивохам:
- От горілку ви п’єте, а хто із вас знає,
Звідки вона узялась? Чом так називають?
Людям, думаєте ви винайти вдалося?
Без нечистого ніяк тут не обійшлося.
От я вам і розкажу, як усе то сталось.
Гей, посуньтеся. Ти бач, як порозсідались! –
Здвинув трохи випивох, біля них усівся, -
Так, на чому ото я, власне, зупинився?!
Ага! Діялось то все у часи далекі.
Жили тихо люди ще, хоч жилось нелегко
Та не знали ще тоді горілку прокляту.
А чортяці то усе не давало спати.
Сидів, думав та гадав, що б таке зробити
Аби людям те життя тихе перебити.
І придумав. – От, пожди, - каже, - будуть мати,
З нехворощу їм питво зможу я зладнати.
Та таке, що вип’є хто - то здуріє сходу,
Буде щось дурне робить та чинити шкоду.
І потішить мене тим. Тож одразу й взявся.
Миттю вогнище розклав. Дим такий піднявся,
Що аж до небес дістав. Бог тоді й питає:
- Чи ви чуєте, що дим? _Чуєм! – отвічають
На питання те святі, - та звідки – не знаєм.
Тоді Бог святого враз Петра викликає:
- Піди, - каже, - подивись, хто там таке коїть?!
А Петро хламиду вдяг й швидкою ходою
До вогню того пішов. - Що то таке буде?-
У нечистого пита. – Питво варю людям.
Нехай , - каже, - його п’ють, аніж просту воду.
- Який добрий?! Чи ж з того їм не буде шкоди?
- То візьми та покуштуй! Дав йому попити.
Той хватив. Та ж не пияк. Упав, як убитий.
А нечистий не спиня курної роботи.
Люд до нього валом пре, скуштувать охота.
А на небі дим в носах уже усім крутить,
Прямо очі виїда, не дає й дихнути.
- Що ж це таке? – знов Господь, - Де той Петро дівся?
Ти би, Павле, теж пішов туди й подивився,
Що він робить. Та жени чимскоріш на небо!
Вдяг хламиду і Павло чистеньку на себе,
До нечистого іде та його й питає:
- Що це тут Петро лежить? - Втомивсь, спочиває!
- А ти що варганиш тут? – Варю людям пити.
- Що то воно за пиття? – Спробуй пригубити.
Через нього люди, бач, ледве що не б’ються.
- Дай попробувать! Налив, а очі сміються.
Той попробував, зумів два кроки ступити.
Та й простягся. Бо ж святий, не навчений пити.
А на небі не видать нічого від диму.
Викликає Бог Юрка: - Йди скоріш за тими!
Йди, козаче, дай обом добре прочухана.
Повертаються нехай на небо негайно.
Глянь, який там чорт курить. Вели припинити,
Бо, як сам устану, то буде добре битий.
Відтаскаю, передай, курія за патли,
Довго чухатиме він потилицю, клятий!
А Юрко розлютувавсь, вхопив спис, шаблюку.
До нечистого спішить: - Що робиш, падлюка!
Чи забув, як то тебе з неба проганяли?
Чи за патли вже давно тебе не таскали?
Як забув, так я тобі нагадаю миттю?
Що ти, клятий, захотів небо прокурити?
Так нечистий налякавсь. А той роздивився:
- Що ото за кабани в тебе розляглися.
Та під бік буцнув Павла, той бігом схопився.
Тоді вже будить Петра Юрко заходився.
Той піднявся, а лежав близько вогню, видно,
Прогоріла геть пола у його хламиди.
Подививсь він на полу та й давай казати:
- Буду гаспидське пиття горілкою звати.
Став розпитувать Юрко, що тут з ними сталось.
Розказали чесно все, ні з чим не ховались.
А тоді уже утрьох за чорта взялися,
Повалили. Так Юрко штрика його списом,
Та шаблюкою уздовж по спині потягне,
Наче, вибити всю дур з чорта того прагне.
А ті двоє догоджать взялись кулаками,
Та під боки наддавать йому копняками.
З нечистого тільки шерсть летить на всі боки.
А вони втомились вже від тії мороки,
Зло зігнали, залили вогнище водою
Та й на небо побрели швидкою ходою.
А нечистий пролежав побитий до ночі,
Ледве-ледве розтулив запухлі геть очі
Та й собі порачкував, в запічок сховався,
Довго там кректав, стогнав та перевертався.
Ой, нелегко обійшлась та затія чорту.
Та от людям пійло те стало у охоту.
Стали вони міркувать, як із нехворощу
Самим пійло те зварить, бо ж таке хороше.
З нехворощу, правда, так вони й не зварили,
А з святого хліба, бач, таки умудрили.
І нечистого не тра… Краще нього вміють.
Не пропала, бач дарма чортова затія.
І не треба чорту з тим тепер мати клопіт,
Головне – зумів таки людей заохотить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію