Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.31
14:08
Тут короткий вступ в теорію із зазначенням структур основних частин, відтак ряд початкових пояснень з посиланням на вже опубліковані на наукових сайтах і просто в інтернеті більш докладні документи.
Частина І Монографії
_______________________________
2025.12.31
11:55
Для грішників - пошана й привілеї,
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
2025.12.31
11:48
Безконечно гудуть ваговози
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
2025.12.31
10:51
Що мене тримає на цім світі?
Обрубала всі кінці, та в воду.
Ще цвяхи залізні не забиті
у труну соснової колоди.
Витягнула біль із серця глею,
залишила пустці вільне місце.
Разом з самотиною своєю
Обрубала всі кінці, та в воду.
Ще цвяхи залізні не забиті
у труну соснової колоди.
Витягнула біль із серця глею,
залишила пустці вільне місце.
Разом з самотиною своєю
2025.12.31
05:51
Не всі поети
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.
Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.
Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
2025.12.30
22:09
Хай лишиться підтекстом
Те, що назовні рветься.
Те, чим обох обдарувала ніч.
Від чого на душі так затишно і тепло,
Що знову кличе летіть навстріч
Одне одному. І то не гріх,
Що станеться між вами,
Що не вдається відтворить словами...
Те, що назовні рветься.
Те, чим обох обдарувала ніч.
Від чого на душі так затишно і тепло,
Що знову кличе летіть навстріч
Одне одному. І то не гріх,
Що станеться між вами,
Що не вдається відтворить словами...
2025.12.30
21:55
Зима притихла, у якійсь мовчанці.
Не хочеться чомусь їй говорити.
Нутро холодне і холодні ритми,
То ж невідомо, що в небесній склянці?
Коктейль ігристий у флюте-фужері?
Нам, мабуть, не дано дізнатись вчасно.
Міркуємо...і каганець не гасне.
Не хочеться чомусь їй говорити.
Нутро холодне і холодні ритми,
То ж невідомо, що в небесній склянці?
Коктейль ігристий у флюте-фужері?
Нам, мабуть, не дано дізнатись вчасно.
Міркуємо...і каганець не гасне.
2025.12.30
21:21
Якби ти був птахом жив у висоті
Тримався за вітер якщо налетить
Вітру казав що відносить ген
”Ось куди я би гайнув у цей день“
Знаю що ти присутній зі мною весь час
Знаю що ти присутній зі мною весь час
О гірська весна кохання
Тримався за вітер якщо налетить
Вітру казав що відносить ген
”Ось куди я би гайнув у цей день“
Знаю що ти присутній зі мною весь час
Знаю що ти присутній зі мною весь час
О гірська весна кохання
2025.12.30
15:56
Безсоння з небом сам на сам
у серці лють пригріло,
та на поталу не віддам
лихому душу й тіло.
Ти хто такий, і звідкіля —
чорт з табакерки, наче?
Як носить праведна земля
у серці лють пригріло,
та на поталу не віддам
лихому душу й тіло.
Ти хто такий, і звідкіля —
чорт з табакерки, наче?
Як носить праведна земля
2025.12.30
13:45
Коли вже звик до зими,
весна сприймається як травма.
Зима - це певна усталеність,
це скрижанілість свідомості,
коли на бурульках повисає
мудрість віків,
коли на полотнах снігу
пишуться поеми.
весна сприймається як травма.
Зима - це певна усталеність,
це скрижанілість свідомості,
коли на бурульках повисає
мудрість віків,
коли на полотнах снігу
пишуться поеми.
2025.12.30
07:48
Антитеза
Білий аркуш паперу -
Дивочуд кистеперий,
Поле мінне. Там спалені нерви
В німоті нищать власні гріхи.
А каміння ще доста.
Білий аркуш паперу -
Дивочуд кистеперий,
Поле мінне. Там спалені нерви
В німоті нищать власні гріхи.
А каміння ще доста.
2025.12.29
23:44
Війна – найогидніший засіб розширення територій, але нічого ефективнішого людство ще не вигадало.
Історію України (за Винниченком) не можна читати без брому. Всуціль сфальшовану історію росії краще не читати взагалі.
Путіфренія – тупикове відгалужен
2025.12.29
22:11
Коли світло здолає пітьму
І життя запалає зорею –
Ще когось поцілую, когось обійму,
Але ти вже не станеш моєю.
Коли Місяць на Землю впаде
І до неба злетять океани –
Все на світі тоді стане скрізь і ніде,
І життя запалає зорею –
Ще когось поцілую, когось обійму,
Але ти вже не станеш моєю.
Коли Місяць на Землю впаде
І до неба злетять океани –
Все на світі тоді стане скрізь і ніде,
2025.12.29
14:56
Баба стогне третій день –
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
2025.12.29
13:44
Білий аркуш паперу -
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
2025.12.29
13:10
Чому з небес не впали оксамити?
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялася горілка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялася горілка
Розходився дід Свирид, весь двір його чує.
Вранці прогулятись в парк чинно чимчикує,
Аж за столиком сидять уже випивохи,
Вже й півлітру розпили, зосталося трохи.
Де вони грошей беруть? Коли устигають?
Чи то ніяких турбот більш в житті не мають?
Тож не витримав Свирид, проходячи мимо,
Зупинився, розходивсь, лається із ними.
Ті, хоч п’яні та, усе ж, потупили очі,
Ніхто слова поперек сказати не хоче.
Покричав він, покричав, заспокоївсь трохи,
Миролюбніше почав казать випивохам:
- От горілку ви п’єте, а хто із вас знає,
Звідки вона узялась? Чом так називають?
Людям, думаєте ви винайти вдалося?
Без нечистого ніяк тут не обійшлося.
От я вам і розкажу, як усе то сталось.
Гей, посуньтеся. Ти бач, як порозсідались! –
Здвинув трохи випивох, біля них усівся, -
Так, на чому ото я, власне, зупинився?!
Ага! Діялось то все у часи далекі.
Жили тихо люди ще, хоч жилось нелегко
Та не знали ще тоді горілку прокляту.
А чортяці то усе не давало спати.
Сидів, думав та гадав, що б таке зробити
Аби людям те життя тихе перебити.
І придумав. – От, пожди, - каже, - будуть мати,
З нехворощу їм питво зможу я зладнати.
Та таке, що вип’є хто - то здуріє сходу,
Буде щось дурне робить та чинити шкоду.
І потішить мене тим. Тож одразу й взявся.
Миттю вогнище розклав. Дим такий піднявся,
Що аж до небес дістав. Бог тоді й питає:
- Чи ви чуєте, що дим? _Чуєм! – отвічають
На питання те святі, - та звідки – не знаєм.
Тоді Бог святого враз Петра викликає:
- Піди, - каже, - подивись, хто там таке коїть?!
А Петро хламиду вдяг й швидкою ходою
До вогню того пішов. - Що то таке буде?-
У нечистого пита. – Питво варю людям.
Нехай , - каже, - його п’ють, аніж просту воду.
- Який добрий?! Чи ж з того їм не буде шкоди?
- То візьми та покуштуй! Дав йому попити.
Той хватив. Та ж не пияк. Упав, як убитий.
А нечистий не спиня курної роботи.
Люд до нього валом пре, скуштувать охота.
А на небі дим в носах уже усім крутить,
Прямо очі виїда, не дає й дихнути.
- Що ж це таке? – знов Господь, - Де той Петро дівся?
Ти би, Павле, теж пішов туди й подивився,
Що він робить. Та жени чимскоріш на небо!
Вдяг хламиду і Павло чистеньку на себе,
До нечистого іде та його й питає:
- Що це тут Петро лежить? - Втомивсь, спочиває!
- А ти що варганиш тут? – Варю людям пити.
- Що то воно за пиття? – Спробуй пригубити.
Через нього люди, бач, ледве що не б’ються.
- Дай попробувать! Налив, а очі сміються.
Той попробував, зумів два кроки ступити.
Та й простягся. Бо ж святий, не навчений пити.
А на небі не видать нічого від диму.
Викликає Бог Юрка: - Йди скоріш за тими!
Йди, козаче, дай обом добре прочухана.
Повертаються нехай на небо негайно.
Глянь, який там чорт курить. Вели припинити,
Бо, як сам устану, то буде добре битий.
Відтаскаю, передай, курія за патли,
Довго чухатиме він потилицю, клятий!
А Юрко розлютувавсь, вхопив спис, шаблюку.
До нечистого спішить: - Що робиш, падлюка!
Чи забув, як то тебе з неба проганяли?
Чи за патли вже давно тебе не таскали?
Як забув, так я тобі нагадаю миттю?
Що ти, клятий, захотів небо прокурити?
Так нечистий налякавсь. А той роздивився:
- Що ото за кабани в тебе розляглися.
Та під бік буцнув Павла, той бігом схопився.
Тоді вже будить Петра Юрко заходився.
Той піднявся, а лежав близько вогню, видно,
Прогоріла геть пола у його хламиди.
Подививсь він на полу та й давай казати:
- Буду гаспидське пиття горілкою звати.
Став розпитувать Юрко, що тут з ними сталось.
Розказали чесно все, ні з чим не ховались.
А тоді уже утрьох за чорта взялися,
Повалили. Так Юрко штрика його списом,
Та шаблюкою уздовж по спині потягне,
Наче, вибити всю дур з чорта того прагне.
А ті двоє догоджать взялись кулаками,
Та під боки наддавать йому копняками.
З нечистого тільки шерсть летить на всі боки.
А вони втомились вже від тії мороки,
Зло зігнали, залили вогнище водою
Та й на небо побрели швидкою ходою.
А нечистий пролежав побитий до ночі,
Ледве-ледве розтулив запухлі геть очі
Та й собі порачкував, в запічок сховався,
Довго там кректав, стогнав та перевертався.
Ой, нелегко обійшлась та затія чорту.
Та от людям пійло те стало у охоту.
Стали вони міркувать, як із нехворощу
Самим пійло те зварить, бо ж таке хороше.
З нехворощу, правда, так вони й не зварили,
А з святого хліба, бач, таки умудрили.
І нечистого не тра… Краще нього вміють.
Не пропала, бач дарма чортова затія.
І не треба чорту з тим тепер мати клопіт,
Головне – зумів таки людей заохотить.
Вранці прогулятись в парк чинно чимчикує,
Аж за столиком сидять уже випивохи,
Вже й півлітру розпили, зосталося трохи.
Де вони грошей беруть? Коли устигають?
Чи то ніяких турбот більш в житті не мають?
Тож не витримав Свирид, проходячи мимо,
Зупинився, розходивсь, лається із ними.
Ті, хоч п’яні та, усе ж, потупили очі,
Ніхто слова поперек сказати не хоче.
Покричав він, покричав, заспокоївсь трохи,
Миролюбніше почав казать випивохам:
- От горілку ви п’єте, а хто із вас знає,
Звідки вона узялась? Чом так називають?
Людям, думаєте ви винайти вдалося?
Без нечистого ніяк тут не обійшлося.
От я вам і розкажу, як усе то сталось.
Гей, посуньтеся. Ти бач, як порозсідались! –
Здвинув трохи випивох, біля них усівся, -
Так, на чому ото я, власне, зупинився?!
Ага! Діялось то все у часи далекі.
Жили тихо люди ще, хоч жилось нелегко
Та не знали ще тоді горілку прокляту.
А чортяці то усе не давало спати.
Сидів, думав та гадав, що б таке зробити
Аби людям те життя тихе перебити.
І придумав. – От, пожди, - каже, - будуть мати,
З нехворощу їм питво зможу я зладнати.
Та таке, що вип’є хто - то здуріє сходу,
Буде щось дурне робить та чинити шкоду.
І потішить мене тим. Тож одразу й взявся.
Миттю вогнище розклав. Дим такий піднявся,
Що аж до небес дістав. Бог тоді й питає:
- Чи ви чуєте, що дим? _Чуєм! – отвічають
На питання те святі, - та звідки – не знаєм.
Тоді Бог святого враз Петра викликає:
- Піди, - каже, - подивись, хто там таке коїть?!
А Петро хламиду вдяг й швидкою ходою
До вогню того пішов. - Що то таке буде?-
У нечистого пита. – Питво варю людям.
Нехай , - каже, - його п’ють, аніж просту воду.
- Який добрий?! Чи ж з того їм не буде шкоди?
- То візьми та покуштуй! Дав йому попити.
Той хватив. Та ж не пияк. Упав, як убитий.
А нечистий не спиня курної роботи.
Люд до нього валом пре, скуштувать охота.
А на небі дим в носах уже усім крутить,
Прямо очі виїда, не дає й дихнути.
- Що ж це таке? – знов Господь, - Де той Петро дівся?
Ти би, Павле, теж пішов туди й подивився,
Що він робить. Та жени чимскоріш на небо!
Вдяг хламиду і Павло чистеньку на себе,
До нечистого іде та його й питає:
- Що це тут Петро лежить? - Втомивсь, спочиває!
- А ти що варганиш тут? – Варю людям пити.
- Що то воно за пиття? – Спробуй пригубити.
Через нього люди, бач, ледве що не б’ються.
- Дай попробувать! Налив, а очі сміються.
Той попробував, зумів два кроки ступити.
Та й простягся. Бо ж святий, не навчений пити.
А на небі не видать нічого від диму.
Викликає Бог Юрка: - Йди скоріш за тими!
Йди, козаче, дай обом добре прочухана.
Повертаються нехай на небо негайно.
Глянь, який там чорт курить. Вели припинити,
Бо, як сам устану, то буде добре битий.
Відтаскаю, передай, курія за патли,
Довго чухатиме він потилицю, клятий!
А Юрко розлютувавсь, вхопив спис, шаблюку.
До нечистого спішить: - Що робиш, падлюка!
Чи забув, як то тебе з неба проганяли?
Чи за патли вже давно тебе не таскали?
Як забув, так я тобі нагадаю миттю?
Що ти, клятий, захотів небо прокурити?
Так нечистий налякавсь. А той роздивився:
- Що ото за кабани в тебе розляглися.
Та під бік буцнув Павла, той бігом схопився.
Тоді вже будить Петра Юрко заходився.
Той піднявся, а лежав близько вогню, видно,
Прогоріла геть пола у його хламиди.
Подививсь він на полу та й давай казати:
- Буду гаспидське пиття горілкою звати.
Став розпитувать Юрко, що тут з ними сталось.
Розказали чесно все, ні з чим не ховались.
А тоді уже утрьох за чорта взялися,
Повалили. Так Юрко штрика його списом,
Та шаблюкою уздовж по спині потягне,
Наче, вибити всю дур з чорта того прагне.
А ті двоє догоджать взялись кулаками,
Та під боки наддавать йому копняками.
З нечистого тільки шерсть летить на всі боки.
А вони втомились вже від тії мороки,
Зло зігнали, залили вогнище водою
Та й на небо побрели швидкою ходою.
А нечистий пролежав побитий до ночі,
Ледве-ледве розтулив запухлі геть очі
Та й собі порачкував, в запічок сховався,
Довго там кректав, стогнав та перевертався.
Ой, нелегко обійшлась та затія чорту.
Та от людям пійло те стало у охоту.
Стали вони міркувать, як із нехворощу
Самим пійло те зварить, бо ж таке хороше.
З нехворощу, правда, так вони й не зварили,
А з святого хліба, бач, таки умудрили.
І нечистого не тра… Краще нього вміють.
Не пропала, бач дарма чортова затія.
І не треба чорту з тим тепер мати клопіт,
Головне – зумів таки людей заохотить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
