ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Олеандра
2026.02.18 10:32
Що тобі належить, друже?
Що ти любиш? Що тобі байдуже?
Чим ти обираєш, пострічавшись з ранком,
свою на сьогодні важну забаганку?

Як ти обираєш пензлі та палітру
для свого сьогодні й по життю ужитку?
Часто вносиш зміни, додаєш деталі?

С М
2026.02.17 21:34
маю кепські звички о третій п’ю чаї
а солонина до обіду
хай тиждень іще повисить
стріляє ліпший друг щурів на
гусячі харчі
мислиш місця вистачає у цих
простирадлах ~ чи?

Ярослав Чорногуз
2026.02.17 19:48
Ти моє кохання - чарівлива ніжність,
Ти моє кохання - сонце золоте.
Ти моє кохання - трав духмяна свіжість,
Ти моє кохання - почуття святе.


Ти моя любове - сяєво проміння,
Ти моя любове - колихання віт,

Володимир Мацуцький
2026.02.17 13:30
Куди крокує
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?

Тетяна Левицька
2026.02.17 12:27
Зимовий день, паєтками на снігу,
виблискує промінням золотим.
Купає у Дніпрі прозору кригу,
мов кришталеві витвори сльоти.

На узбережжі дубне сокорина,
лоскоче вітер сиві буклі* хмар.
За горизонтом снігову перину

Борис Костиря
2026.02.17 10:56
Прокидаюсь під звуки птахів
Так раптово, неждано і нагло.
Прокидаюсь під звуки гріхів,
Як народжений заново Нарбут.

Прокидаюсь під звуки весни,
Під симфонію сонця і вітру.
Входить з гуркотом сонце у сни,

Лесь Коваль
2026.02.17 09:15
Я не вмію давати життя - вмію лиш забирати.
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.

Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П

Віктор Кучерук
2026.02.17 07:26
Хоч на гілках сріблястий іній зрана,
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап

Микола Дудар
2026.02.16 22:56
Ти поміж мрій застряг навічно
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.

Ігор Шоха
2026.02.16 20:51
На зламі долі як і мій народ,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.

Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,

Іван Потьомкін
2026.02.16 20:36
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води

Олександр Буй
2026.02.16 20:35
Зима тече струмками у весну,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.

Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,

В Горова Леся
2026.02.16 17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.

Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,

Борис Костиря
2026.02.16 12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.

Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей

Віктор Кучерук
2026.02.16 07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.

Микола Дудар
2026.02.15 23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Стейсі Стейсі
2026.02.14

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Як з’явилася на світі доморощена "еліта"
Сидять діди на колоді. Сидять, розмовляють.
А тут раптом хтось на джипі повз них пролітає.
Куряву здійняв велику, курей розполохав.
На Рябка, що зазівався, не наїхав трохи.
- Було дурне, - дід Микола промовив сердито, -
Дурним воно й залишилось, хоча і «еліта»!
- А то хто такий, Миколо? – став Петро питати.
- Та ж Кузьменка Павла старший, отой дурнуватий!
Ледь граніт науки в школі на трієчку гризло,
А, бач, у Верховну Раду тепер аж пролізло!
Попервах, хоча би совість воно якусь мало.
Як до батька приїздило у село, бувало,
То свою круту машину ховало за хату,
Старий одяг свій зношений бралося вдягати.
У «Москвич» сідало батьків, їхало стрічатись
Із народом…А тепер, бач, як стало мотатись?!
- Звідкіль лиш такі беруться, лізуть до корита?
Тільки вилізло з болота, вже воно «еліта»!
- А я точно знаю, звідки отакі взялися, -
Каже дід Трохим серйозно. – Ну, то поділися!
- Було то все, кажуть, хлопці, в ту далеку днину,
Як Господь собі надумав створити людину.
Роботягу, що там думать – знайшов шматок глини,
Плюнув, зліпив потім дунув – от і є людина.
А от панської породи із глини не зліпиш.
Та ж Бог знає, що робити – не сів та не кліпав.
Узяв борошно біленьке, петльоване, звісно,
Ще й просіяв через сито та замісив тісто.
Узяв тісто, зліпив з нього ще одну людину.
Виніс надвір та під хату на призьбі покинув
Аби сохли на сонечку. Справами зайнявся.
А тут якраз пес бездомний звідкілясь узявся.
Всюди суне свого носа, до призьби прискочив.
Мужика понюхав – глина. То їсти не хоче.
А понюхав пана, а то смачне біле тісто.
Як голодному собаці та й його не з’їсти?
Ухопив й ковтнув одразу, навіть не вдавився.
А тут якраз Бог до призьби саме нагодився.
Узяв мужика із глини, вдихнув йому душу.
- Іди, - каже, - а я паном зайнятися мушу.
Туди-сюди огледівся – а немає пана.
Він тоді вже прискіпливо все навкруг оглянув.
Аж дивиться – пес з-за хати позира на нього.
Ще й облизується, клятий. Розізлив він Бога.
Бог як скочить та як влупить копняка злодюзі,
Попав носаком добряче по ситому пузі.
А той пес із переляку вмить …опорожнився.
Отак перший пан на світі тоді й появився.
- Як воно отак з’явилось, то що й говорити –
Зрозуміло, що із себе явля та «еліта».
Встигло грошей нахапати якось по-дурному
І уже страшенний гонор прокинувся в ньому.
Вже він згори поглядає на простого люду,
Бо він, мовляв вже породи інакшої буде.
А, що нема за душею совісті ні грама,
То і пхається повище, аби між панами.
Забуваючи, при тому, зовсім, що «еліта» -
Не про гроші, не про владу, не про життя сите.
Із «елітою» такою нам добра не ждати,
Як будуть такі міністри, такі депутати.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-06-20 16:31:18
Переглядів сторінки твору 193
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.860 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Україні з любов"ю
Автор востаннє на сайті 2026.02.15 15:30
Автор у цю хвилину відсутній