Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.16
13:52
Милий Харкове! Ти Україні - не пасинок! Син!
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
2026.08.16
13:46
Прийшла весна, і споконвічна втома
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
2026.08.16
11:06
ЕПІЛОГ: На хвилях Великої Ріки
(Минуло двадцять років.)
Рік 30-ий до нашої ери. 12 серпня. На вцілілих білих сходах, що колись вели до величних залів Головної Бібліотеки, сидів старий Філоксен. Його обличчя було помережане зморшками, а слід
2026.08.16
06:40
Пів ночі за серце тримаюсь рукою,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
2026.08.15
23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
2026.08.15
23:15
Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
2026.08.15
21:58
Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
2026.08.15
20:29
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
2026.08.15
19:03
у поетичній жилі
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
2026.08.15
14:46
… жаским улюбленцем Сатурна,
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
2026.08.15
13:20
Так слово розпадається, мов замок.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
2026.08.15
13:14
Ніколи не помиряться, їй Богу,
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
2026.08.15
12:54
Чарівно бути жінкою твоєю:
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
2026.08.15
10:22
Нова зоря над попелищем
Наступного ранку після перемоги Цезар і Клеопатра знову стояли на балконі палацу Брухейона. Війна закінчилася. Вона була повноправною царицею Єгипту, а три легіони під керівництвом Руфіо залишалися в місті як гарантія її влади.
2026.08.15
07:04
Серпня вічний почет
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
2026.08.14
22:59
Дощі й дощі. Тріщить загата.
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як з’явилася на світі доморощена "еліта"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як з’явилася на світі доморощена "еліта"
Сидять діди на колоді. Сидять, розмовляють.
А тут раптом хтось на джипі повз них пролітає.
Куряву здійняв велику, курей розполохав.
На Рябка, що зазівався, не наїхав трохи.
- Було дурне, - дід Микола промовив сердито, -
Дурним воно й залишилось, хоча і «еліта»!
- А то хто такий, Миколо? – став Петро питати.
- Та ж Кузьменка Павла старший, отой дурнуватий!
Ледь граніт науки в школі на трієчку гризло,
А, бач, у Верховну Раду тепер аж пролізло!
Попервах, хоча би совість воно якусь мало.
Як до батька приїздило у село, бувало,
То свою круту машину ховало за хату,
Старий одяг свій зношений бралося вдягати.
У «Москвич» сідало батьків, їхало стрічатись
Із народом…А тепер, бач, як стало мотатись?!
- Звідкіль лиш такі беруться, лізуть до корита?
Тільки вилізло з болота, вже воно «еліта»!
- А я точно знаю, звідки отакі взялися, -
Каже дід Трохим серйозно. – Ну, то поділися!
- Було то все, кажуть, хлопці, в ту далеку днину,
Як Господь собі надумав створити людину.
Роботягу, що там думать – знайшов шматок глини,
Плюнув, зліпив потім дунув – от і є людина.
А от панської породи із глини не зліпиш.
Та ж Бог знає, що робити – не сів та не кліпав.
Узяв борошно біленьке, петльоване, звісно,
Ще й просіяв через сито та замісив тісто.
Узяв тісто, зліпив з нього ще одну людину.
Виніс надвір та під хату на призьбі покинув
Аби сохли на сонечку. Справами зайнявся.
А тут якраз пес бездомний звідкілясь узявся.
Всюди суне свого носа, до призьби прискочив.
Мужика понюхав – глина. То їсти не хоче.
А понюхав пана, а то смачне біле тісто.
Як голодному собаці та й його не з’їсти?
Ухопив й ковтнув одразу, навіть не вдавився.
А тут якраз Бог до призьби саме нагодився.
Узяв мужика із глини, вдихнув йому душу.
- Іди, - каже, - а я паном зайнятися мушу.
Туди-сюди огледівся – а немає пана.
Він тоді вже прискіпливо все навкруг оглянув.
Аж дивиться – пес з-за хати позира на нього.
Ще й облизується, клятий. Розізлив він Бога.
Бог як скочить та як влупить копняка злодюзі,
Попав носаком добряче по ситому пузі.
А той пес із переляку вмить …опорожнився.
Отак перший пан на світі тоді й появився.
- Як воно отак з’явилось, то що й говорити –
Зрозуміло, що із себе явля та «еліта».
Встигло грошей нахапати якось по-дурному
І уже страшенний гонор прокинувся в ньому.
Вже він згори поглядає на простого люду,
Бо він, мовляв вже породи інакшої буде.
А, що нема за душею совісті ні грама,
То і пхається повище, аби між панами.
Забуваючи, при тому, зовсім, що «еліта» -
Не про гроші, не про владу, не про життя сите.
Із «елітою» такою нам добра не ждати,
Як будуть такі міністри, такі депутати.
А тут раптом хтось на джипі повз них пролітає.
Куряву здійняв велику, курей розполохав.
На Рябка, що зазівався, не наїхав трохи.
- Було дурне, - дід Микола промовив сердито, -
Дурним воно й залишилось, хоча і «еліта»!
- А то хто такий, Миколо? – став Петро питати.
- Та ж Кузьменка Павла старший, отой дурнуватий!
Ледь граніт науки в школі на трієчку гризло,
А, бач, у Верховну Раду тепер аж пролізло!
Попервах, хоча би совість воно якусь мало.
Як до батька приїздило у село, бувало,
То свою круту машину ховало за хату,
Старий одяг свій зношений бралося вдягати.
У «Москвич» сідало батьків, їхало стрічатись
Із народом…А тепер, бач, як стало мотатись?!
- Звідкіль лиш такі беруться, лізуть до корита?
Тільки вилізло з болота, вже воно «еліта»!
- А я точно знаю, звідки отакі взялися, -
Каже дід Трохим серйозно. – Ну, то поділися!
- Було то все, кажуть, хлопці, в ту далеку днину,
Як Господь собі надумав створити людину.
Роботягу, що там думать – знайшов шматок глини,
Плюнув, зліпив потім дунув – от і є людина.
А от панської породи із глини не зліпиш.
Та ж Бог знає, що робити – не сів та не кліпав.
Узяв борошно біленьке, петльоване, звісно,
Ще й просіяв через сито та замісив тісто.
Узяв тісто, зліпив з нього ще одну людину.
Виніс надвір та під хату на призьбі покинув
Аби сохли на сонечку. Справами зайнявся.
А тут якраз пес бездомний звідкілясь узявся.
Всюди суне свого носа, до призьби прискочив.
Мужика понюхав – глина. То їсти не хоче.
А понюхав пана, а то смачне біле тісто.
Як голодному собаці та й його не з’їсти?
Ухопив й ковтнув одразу, навіть не вдавився.
А тут якраз Бог до призьби саме нагодився.
Узяв мужика із глини, вдихнув йому душу.
- Іди, - каже, - а я паном зайнятися мушу.
Туди-сюди огледівся – а немає пана.
Він тоді вже прискіпливо все навкруг оглянув.
Аж дивиться – пес з-за хати позира на нього.
Ще й облизується, клятий. Розізлив він Бога.
Бог як скочить та як влупить копняка злодюзі,
Попав носаком добряче по ситому пузі.
А той пес із переляку вмить …опорожнився.
Отак перший пан на світі тоді й появився.
- Як воно отак з’явилось, то що й говорити –
Зрозуміло, що із себе явля та «еліта».
Встигло грошей нахапати якось по-дурному
І уже страшенний гонор прокинувся в ньому.
Вже він згори поглядає на простого люду,
Бо він, мовляв вже породи інакшої буде.
А, що нема за душею совісті ні грама,
То і пхається повище, аби між панами.
Забуваючи, при тому, зовсім, що «еліта» -
Не про гроші, не про владу, не про життя сите.
Із «елітою» такою нам добра не ждати,
Як будуть такі міністри, такі депутати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
